Київські Афіни: як створити успішну і затребувану приватну школу

Зараз у приватній освіті успішні ті, хто починав її не як бізнес, хто не подумував про отримання миттєвих прибутків, а просто хотів навчати своїх дітей по-іншому. Саме така історія Оксани Балакшиної та приватної школи «Афіни».

День народження

Все почалося 1990 року з народження доньки Жені. Подружжя Оксана Балакшина і Олексій Греков були аспірантами академічних НДІ, тож часу на виховання доньки у них було більше, ніж грошей. Як дослідники-фізики, вони дотримувалися революційних педагогічних поглядів. Були переконані, що діти здатні освоїти шкільну програму за 7–8 років, а решту часу присвятити тому, що їм подобається і розвиває їх. «Тоді, після перебудови, з'явилося розуміння, що молоде покоління треба навчати геть інакше. Якби я знала, скільки труднощів буде з отриманням ліцензії, злякалася б. А так — ми бачили мету та йшли крізь стіни, — згадує Оксана Балакшина. — Чоловік тоді став займатися складанням комп'ютерів. Він говорив: «Я прогодую сім'ю, а ти займайся школою, адже ти про це мріяла. Завжди будуть діти, яких треба вчити».

Батьки-однодумці

Перша ластівка — «Академія дошкільних наук». Ці курси Оксана Балакшина відкрила 1994 року, коли постало питання про підготовку доньки до школи. Тоді в Києві було лише дві такі організації. Вони брали по $20 за місяць навчання, при дво-тригодинних заняттях на тиждень. І «Академія» стала демпінгувати — за 4 заняття тричі на тиждень брали лише $10 на місяць для діток дитсадка, в якому знімали приміщення, і $15 — для решти малюків. Зараз пані Балакшина з посмішкою згадує, як вони з чоловіком розклеювали на стовпах видрукувані на принтері рекламні оголошення.

Після року роботи батьки стали говорити: у вас все добре виходить, чи не хочете створити свою школу? І Оксана Балакшина разом з однодумцями, такими ж батьками, — Мариною, викладачем малювання й ентузіасткою новаторської педагогіки, Вікторією, фахівцем у галузі фінансів, і Олексієм, чоловіком і соратником, — заснували школу «Афіни».

Стартовий капітал

Загалом $800. Їх Оксана з Олексієм вилучили з сімейного бюджету в 1995 році, щоб зробити ремонт у дитсадку на вулиці Лютеранській, приміщення якого стало для «Афін» рідним на 2 роки. Було відкрито перший клас, а наступного року — уже перший і другий, і так далі. Тоді ж почали оформляти ліцензію, отримати яку вдалося у 1997-му завдяки переїзду до приміщення дитсадка на вулиці Льва Толстого. У той час Женя була вже у третьому класі.

«Нас завжди рухали діти й батьки, — запевняє Оксана Балакшина. — Є сім'ї, в яких ми навчаємо вже третю дитину. Ми вирощували школу, як рослину. І лише в 2004-му, на 10-му році життя школи, на тренінгу стратегічного планування ми раптом дізналися, що займаємося не лише освітою, а й бізнесом. Щоб школа була успішною, доводилося все зароблене знову вкладати в розвиток. Приватна освіта — специфічний бізнес. Слід вміти рахувати гроші, але не можна економити на дітях і вчителях. Ми росли разом із нашими дітьми. І нам ставало дедалі тісніше у старих стінах».

Орендне питання

Зараз «Афіни» живуть у двох приміщеннях. 37 першокласників мешкають у приміщенні дитячого садка на Солом'янській, а неподалік, на вулиці Андрія Головка, в новій сучасній просторій (1700 м2) будівлі навчаються старші діти — від 2-го до 11-го класу. Їх тут 210. Навчальні приміщення невеликі — на 10–15 учнів. Є лабораторії фізики, хімії та біології, театральний і спортивний зали, їдальня, кімнати для індивідуальних занять, а також великий простір на мансарді для відпочинку й спілкування.

«Афіни» розширилися у вересні 2012-го, але директор знову занепокоєна: «Незабаром розпочнеться набір першокласників, а наші площі не дозволяють поки що прийняти більш ніж два перші класи. У моїй групі підготовки зараз вже 12 діток, а на решту 12 місць претендують 62 дитини. Знову місця не вистачає».

Цінності

Кажуть, найбільше покарання для учнів «Афін» — слова батьків: завтра ти не підеш до школи. І це чималий показник успіху. Зараз, коли кількість абітурієнтів менша, ніж місць у вузах, кількість тих, хто вступив, більше не є показником ефективності школи. «Найважливіше, щоб молоді люди не боялися діяти і всі проблеми переводили в задачі, — вважає Оксана Балакшина. — Афінські випускники, після наших із ними інтенсивних занять, відчувають «недовантаження» у вузі і починають паралельно із навчанням працювати. Деякі відкривають власні фірми, а одна дівчина перевелася з «бюджету» КНЕУ на заочне і взяла у батька доволі складний шматок бізнесу зі словами: «За рік роботи в реальному бізнесі я дізнаюся більше, ніж за п’ять років навчання!» Це люди, для яких самореалізація — важливіша, ніж гроші. Для яких чесність і милосердя — не пустий звук. Важливо, щоб діти розуміли: що більше ти віддаєш, тим більше отримуєш. І, розмовляючи з батьками майбутніх першокласників, я ніколи не ставлю їм запитання: ким ви бачите свою дитину в майбутньому? Я питаю: якими ви хочете бачити їх за 11 років? Не ким, а саме — якими? І часто у відповідь — мовчання. Не кожен батько про це замислюється. Ми розмовляємо, і якщо наші цінності збігаються, я розумію, що наша співпраця буде ефективною».