Чому обзивати нині своїх громадян "малоросами" – це зло

Я не аналізуватиму тут праць всіх українських ідеологів і публіцистів, які вживали цей термін у віках, критикуючи "малоросійство" як явище. Хоча, на відміну від багатьох тих, хто ним послуговується, читав і "Малоросійство" Євгена Маланюка, і "Україна чи Малоросія" Миколи Хвильового тощо.

Я про те, чому не варто, більше того – шкідливо використовувати цей термін проти своїх же співгромадян.

Цей термін все більше останнім часом в ходу у тих, хто позиціонує себе як "націоналіст". По відношенню до своїх співгромадян, яких цей "націоналіст" зневажає або ненавидить.

Ще років 15 тому терміном "Малоросія" здебільшого користувалися російські політологи. Чим страшенно нас злили. Та вони наполегливо намагалися ділити у своїх прожектах Україну на частини за ранжиром: "Україна" – це десь за Збручем, "Малоросія" – це десь в Центрі, і "Новоросія" – це десь на Сході і Півдні.

Ми злилися на їхні, як тоді здавалося, притягнуті "за вуха" карти. А тим часом в Кремлі готували військові плани по розмежуванню України і засоби ідеологічної зброї. По тому ж таки розмежуванню країни.

І якщо частину території Кремль окупував внаслідок відвертої агресії (і за допомогою десятків тисяч українців-колаборантів, які перебігли відверто на бік ворога), то ідейне роз'єднання України відбувається зсередини.

І часто (як це не прикро, і як це було б не дивно) – агітацією тих, хто називає себе "українськими націоналістами", вважає себе патріотами. І обзиває інших українців – "малоросами".

Парадокс? Авжеж! Я знаю особисто багатьох цих людей, більше того, впевнений, що вони вважають себе патріотами. І якщо їм сказати, що вони ведуть розкольницьку, по суті глибоко антиукраїнську діяльність, то вони не просто цього не зрозуміють, вони щиро образяться і обуряться.

"Хто? Ми? Антиукраїнську діяльність? Та антиукраїнську діяльність ведуть "малороси"! А ми ж Україну любимо, за Україну б'ємося! Україна – понад усе!" і т.д.

І самі того не усвідомлюючи, з кожним своїм вживанням слово "малороси" щодо інших громадян "ультра-націоналісти" розколюють країну..

Найбільше ця пошесть(звинувачення інших, що ті" малороси") поширилася в середовищі тих, хто голосував за Петра Порошенка. І не дивно.Його штаб розкручував свідомо "мову ненависті" всередині нації . Тож ті, хто голосували за Петра Порошенка – а це 4 мільйони 522 тисячі 450 чоловік – це українці. Все. На 40-мільйонну націю... Це десь менше 15% населення. Решта – "малороси". Вони ж або голосували проти Петра Порошенка, або не пішли на вибори взагалі. Щоб не оголошувати ворогами і "недоукраїнцями" 85% населення, як правило цю цифру зменшують до 73%. Хоча насправді 73% – це ж лише від тих, хто прийшов на виборчі дільниці і проголосував за іншого(не настільки "українського", так?) кандидата. Але ж хто вже переймається якимось кількома відсотками-мільйонами "недоукраїнців", коли мова йде про відстоювання інтересів "справжніх українців"! Кілька мільйонів туди – кілька мільйонів сюди – яка різниця, головне ж показати, що є "не малороси" серед цього моря негідних йменуватися гордим ім'ям "українець"!

І от ,щоб означити своїх політичних опонентів(а наявність політичних опонентів, взагалі-то, в демократичній державі – норма) їх вирішено викреслити з меж української нації.

Чому? Для чого?

Поясню. Український "ультранаціоналіст" насправді ненавидить українців. Він любить "націю". В яку українці не входять. "Нація – понад усе!". А яка нація? З кого вона складається? Уявна нація. Вона складається з мертвих героїв, ну, може ще з тих, кому "ультранаціоналіст" дозволить називатися "українцями". Але не з реальних українців, не з 40 мільйонів українських співгромадян. Але якщо таке сказати "ультранаціоналісту" (що він ненавидить українців) його обуренню не буде меж.

"Як так? Та я люблю Україну і українців".

Більше того, це будуть здебільшого його щирі слова і думки. Та "ультранаціоналіст" любить уявних, омріяних українців, та не любить реальних, тобто-своїх співгромадян. І щоб в своїй голові уникнути цього парадоксу, "ультранаціоналіст" просто оголошує цих своїх співгромадян не українцями, "недоукраїнцями", "малоросами". І все. Ніякого парадоксу. "Це ж не українці, малороси! Чому я їх маю любити? Я люблю українців!".

