Віктор Кевлюк: Пенсіонінформбюро читало ранкові газети і ознайомилося з мобілізаційним трешем на московщині. Чим, власно, і ділиться з охочими. Посиденьки у хатинці на Охотному ряду, в котрій туляться імітатори парламентаризму расєї, пройшли дуже цікаво. Головна думка – ситуація на Харківщині після нашого удару оцінена, як «жахлива ситуація на передовій в Україні».

Одна з важливих особливостей цієї війни, яка багато в чому визначає її хід і результат, вислизає від багатьох: у ній, за великим рахунком, лише один учасник. Україна воює, а Росія – ні.

Ростислав Семків: Звіт Тома Купера, як завжди, тверезий: ЗСУ тримає оборону; росіяни нескінченно й, загалом, неефективно обстрілюють наші позиції; в Криму активно діють українські ССО. Дочитайте до ударів по Антонівському мосту – піднімає настрій.

До піврічного рубежа великої війни Росія підходить без скільки-небудь значних перемог. Останнє скільки-небудь гучне територіальне надбання – Лисичанськ, який українські війська залишили 3 липня. Щоправда, за кілька днів до цього, 30 червня, жестом «доброї волі» окупанти пішли з острова Зміїний, тож півтора місяця тому росіянам теж не було чого особливо святкувати.

Ростислав Семків: У другій частині свого ретроспективного звіту про тенденції війни в Україні Том Купер зосередився на «живій силі» армії рф (вочевидь, ще буде третя частина про ЗСУ). Певну меланхолію навіває його перелік, скільки ще «м’яса» росія може нагнати на фронт, проте й темпи нищення ворога, які він наводить, доволі вражають.

Влада Республіки Косово вирішила відкласти на місяць введення нових правил в'їзду для громадян Сербії, які анонсували 29 липня. Це рішення раніше викликало протести у етнічних сербів. У неділю жителі Косівської-Митровиці почали встановлювати барикади, а також включати сирени повітряної тривоги. За даними ЗМІ, поліція повідомила про стрілянину в кількох містах на півночі республіки, постраждалих немає. Поліція Косова закрила два неземних переходи з Сербією. Декілька думок.

Євген Дикий: Ну що, мої котики та зайчики – вітаю нас всіх! Вчора росія визнала, що справи на фронті для неї не просто кепські, а певно набагато гірші ніж навіть я собі уявляв. За день це визнання прозвучало двічі – спершу залпом «калібрів» по порту Одеси, потім істеричним голосом Орбана.

Как обратил внимание журналист и историк Алексей Мустафин, 104 дня – столько длилась «Зимняя война» между СССР и Финляндией в 1939-1940 годах. Если же брать весь срок нынешней войны Украины с Россией, то она идет на месяц дольше, чем Вторая мировая, если начинать ее отсчет от нападения Японии на Китай в 1937 году. И ни конца, ни края пока не видно.

Позади три месяца военной весны. По-прежнему факт войны с трудом помещается в голову. В то же время в голову мало что помещается, кроме войны. Но для описания происходящего мучительно не хватает слов.

Война концентрирует на себе почти все наше внимание, и трудно найти силы, чтобы вникнуть в происходящее далеко в стороне от нее. Филиппины сильно далеко, в девяти тысячах километров. Между тем результаты президентских выборов, прошедших там 9 мая, вызывают недоумение и желание разобраться, а при ближайшем рассмотрении не могут не возникать параллели с теми событиями, которые случались в ближних приделах.