23 серпня, виконуючи бойове завдання на одному з напрямків фронту, бійці 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» з метою покращення тактичного положення провели заздалегідь ретельно сплановану операцію, в результаті якої штурмом були взяті одразу 4 позиції противника. В ході операції відзначились бійці 1-го батальйону спеціального призначення та бригадної артилерії, які проявили себе мужньо, рішуче та вкрай професійно. Силами артилерії та під час стрілецьких боїв було знищено 13 військовослужбовців противника, 12 було поранено. Також бійці бригади взяли в полон двох військових РФ, які були передані відповідним структурам для проведення подальших обмінів. В результаті наступальної операції вдалося покращити тактичне положення на глибину до 400 метрів та 500 метрів по фронту.

Без гучних святкувань та урочистих лінійок розпочався в Україні новий навчальний рік. Як саме розпочинати навчання Рада оборони кожної області визначала самостійно: головне, чим керувались чиновники, – безпека дітей. В областях, найбільше наближених до зони активних бойових дій, проводити заняття вирішили повністю дистанційно. Відносно спокійні міста керуються наявністю в навчальних закладах бомбосховищ.

Володимиру Шпіці-старшому днями 57. Зараз він на Донеччині. Щоранку застеляє ліжко: «Мене дід з дитинства привчив. Щоб день вдався». Потім іде на ранкову пробіжку, вмивається — та до роботи. Приймає доповіді від побратимів. Володимир Шпіка-молодший служить у штабі Львова — цього року бійця перевели зі східного напрямку. Чоловіки з династії військових, обоє пройшли АТО. «Найголовніше — це люди. Озброєння і техніка без людей — це просто купка металу. Людей треба берегти», — каже Шпіка-старший. Він застав різні часи армії: СРСР, перші роки незалежності, коли військо розкрадалася, початок АТО, коли армія була неготовою до нападу рф, трансформацію з 2016 року та нові тяжкі виклики та втрати після 24 лютого. Як воно — іти військовим, коли війна вже в тебе вдома? Які пам’ятні речі з АТО береже родина? Як українська армія змінилася з Другої світової до 2023-го? І що подобається чоловікам у їхній службі? Дивіться до Дня Незалежності документальний фільм hromadske «Зв’язок».

«Тут менше руху, але ми теж потрохи крутимося. Наші хлопці за два штурми відбили 12 позицій. Це багато за два дні», — розповідає Вогник, військовий 59-ї бригади, яка боронить Донецький напрям. Вогник служить в армії з 2019-го: починав водієм, а нині керує М777. Як працюють «Три сокири» по окопах росіян на Донецькому напрямку

Близько двох тисяч мирних жителів залишаються у прифронтовому селищі міського типу Нью-Йорк поблизу тимчасово окупованої Горлівки. Російські війська по кілька разів на тиждень скидають на будинки авіаційні бомби та ракети. Щоб підтримати мешканців Нью-Йорка, до селища регулярно привозять безкоштовний хліб. Його випікають у Києві в інклюзивній пекарні Good bread from Good People люди з ментальною інвалідністю. Окрім Нью-Йорка, хліб із Києва доставляють у різні прифронтові населені пункти і для цивільних, і для військових. Автор: Сергій Горбатенко

«На штурмі у тебе працює адреналін: десь по тобі починаються приходи, десь іде зачистка. Дуже важко працювати на штурмі, бо на обороні ти весь час перебуваєш в окопі. А тут бачиш орка і розумієш: або він тебе, або ти його», — розповідає військовий 128 гірсько-штурмової бригади із позивним Карп. Уже 9 років Карп на війні. Він пішов в АТО одразу після Революції гідності. Спочатку служив в «Азові» й був серед тих, хто звільняв Маріуполь, а згодом потрапив до 128 бригади. Нині Карп разом із побратимами воює на Запорізькому напрямку та вірить, що скоро зможе звільнити з-під окупації рідний дім на лівобережжі Херсонщини. Як 128 бригада готується до нового штурму на Запоріжжі — у відео hromadske.

Іван Тарн зі спецпідрозділу ГУР МОУ «Артан» виріс у Бельгії, служив у «Французькому легіоні», займався бізнесом у Євросоюзі та після повномасштабного російського вторгнення в Україну, каже, ні секунди не вагався, де має бути. Тож вирушив на фронт. Захищати батьківщину зі зброєю у руках. Як волонтерство до повномасштабного вторгнення врятувало життя розвідника вже згодом? Чому сам Іван називає це неймовірним збігом обставин? І які події під час війни йому запам'яталися найбільше?

20-річна Олександра Сахарук добре знає, який вигляд має лінія фронту — вона відвідала більшість міст і сіл, пошматованих війною. Це її остання «дослідницька» експедиція — лише в містах і селах північніше Сіверська ще не була. Вона їде туди, аби розповісти про свою програму комплексної евакуації і запропонувати людям не просто довезти їх до потяга в Покровську, а привезти в їхнє нове житло — у нове життя. Коли почалося вторгнення, Олександра покинула ІТ-сферу й стала займатися журналістикою. Спілкуючись із людьми в прифронтових населених пунктах, вона зрозуміла, що вони тримаються за своє рідне місто чи село до останнього через кілька причин, більшість із яких можна вирішити: не відбирати пенсію, надати постійне житло, допомогти з пошуком роботи. Так, разом із друзями вона створила громадську організацію «НЕ САМІ», яка намагається відповісти на всі ці заперечення місцевих. Запартнерившись із іншими волонтерами, «НЕ САМІ» не лише евакуюють людей, а й підтримують їх протягом війни та допомагають облаштуватися на новому місці. Поки Олександра їздить фронтом і намагається вмовити місцевих виїжджати, інші члени команди, волонтери, приймають заявки на евакуацію, організовують логістику та підтримують переселенців. Попри те, що свою молодість Олександра проводить у переїздах між Авдіївкою і Сіверськом, на таке життя вона не нарікає. «Ми можемо продовжувати будувати українську національну ідею. Ми спостерігаємо за тим, як формується наша держава, які процеси зараз у ній відбуваються. Це дуже цікаво, якщо ти можеш бути до цього долучений або долучена. Насправді, це велике щастя, що ми застали цей період у своїй молодости, коли ми вже маємо власну державу, але ще можемо займатися її побудовою», — каже Олександра.

Після виходу Росії із зернової угоди та обстрілів Одеси і Миколаєва під загрозою опинилися судна у Чорному морі та продовольча безпека світу, а українська економіка зазнає нових втрат. Ці дії росіян призведуть до того, що у світі зросте ціна на збіжжя. І не всі країни зможуть дозволити собі купувати харчі. Одночасно із виходом з угоди Росія почала обстрілювати українські порти.

Куп'янськ – місто у Харківській області, важливий залізничний вузол. Нещодавно в українському Міноборони заявили, що на Куп'янському напрямку Росія зосередила 100 тисяч солдатів – для штурму міста. Що відбувається на лінії фронту поблизу Куп'янська та як живе місто?