Близько двох тисяч мирних жителів залишаються у прифронтовому селищі міського типу Нью-Йорк поблизу тимчасово окупованої Горлівки. Російські війська по кілька разів на тиждень скидають на будинки авіаційні бомби та ракети. Щоб підтримати мешканців Нью-Йорка, до селища регулярно привозять безкоштовний хліб. Його випікають у Києві в інклюзивній пекарні Good bread from Good People люди з ментальною інвалідністю. Окрім Нью-Йорка, хліб із Києва доставляють у різні прифронтові населені пункти і для цивільних, і для військових. Автор: Сергій Горбатенко

Надводний дрон атакував російський великий десантний корабель "Оленегорський горняк", який після цього росіяни відбуксирували до Новоросійська. Джерела в СБУ повідомляють, що корабель отримав пробоїну. Це була спільна операція з ВМС. На відео видно, як до корабля з силуетом ВДК наближається дрон і врізається в борт.

«На штурмі у тебе працює адреналін: десь по тобі починаються приходи, десь іде зачистка. Дуже важко працювати на штурмі, бо на обороні ти весь час перебуваєш в окопі. А тут бачиш орка і розумієш: або він тебе, або ти його», — розповідає військовий 128 гірсько-штурмової бригади із позивним Карп. Уже 9 років Карп на війні. Він пішов в АТО одразу після Революції гідності. Спочатку служив в «Азові» й був серед тих, хто звільняв Маріуполь, а згодом потрапив до 128 бригади. Нині Карп разом із побратимами воює на Запорізькому напрямку та вірить, що скоро зможе звільнити з-під окупації рідний дім на лівобережжі Херсонщини. Як 128 бригада готується до нового штурму на Запоріжжі — у відео hromadske.

Бійці 35-ї окремої бригади морської піхоти показали журналістам руїни звільненого села Макарівка на півдні Донецької області та розповіли про те, як відбувався штурм села Старомайорське, з якого морські піхотинці вибили російських військових днями. Окупаційні сили у цьому напрямі складаються як із кадрових військових, так і з підрозділу «Шторм Z», комплектованого Міністерством оборони РФ з допомогою російських в'язнів. Після втрати позицій у селі сили вторгнення активно застосовують авіацію та артилерію для знищення залишеного ними населеного пункту. Бійці ЗСУ спростовують тези російської пропаганди про те, що село знову в руках військ РФ. З початку червня морпіхи 35 ОБрМП звільнили вже кілька населених пунктів і просунулися на глибину приблизно за 8 км раніше окупованої території.Як відбувався штурм Старомайорського - дивіться у відео. Журналіст: Роман Пагуліч. Оператор: Павло Холодов.

На стометровому монументі в Києві з щита скульптури Батьківщини-матері зрізають герб СРСР, який до Дня Незалежності замінять на тризуб. Як працюють робітники-екстремали? Унікальні кадри. Відео Івана Єрмакова і Альбія Шудрі.

Іван Тарн зі спецпідрозділу ГУР МОУ «Артан» виріс у Бельгії, служив у «Французькому легіоні», займався бізнесом у Євросоюзі та після повномасштабного російського вторгнення в Україну, каже, ні секунди не вагався, де має бути. Тож вирушив на фронт. Захищати батьківщину зі зброєю у руках. Як волонтерство до повномасштабного вторгнення врятувало життя розвідника вже згодом? Чому сам Іван називає це неймовірним збігом обставин? І які події під час війни йому запам'яталися найбільше?

Буденне життя танкового екіпажу легендарної криворізької 17-ї танкової бригади з Бахмутського напрямку. Тут Люди з заліза розповідають про тяжкі бої, наслідки контузій та Вальгаллу. Щира подяка пресслужбі 17-ї окремої танкової бригади. #babylon13

Мешканці села Времівка, що на Донеччині, майже з початку повномасштабного вторгнення жили фактично на лінії зіткнення. Незважаючи на активні бойові дії, в населеному пункті залишалися 14 мирних жителів, хоча до 24 лютого 2022 року тут мешкало понад півтори тисячі людей. З початком українського контрнаступу – ЗСУ витіснили армію РФ від села. І кажуть мешканці, вони це відчули. Інтенсивність атак російських військ значно впала. Кореспондентка Радіо Свобода Україна побувала у Времівці разом із гуманітарною місією «Капеланського батальйону Маріуполь». Як живе після початку контрнаступу ЗСУ колишня «сіра зона» на кордоні Донбасу та Запоріжжя

Невпинний вогонь артилерії і штурми позицій – ось, з чим стикаються українські захисники на позиціях в Серебрянському лісі. Через нетипові для Донбасу природні умови – гори, ліс, болота, прикордонники, що тримають тут оборону поруч зі Збройними силами України, вже встигли прозвати цю територію «українським В’єтнамом». Ще однією особливістю цієї ділянки фронту є річка Сіверський Донець. Українські позиції розташовані по обидва боки, через що військовим доводиться постійно переправлятись через водну артерію. У цих місцях ворог особливо пильно вицілює захисників. В яких умовах доводиться тримати оборону, які переваги мають українські сили оборони і чим відповідають на атаки росіян військові ДПСУ – дивіться в матеріалі.

20-річна Олександра Сахарук добре знає, який вигляд має лінія фронту — вона відвідала більшість міст і сіл, пошматованих війною. Це її остання «дослідницька» експедиція — лише в містах і селах північніше Сіверська ще не була. Вона їде туди, аби розповісти про свою програму комплексної евакуації і запропонувати людям не просто довезти їх до потяга в Покровську, а привезти в їхнє нове житло — у нове життя. Коли почалося вторгнення, Олександра покинула ІТ-сферу й стала займатися журналістикою. Спілкуючись із людьми в прифронтових населених пунктах, вона зрозуміла, що вони тримаються за своє рідне місто чи село до останнього через кілька причин, більшість із яких можна вирішити: не відбирати пенсію, надати постійне житло, допомогти з пошуком роботи. Так, разом із друзями вона створила громадську організацію «НЕ САМІ», яка намагається відповісти на всі ці заперечення місцевих. Запартнерившись із іншими волонтерами, «НЕ САМІ» не лише евакуюють людей, а й підтримують їх протягом війни та допомагають облаштуватися на новому місці. Поки Олександра їздить фронтом і намагається вмовити місцевих виїжджати, інші члени команди, волонтери, приймають заявки на евакуацію, організовують логістику та підтримують переселенців. Попри те, що свою молодість Олександра проводить у переїздах між Авдіївкою і Сіверськом, на таке життя вона не нарікає. «Ми можемо продовжувати будувати українську національну ідею. Ми спостерігаємо за тим, як формується наша держава, які процеси зараз у ній відбуваються. Це дуже цікаво, якщо ти можеш бути до цього долучений або долучена. Насправді, це велике щастя, що ми застали цей період у своїй молодости, коли ми вже маємо власну державу, але ще можемо займатися її побудовою», — каже Олександра.