А тепер про наслідки. Чому я стверджую, що це глибоко розкольницька, а значить, глибоко антиукраїнська (і значить – на догоду Кремлю) модель поведінки.

На щастя, попри всі бажання Москви в Україні нема людей, які захотіли згідно останнього перепису 2001 року визнати себе малоросами. Тисяч 10, наприклад – русинами, десь 22 тисячі – гуцулами, а от малоросами – нікого.

А уявіть, якщо ситуація зміниться? Якщо наполеглива агітація "ультранаціоналістів" нарешті дасться взнаки? Як казала мені в дитинстві матуся: "якщо людині постійно казати,що вона – свиня, то вона зрештою, і зарюхкає". Тобто, ультранаціоналісти хочуть, щоб 85% населення українців визнали себе "малоросами"? І що? А якщо і справді – визнають, таки? Ну що ж, тоді постане питання, а для чого жити разом? Цим 85% і 15%? Ну, боїтеся цифри 85,добре, цим 73% і 24%? Для чого? Щоб чути постійні образи? Не вважаєте нас українцями? То на якомусь етапі тоді ці "недоукраїнці" скажуть: "ОК, якщо ми не українці, а малороси, то нащо нам з Вами жити разом?" І тут "ультранаціоналіст" завиє якимось ревом:

"ууу, відправляйтеся в Ростов! Це – наша – українська земля!"

Стоп. Ще раз. Якщо пропаганда "ультранаціоналістів" таки переможе , і ті, кого вони зневажають, усвідомлять себе таки "малоросами", то може на якійсь території їх буде меншість, а на якійсь території – більшість... може в Харкові, може в Дніпрі, може в Києві.

Тож в реальності ті "ультранаціоналісти", які розкидуються терміном "малороси" щодо своїх співгромадян, провокують сепаратизм в країні...

Щоправда "ультранаціоналіст" так не думає. Він думає, що принижуючи інших, він спонукатиме їх визнати власну першість і намагатися в усьому бути схожим на нього ("ультранаціоналіста"). Щоправда він і тоді шукатиме приводи звинуватити українця в "недоукраїнськості", в "малоросійстві". Наприклад, за Зеленського (а це ж ці 73%) в другому турі проголосували багато україномовних громадян, тож мова теж не є маркером. Ах да... Вони ж – "малороси", хоч і україномовні... А що ж тоді є маркером? Упс, визначити важко. Вірніше – неможливо. Бо оголосити "малоросом" можна будь-кого і за будь-що.

Ненавистю і жовчю вони так нікого не переконають... Тільки озлоблять.

Що робити в цій ситуації? Перше – це усвідомити. Що "українець" – це не є ідеальне визначення. Українцем може бути і негідник. Зрадник. Гвалтівник. Вбивця. Обох найвідоміших українських націоналістів, до речі, вбили українці. Коновальця вбив Судоплатов (з Південної України родом), а Бандеру – Сташинський (з Західної України родом). Масовий вбивця Онопрієнко, який розстріляв кілька десятків українців, теж був українцем. Зрадник і колаборант Денис Березовський, командувач Військово-морських сил України – теж українець. Українці – це не "білі і пухнасті". Українці можуть бути будь-якими, і героями, і негідниками.

Отже, всі громадяни України є українцями. Незалежно від того, подобаються вони нам, чи не подобаються. Змагаємося ми з ними, чи дружимо.

Я не можу вплинути на всіх українців. Тож я і не звертаюсь до всіх. Я звертаюсь лише до тих, хто сповідує разом зі мною Концепцію "25 сходинок до суспільного щастя". Сходинка №5 в цій Концепції звучить: "Усвідом себе українцем". І це, в першу чергу – про самоусвідомлення. Та ця сходинка не проста і не однобічна (як, зрештою, і решта в Концепції). Вона означає, що ми маємо усвідомити, що і решта наших співгромадян є українцями. Подобаються вони нам, чи не подобаються. Поважаємо ми їх, чи зневажаємо. Та ми на відміну від розкольників працюємо на єднання нації, єднання суспільства. Відповідно, наша філософія – це "філософія любові", а не "філософія ненависті". Тому ми (прибічники Концепції "25 сходинок до суспільного щастя") вживаємо термін "українець" щодо всіх громадян України, і не вживаємо термін "малорос".

Автор: Олександр Доній, журналіст, політик, громадський і культурний діяч