Війна в Україні триває довше за боротьбу СРСР проти нацистів: яку стратегію обрав Путін

Про це йдеться у статті CNN.

Росія підходить до символічно похмурої межі: вже до середини січня війна Путіна проти України триватиме довше, ніж бойові дії на Східному фронті Другої світової — від нападу нацистської Німеччини на СРСР у червні 1941 року до падіння Берліна у травні 1945-го.

Та майже через чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росія так і не здобула вирішального успіху. Москва контролює приблизно п’яту частину території України. Втрати, за різними оцінками, перевищили мільйон осіб. А одним із найбільших прорахунків для Кремля залишається те, що Володимир Зеленський і далі очолює українську державу.

Путін випромінює впевненість

Попри ці обставини наприкінці року Путін публічно випромінює впевненість, демонструючи переконання, що час працює на нього. Перед грудневою зустріччю з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді він заявив в інтерв’ю India Today, що Росія «в будь-якому разі звільнить Донбас і Новоросію — військовими чи іншими засобами», знову наполягаючи на передаванні їй усіх українських регіонів, які Москва вважає своїми — навіть тих, які російська армія так і не змогла захопити.

Така жорстка позиція видається частиною переговорної тактики. Путін чудово розуміє, що Трамп прагне досягти домовленостей щодо України, і Кремль намагається використати це прагнення, щоб витиснути максимум поступок із Вашингтона.

Під час підсумкової пресконференції російський диктатор запевняв, що його держава готова «завершити конфлікт мирним шляхом», одночасно заявляючи, що війська РФ «просуваються по всій лінії фронту».

Причини самовпевненості Путіна: до чого тут Трамп

Підстави для такої демонстративної самовпевненості, на думку Путіна, цілком зрозумілі. Він став свідком того, як єдність Заходу у підтримці України почала хитатися після приходу Трампа до влади в січні.

У лютому віцепрезидент США Джей Ді Венс шокував європейських партнерів різкою промовою на Мюнхенській конференції з безпеки, спрямованою проти трансатлантичних союзників. Згодом відбулася й гучна публічна суперечка між Трампом, Венсом і Зеленським в Овальному кабінеті.

За кілька місяців Кремль отримав ще один інформаційний бонус — саміт Путіна і Трампа в Анкориджі на Алясці. Хоча ця зустріч не призвела до реального перезавантаження відносин між США та Росією, для очільника Кремля вона стала значно більшим, ніж просто символічним жестом: вона дала йому можливість виграти час у затяжній війні на виснаження проти України.

Втім, небажання Путіна після Анкориджа переходити до реальних мирних кроків поступово почало дратувати Трампа. Ідея другого двостороннього саміту в Будапешті зірвалася, а Вашингтон запровадив санкції проти двох найбільших нафтових компаній Росії. Навіть президент США, який не раз висловлювався про російського диктатора з прихильністю, цього разу не приховував свого розчарування.

Путін може зірвати домовленості з Трампом щодо України

Попри напруженість між США та Росією, схоже, з’явився мінімальний простір для діалогу, який відкрив шлях до нетипової дипломатичної ініціативи з боку Вашингтона. Її ключовими фігурами стали колишній діловий партнер Трампа Стів Віткофф та його зять Джаред Кушнер.

Після їхнього візиту до Кремля на початку грудня активізувалися інтенсивні дипломатичні контакти за участю Зеленського і лідерів європейських країн. Обговорення зосередилися на деталях можливої мирної угоди. Уже в середині місяця Трамп демонстрував оптимізм, заявивши журналістам, що «ми зараз ближче, ніж будь-коли» до досягнення миру.

Втім, наприкінці року Путін усе ще має вигляд фігури, здатної зірвати домовленості. Поки Зеленський минулими вихідними відвідав Трампа в Мар-а-Лаго для обговорення оновленого мирного плану, російський президент супроводжував цю подію власними телефонними контактами з очільником Білого дому.

