Дістав ніж – бий! Бо з такими людьми як Медведчук неможливо воювати жартома

Принаймні підсвідомо Володимир Зеленський вважає головним продуктом своєї політичної діяльності генерування постійних інформпривідів. Це схоже на їзду велосипедом – рух можливий доти, доки є постійна швидкість. Це балансування на двух колесах – потік гучних заяв та одноактних дії перетворюються у Зеленського в самоціль. Мета – не доїхати із пункту А в пункт Б, а постійно крутити педалі щоби не впасти.

З політичної точки зору підозра Медведчуку – це джекпот. Який затикає рота усім критикам Зеленського з проукраїнського табору. І саме політичну логіку я розумію. І звичайно, з політичної логіки пред’явити Зеленському нічого. Політично – молодець!

Але, окрім політичної логіки є логіка національної безпеки та державності. І якщо розглядати всі ці рухи навколо Медведчука з логіки інтересів держави – то інтерес держави полягає не в тому, щоби в президентській топці ніколи не закінчувалося паливо для рейтингу. А в тому, щоби Медведчук та загалом п’ята колона відповіли за свої дії, її вплив був знищений, а сама вона – маргіналізована у маленькому електоральному гетто (щодо знищення цієї п’ятої колони я не маю іллюзій, адже доки є українці, які готові голосувати за пропутінські партії – будуть існувати і самі партії. Не одна, так інша).

Так ось, до чого я?

До того, що з такими людьми як Медведчук неможливо воювати жартома. Для Володимира Зеленського всі ці підозри можуть бути просто частиною сценарію чергового сезону. Відіграв – отримав оплески – забув. Але для Медведчука та Путіна це – найбільше приниження у житті. Вони – люди з понятійного світу, світу статусу та криміналу. Вони живуть за принципом дістав ніж – бий. А якщо не вбив – вб’ють тебе. Це не перебільшення.

Персональні кладовища Медведчука та, звичайно, Путіна були переповнені вже тоді, коли маленький тоді ще Вова виступав на сцені шкільного КВН. І коли я пишу тут про Путіна – я не перебільшую. Удар по Медведчуку, який є особистим другом Путіна – це удар по російському диктатору. По самому принципу недоторканості його друзів та васалів. Особисті зв’язки та особиста лояльність для Путіна – це головне. Подивіться хоча б на те, хто керує Росією. Кооператив «Озеро» – петербурзькі друзі Путіна та його партнери по дзюдо.

Судячи зі всього розрахунок влади був в тому, що Медведчук втече. Але очевидно було, що у втечі немає ані політичної, ані понятійної логіки. Кат Стуса відчуває себе в ресурсі. Він – продукт спайки КДБ та криміналу, який пройшов 90-ті. В нього є гроші та тіньові впливи.

Я не нагнітаю. Просто інформую і вас, громадян, і президента Зеленського, що в того велосипеда, який він осідлав немає задньої передачі. Трамвай прямує в депо!

Це ризики. Ризики як для життя та здоров’я Зеленського (я не перебільшую), так і для України – так як Путін цього не пробачить.

Всі ці ризики виправдані тільки в тому разі, якщо в слідства є залізобетонні докази, влада залізобетонно зможе закрити Медведчука в СІЗО та уберегти від впливу, хабарів та погроз судів, які будуть вести процес. Ну і треба розуміти, що ніякого «миру» за версією Зе тепер годі чекати. В нас тепер є тільки квиток на війну.

Якщо хребта на це не вистачить – Медведчук та ОПЗЖ тільки посиляться. Та поглузують з України та всіх нас.

Що ми зараз бачимо? СБУ, яке товчеться біля ґанку будинка Медведчука. Прокурорів, які лякаються особисто вручити йому підозру. Це виглядає необнадійливо.

Самому Зеленському я би порадив, без іронії, завести гарну токсикологічну лабораторію. Не «Новічком» єдиним, нажаль.

Ну і головне. Якщо Зеленский вирішив воювати з Кремлем, йому треба ставати на бік проукраїнських громадських та політичних сил. Війну на два фронта виграти неможливо. Консолідація та співробітництво з проукраїнською опозицією, очищення свого оточення від впливу Льовочкіна (головний наразі бенефіціар справи проти Медведчука), Портнова та інших татарових та засланих єрмачків. Це вже не справа рейтингу, а справа виживання для Зеленського.

Без надії, як то кажуть, сподіваюсь!

Автор: Сергій Висоцький, журналіст, ексдепутат