Підозра Шарію: патріотична стратегія чи політична рефлексія?

Якщо перше, то чекаємо на завершення справ Майдану, 7-му (сьому!!!) річницю якого ми будемо згадувати на днях. Зрозуміло, що зі спроби перетворити справи Майдану на "український Нюрнберг" над режимом Януковича нічого не вийшло (оскільки режим не був зруйнований – його лише успадкували, модернізували та змінили геополітичний патронаж), сподіваємось бодай на публічні, справедливі та переконливі вироки тим, хто вчинив злочини проти людяності з обох боків барикад.

Чекаємо також на завершення розслідувань та справедливі вироки винним у Іловайській трагедії, здачі ДАПа (який згідно з Мінськими домовленостями, як згодом з'ясувалось, не входив до територій, які мав контролювати офіційний Київ), Дебальцевському "планованому відступі", гучних оборудках в "Укроборонпромі" та з "москітним флотом" (який мали склепати на "Лєнкузні") і санітарними автомобілями (які клепала корпорація "Богдан").

Чекаємо також на розслідування, як Медведчук став одним з найбільших бізнесменів в Україні, доведення в суді зв'язку Козака з проросійськими терористами. Десь там завалялись "вишки Бойка" і як Коломойський став власником "Плюсів", а Фірташ з Льовочкиним – "Інтера". Врешті-решт хочеться вірити, що підозра Шарію не обмежиться інформприводом, а таки матиме наслідком якщо не його екстрадицію в Україну, то бодай офіційний запит на неї.

Поки ми бачимо лише політичну логіку Президента, який граючи на справді важливих безпекових питаннях, хоче повернутись у велику політичну гру. Але хто повірить у його патріотизм, доки Андрій Антоненко на підставі абсурдних обвинувачень другий рік сидить у буцегарні, легендарний генерал Сергій Кривонос – в опалі, а українська армія під бравурні звіти про наближення до стандартів НАТО повертається до ганебної практики совка?

Розумієте, Володимир Зеленський, політика – це не вдала імпрезка. Це марафонська дистанція, де можливі (і часто корисні) тактичні маневри, але де є чітке цілепокладання – розуміння, куди Ви прагнете привести країну за каденцію, на яку народ обрав Вас цю країну очолювати. Досі ми нічого не почули про Україну Вашої (і нашої мрії). Якщо не рахувати рожевий риторичний туман з вашої передвиборчої програми.

У Вас ще є час стати справжнім президентом цієї країни. Але для цього потрібно не говорити, а робити. Вийти з комфортного онлайна у брудне, малокомфортне і недосконале життя. Викинути відмовки, що Вам бракує повноважень чи ще чогось. І почати нарешті чистити ці авгієві стайні, в які хто тільки не каляв навіть не 30, а 300 останніх років.

Забудьте про східні страшилки (коли ми згуртовані нас мабуть можна знищити, але не можна перемогти) і західні поради (якщо б Ви робили свій бізнес за підручниками західних університетів, Ваша "імперія сміху" ніколи б не з'явилась на світ). Пам'ятайте, що Вас обирав Президентом України не Кремль, не європейські бюрократи і не "Вашингтонський обком". Вас обрали громадяни України, аби Ви знищили систему, яка зашморгом стискається на шиях ваших співвітчизників, незалежно від імені президента, складу уряду та скликання Верховної Ради. Коли десять сімей в Україні жирують, а мільйони – злидарюють.

Якщо Ви не просто попіаритесь закриттям каналів Медведчука та підозрою Шарію, а справді спробуєте навести лад і зробити цю країну трохи справедливішою, людянішою та ефективнішою, аніж вона була 2019-го, Вам пробачать все: формальне перевищення повноважень, брак компетентності та вихованості, незаслужений диплом правника і похабні жарти.

Ну а якщо ні, що ж – український народ добре вивчив фразу: пане Президенте, на вихід! Кастинг на справжнього державника-реформатора триває...

Автор: Геннадій Друзенко, правник, публіцист та громадський активіст