«Вони намагаються сказати активістам: ви граєте з нами в шахи, а ми з вами в бокс»…

Сприйняття політики, звісно, у всіх різне. Але це як з істиною – неважливо що ви там вважаєте, насправді політика – це не мистецтво можливого, не танго довкола влади, не БДСМ сесія без стоп-слова, і не решта метафор. Метафори в даному випадку не відображають нічого. Тому що політика це тупо ВСЕ.

Все, що важливо, все, що має значення. Ви скажете, що ваш завтрашній візит до перукарні – це не політика, але це неправда. Тому що у вас буде зачіска, і її всі побачать. Комусь сподобається, комусь ні, але це мікроподія. А зачіску дівчини з Ірану ніхто не побачить – і це політика. Важливе ваше волосся – на голові, і не тільки. Раніше питання гоління жіночих ніг було політичним тільки в тому сенсі – чи вистачить жінці грошей на станок для гоління як на предмет непершої необхідності. Чи входить він в кошик споживача, чи ні? Тепер це частина руху за емансипацію, і мені важко уявити собі щось більш політичне, ніж рух за емансипацію, тому що це боротьба за визволення половини світу від дивних і диких обмежень. Це справжня війна, в якій немало полеглих, геройок, героїв, і контужених теж дуже багато.
Те саме стосується мови, сексу, щеплень, інтернатів для хворих, шкільних програм з літератури і історії, наявності вбиралень для людей з інвалідністю, базового рецепту хліба. Їжа на наших теренах завжди мала більше політичної суб’єктності, ніж громадські рухи. Це інструмент етнічної ідентифікації і один з чинників зверхності справжнього українця: бо ми вмієм готувати і їсти, а кцп – ні, і ніколи не навчаться. І в умовах мовного тиску, політичного терору, знищення історичної пам’яті, вивезення архівів, їжа часто була єдиним маркером, за яким ти міг впізнати свого.
Ми живемо в політичному середовищі так, як ми живемо саме в цьому повітрі, на цій планеті, серед цього мікробіому. І, мабуть, може бути інакше, але ми про це вже не дізнаємось. Тому що політика – це просто засіб вирішення всіх важливих питань, який реалізується через складну комунікацію. Чим більш розвиненим є суспільство, тим складніша комунікація, тим цікавіша і ефективніша політика.
І тому, коли сьогодні люди, схожі на обмилки з публічної бані, якими милися бомжі, намагаються звинуватити в «політизації справи Гандзюк» тих людей, яким просто не все одно, тих людей, які втратили близького друга, кохану людину, соратника, однодумця, колегу, надію, тих людей, які при цьому втратили віру в інститути влади, мені просто бракує слів (що не очевидно з цього поста, звісно). Тобто вони намагаються звинуватити активістів і друзів в тому, що вони грають з ними на одному полі. Що вони дозволили собі сказати: МИ ВАЖЛИВІ. Катіне життя було і лишається важливим. Її смерть важлива настільки, що коли ви це осягнете, ви будете скулити і молитися про те, щоб ваші жалюгідні імена взагалі стерли з новітньої історії України.
Тобто, всі звинувачення в політизації – це спроба сказати активістам: Ви не важливі. Ваші життя – це як чотирьохсекундна реклама перед роликом на ютубі, яку ніхто не дивиться. Тисни «пропустити»! Швидше! Вони намагаються сказати активістам: Дивіться, хлопці і дівчата, ситуація наступна – ви граєте з нами в шахи, а ми з вами в бокс. І коли хтось з активістів тягнеться за рукавичками і капою, йому кричать: ей-ей-ей, ану поклади! Ти шо, ти блядь, шо собі дозволяєш? Хочеш бути як я?!
Ні, пацани, ніхто не хоче бути як ви. Ніхто не хоче навіть бути як Тимошенко, як Порошенко, як Луценко, як Аваков, як Гриценко, як Коломойський. І не тільки тому, що ви мразі, а тому що ви всі, сука, дуже тупі. І якщо ви ще пам’ятаєте, що політика – це просто засіб вирішення всіх важливих питань, який реалізується через складну комунікацію, то я уточню, що складна комунікація – це те, на що ви нездатні.
Подивіться на себе, невдахи. Ви кинулися на Катіного Батька як акули. Ви стали в чергу. Йому дзвонять депутати всіх рівнів і принижено просять про зустріч. Ви всі розповідаєте про те, як вам шкода. Але ви всі почали робити це тільки після того, як він оголосив імена. Три імені:
- Гордеев
- Рищук
- Мангер
і дві партії:
- БПП
- Батьківщина
А до того хто з вас допомагав з лікуванням? А хто з вас був на похороні? Хто з вас прийшов бодай на один з мільйона ваших ефірів в футболці «Хто замовив»? Хто з вас хоча би подзвонив з лицемірними скорботами ДО того, як він назвав імена? Ви, пацани і дівчьонка, не палитесь, імєно ващє.
Але ж ви не тільки мразі. Ви тупі мразі, які не бачать далі власного носа. Ви не здатні на елементарні когнітивні процедури. Це неймовірно принизливо для нашої країни – мати вас за очільників навіть бойлерної. Горіть в пеклі. Горіть скоріше.
Автор: Катерина Мола, блогер, журналіст, активіст