США, Велика Британія, Італія, Швеція, Ізраїль, Японія – це далеко не увесь перелік держав, які закликають своїх громадян негайно залишити територію України через імовірну загрозу війни. Тим часом з Києва до Львова перебралася і низка посольств: зокрема, Канади та Австралії. Попри такі новини, не всі іноземці планують пакувати валізи і їхати з української столиці. Чому вирішили залишитися, і як будуть діяти у разі загострення ситуації між Києвом та Москвою?

«Ми не зазіхаємо на чуже, але й свого не віддамо. Ми маємо прекрасну армію. У наших хлопців – унікальний бойовий досвід і сучасна зброя. Це вже в рази сильніша армія, ніж вісім років тому. Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми ж зробимо його Днем єднання. Відповідний указ уже підписано. Цього дня ми вивісимо національні прапори, надягнемо синьо-жовті стрічки та покажемо всьому світу нашу єдність. Ми всі хочемо жити щасливо, а щастя любить сильних. Ми ніколи не вміли здаватись і не збираємося цього вчитися», – Володимир Зеленський звернувся до українців.

У Дніпрі невідомі скоїли напад на знімальну групу керівника департамента журналістських розслідувань УП Михайла Ткача. Близько 3 години дня до відеооператора УП Ярослава Бондаренка, який виконував редакційне завдання, підійшли невідомі та почали вимагати видалити відео. Коли Ярослав відмовився, один із чоловіків почав погрожувати ножем та змусив оператора УП назвати пароль від телефону і видалив усі відео, що були зняті. Інший чоловік почав заламувати руки водію УП. Чоловіки не представилися. За нашими даними, це були представники охорони. Поліція, що перебувала на місці події, була бездіяльною

12 лютого на території Херсонської області підрозділи Нацполіції, Нацгвардії, Держприкордонслужби та ДСНС провели тактико-спеціальні навчання. Маневри пройшли у критичній близькості до межі з окупованою територією. Підрозділи мали стабілізувати ситуацію на цій адміністративній межі, припинити масові заворушення, звільнити захоплені об’єкти критичної інфраструктури й адміністративні будівлі та врятувати заручників.

Що відбувається з цінами на нерухомість в Україні через можливий напад Росії? 2021-ий був рекордним у зростанні вартості квадратного метра, а нині стрімке подорожчання квартир припинилося. Українці злякалися Путіна і не хочуть інвестувати в житло чи є інші причини?

На кордоні з Росією на Харківщині є унікальне поселення між двома пропускними пунктами — українським і російським. Він не позначений на жодній карті. Та й потрапити будь-хто сюди не може, позаяк іще з березня 2014-го року КПП з обох боків не працюють. Тут же проходить відома «стіна» — урядовий проєкт, у межах якого з початком військової агресії з 2014 року почали облаштовувати кордон ровами, валами, сіткою та колючим дротом. Чи думають тутешні люди про російські танки, стягнуті до кордону, чи пакують тривожні валізи? Як готуються прикордонники до ймовірного наступу й чи можуть рови зупинити важку техніку? І як у самому Харкові, за 40 кілометрів від кордону, люди тренуються оборонятися від ворога.

Для багатьох людей у ЄС та США гостре усвідомлення того, що посеред Європи йде війна, прийшло лише на тлі повідомлень про скупчення понад сотні тисяч російських військових на кордоні з Україною та можливе вторгнення РФ. Тим часом українці у селах поблизу лінії розмежування вже вісім років живуть з війною. Репортаж DW з Гранітного.

Іванці, Блешня, Хандобоківка — для більшості українців ці назви ні про що не говорять, їх марно шукати на карті, бо це села-привиди, яких більше немає. За останні 30 років в Україні зникло майже 500 сіл. І щороку ця цифра тільки зростає: молодь прагне до великого міста, в той час їхні батьки все частіше — на заробітки за кордон. Що ж вбиває українські села?

Румунія має найдовший сухопутний кордон з Україною з усіх країн НАТО, і союзники з альянсу обіцяють їй військове підкріплення. Вашингтон та інші члени альянсу попереджають, що Росія може готуватися до нового, масштабного вторгнення в Україну. Дипломатична криза здебільшого не вплинула на життя на румунському боці кордону, але не цілком.

Чи змінився Харків з 2014 року, коли на будівлю ОДА вивішували російський прапор та збирали мітинги під триколорами? Щоб дізнатися це ми поїхали у місто, пройшлися «Маршем єдності», відвідали символічні для проукраїнських активістів місця боротьби за український Харків та розпитали людей, чи відчувають вони тут міцний проукраїнський тил.