Позиція Росія щодо переговорів стає жорсткішою

Водночас позиція Москви щодо переговорів, імовірно, стає дедалі жорсткішою. Під час понеділкової розмови з Трампом Путін поінформував його про начебто атаку українських безпілотників на свою резиденцію у Валдайському районі Новгородської області. Про це повідомив помічник президента РФ Юрій Ушаков.

Міністр закордонних справ Сергій Лавров також висловив різке обурення через цю заявлену атаку — яку Зеленський назвав «цілковитою вигадкою» — заявивши, що «переговорна позиція Росії буде переглянута» в межах поточного мирного процесу.

Частина експертів, які стежать за Кремлем, сумнівається, що Путін погодиться на будь-яку угоду, яка перетне його «червоні лінії». Хоча параметри можливих домовленостей ще остаточно не сформовано, російська сторона вже давно чітко окреслила свої ключові вимоги.

Зокрема, заступник очільника МЗС Росії Сергій Рябков нещодавно знову підтвердив їх в інтерв’ю ABC News: Москва не відмовиться від жодної української території, на яку претендує, і не допустить присутності сил НАТО в Україні після завершення війни.

«Лавров, Ушаков, Пєсков і сам Путін (який помітно активізував контакти з військовими, паралельно подвоюючи риторику "ми досягнемо своїх цілей") чітко дали зрозуміти, що оновлений план є абсолютно неприйнятним. Водночас Вашингтон продовжує взаємодіяти з Києвом, заявляючи про "прогрес", який Москва вважає ілюзорним», — написала російська політична оглядачка Тетяна Станова у X після останніх переговорів у Мар-а-Лаго.

«Саме про це і є російська історія з атакою дронів на резиденцію Путіна: це силовий "удар кулаком по столу", щоб Захід нарешті почув, що нинішні мирні переговори рухаються в абсолютно неприйнятному для Москви напрямку, і щоб зірвати формування американо-української рамки», — додала вона.

Попри те, що Путін має прямий доступ до Трампа, йому поки не вдалося перекрити вплив інших гравців. Питання залишається відкритим: чи є впевненість Кремля реальною, чи це лише дипломатичний фасад.

У листопаді президент Росії з’явився у камуфляжі на одному з військових командних пунктів у невідомому місці, де головнокомандувач армії Валерій Герасимов заявив про контроль над Куп’янськом. Втім, уже за кілька тижнів ініціативу перехопив Зеленський, оприлюднивши відео з власного візиту до Куп’янська — у бронежилеті, на тлі посіченого уламками та легко впізнаваного дорожнього знака. Коментуючи це відео на підсумковій пресконференції, Путін зневажливо назвав українського президента «талановитим артистом», який нібито займається постановними діями.

Оцінити реальні настрої в Росії складно: будь-яка критика армії може завершитися ув’язненням. Водночас економіка країни, попри сповільнення та удари України по ключовій енергетичній інфраструктурі, яка є фундаментом економічної сили Москви, продовжує існувати за інерцією.

Абсолютний контроль Путіна над владою надає йому значні переваги в будь-яких мирних переговорах. Кількість могил у регіонах Росії може зростати, але парламент не здатен тиснути на президента, опозиція не становить для нього серйозної загрози, а загальна пасивність суспільства дозволяє Кремлю й надалі вести війну проти України.

До слова, у грудні Україна досягла максимальної кількості атак на російську інфраструктуру від початку повномасштабної війни. Про такий зимовий рекорд пише агентство Bloomberg. За його підрахунками, протягом грудня зафіксовано щонайменше 24 удари по російських нафтопереробних підприємствах, нафтових танкерах та інших морських об’єктах. А також — по ключових елементах трубопровідної системи. Зокрема, журналісти згадують атаки на родовища компанії «Лукойл» у Каспійському морі, порти «Тамань» і «Ростов» у Чорному морі. А ще — операції проти «тіньового флоту» країни-агресорки. Результат цих подій приємний для українців. Після атак російська влада прогнозує скорочення надходжень від нафти й газу до 23% до бюджету наступного року.