Іван Тарн зі спецпідрозділу ГУР МОУ «Артан» виріс у Бельгії, служив у «Французькому легіоні», займався бізнесом у Євросоюзі та після повномасштабного російського вторгнення в Україну, каже, ні секунди не вагався, де має бути. Тож вирушив на фронт. Захищати батьківщину зі зброєю у руках. Як волонтерство до повномасштабного вторгнення врятувало життя розвідника вже згодом? Чому сам Іван називає це неймовірним збігом обставин? І які події під час війни йому запам'яталися найбільше?

Буденне життя танкового екіпажу легендарної криворізької 17-ї танкової бригади з Бахмутського напрямку. Тут Люди з заліза розповідають про тяжкі бої, наслідки контузій та Вальгаллу. Щира подяка пресслужбі 17-ї окремої танкової бригади. #babylon13

Мешканці села Времівка, що на Донеччині, майже з початку повномасштабного вторгнення жили фактично на лінії зіткнення. Незважаючи на активні бойові дії, в населеному пункті залишалися 14 мирних жителів, хоча до 24 лютого 2022 року тут мешкало понад півтори тисячі людей. З початком українського контрнаступу – ЗСУ витіснили армію РФ від села. І кажуть мешканці, вони це відчули. Інтенсивність атак російських військ значно впала. Кореспондентка Радіо Свобода Україна побувала у Времівці разом із гуманітарною місією «Капеланського батальйону Маріуполь». Як живе після початку контрнаступу ЗСУ колишня «сіра зона» на кордоні Донбасу та Запоріжжя

Невпинний вогонь артилерії і штурми позицій – ось, з чим стикаються українські захисники на позиціях в Серебрянському лісі. Через нетипові для Донбасу природні умови – гори, ліс, болота, прикордонники, що тримають тут оборону поруч зі Збройними силами України, вже встигли прозвати цю територію «українським В’єтнамом». Ще однією особливістю цієї ділянки фронту є річка Сіверський Донець. Українські позиції розташовані по обидва боки, через що військовим доводиться постійно переправлятись через водну артерію. У цих місцях ворог особливо пильно вицілює захисників. В яких умовах доводиться тримати оборону, які переваги мають українські сили оборони і чим відповідають на атаки росіян військові ДПСУ – дивіться в матеріалі.

20-річна Олександра Сахарук добре знає, який вигляд має лінія фронту — вона відвідала більшість міст і сіл, пошматованих війною. Це її остання «дослідницька» експедиція — лише в містах і селах північніше Сіверська ще не була. Вона їде туди, аби розповісти про свою програму комплексної евакуації і запропонувати людям не просто довезти їх до потяга в Покровську, а привезти в їхнє нове житло — у нове життя. Коли почалося вторгнення, Олександра покинула ІТ-сферу й стала займатися журналістикою. Спілкуючись із людьми в прифронтових населених пунктах, вона зрозуміла, що вони тримаються за своє рідне місто чи село до останнього через кілька причин, більшість із яких можна вирішити: не відбирати пенсію, надати постійне житло, допомогти з пошуком роботи. Так, разом із друзями вона створила громадську організацію «НЕ САМІ», яка намагається відповісти на всі ці заперечення місцевих. Запартнерившись із іншими волонтерами, «НЕ САМІ» не лише евакуюють людей, а й підтримують їх протягом війни та допомагають облаштуватися на новому місці. Поки Олександра їздить фронтом і намагається вмовити місцевих виїжджати, інші члени команди, волонтери, приймають заявки на евакуацію, організовують логістику та підтримують переселенців. Попри те, що свою молодість Олександра проводить у переїздах між Авдіївкою і Сіверськом, на таке життя вона не нарікає. «Ми можемо продовжувати будувати українську національну ідею. Ми спостерігаємо за тим, як формується наша держава, які процеси зараз у ній відбуваються. Це дуже цікаво, якщо ти можеш бути до цього долучений або долучена. Насправді, це велике щастя, що ми застали цей період у своїй молодости, коли ми вже маємо власну державу, але ще можемо займатися її побудовою», — каже Олександра.

Після виходу Росії із зернової угоди та обстрілів Одеси і Миколаєва під загрозою опинилися судна у Чорному морі та продовольча безпека світу, а українська економіка зазнає нових втрат. Ці дії росіян призведуть до того, що у світі зросте ціна на збіжжя. І не всі країни зможуть дозволити собі купувати харчі. Одночасно із виходом з угоди Росія почала обстрілювати українські порти.

Куп'янськ – місто у Харківській області, важливий залізничний вузол. Нещодавно в українському Міноборони заявили, що на Куп'янському напрямку Росія зосередила 100 тисяч солдатів – для штурму міста. Що відбувається на лінії фронту поблизу Куп'янська та як живе місто?

Кореспонденти «Настоящего времени» поспілкувалися з українськими військовими в районі Бахмута. Вони розповідають, що противник через великі втрати кидає в бій елітні підрозділи, а ЗСУ продавлювати лінію фронту допомагає західна техніка.

З півночі – безпілотниками «Shahed». З півдня – крилатими ракетами та дронами-камікадзе. В Україні – чергова ніч терору. За цю добу ворог випустив по наших територіях 38 боєприпасів: 19 крилатих ракет та 19 ударних дронів. 18 повітряних цілей ППО збила. Але Онікси, які летять дуже низько, та Іскандери та Х-22, які заходять на ціль балістичною траєкторією – наявними засобами ППО вражати дуже складно, констатують у командуванні Повітряних сил. Тому маємо й прильоти. У Миколаєві та Одесі ракети вразили адмінбудівлі у центрі міста. Є загиблі та поранені. У Сумах зафіксовано влучення безпілотників. Кореспонденти «Радіо Свобода» зібрали загальну картину цієї ночі

22-га бригада ЗСУ допомагає вогнем українським підрозділам, які штурмують Бахмут із флангів, намагаючись оточити російське угруповання. "Противник відходить, відступає, - кажуть вони. - Ми вибиваємо їх з позицій, вони залишають техніку, боєприпаси, озброєння"