Олександр Черненко: «Передвиборчий бюджет влади – від $100 млн, опозиції – $50-70 млн»

Виборчу кампанію основні гравці розпочали з фальстарту. Наскільки це законно розповсюджувати політичну рекламу, роздавати продпайки до моменту офіційного старту кампанії? І наскільки це виправдано?

Олександр Черненко: Це проблема не лише цих виборів. На кожних виборах – президентських, парламентських чи місцевих – політики, політичні партії починають кампанію задовго до її офіційного старту. Адже поки немає офіційно кампанії, всі ці особи, всі ці політичні сили не є суб’єктами виборчого процесу, тому обмежень на агітацію, які діють підчас виборчої кампанії, немає. Так, це є парадокс, але завчасний старт не новинка цих виборів. Взагалі під час виборчої кампанії, один з перших етапів – так званий заявочний етап. Політична сила або певна особа знайомиться з виборцем, повідомляє, що збирається тут балотуватися. Саме на це спрямована та кампанія, яку ми бачимо. Ті, хто раніше почав, безперечно, мають кращі стартові умови. І тут дуже велика проблема, наприклад, для опозиції, яка дуже довго займалася узгодженням кандидатів. Коли вони вже почнуть працювати на окрузі, де вже працюють дві-три потужні особи, опозиціонерам потрібно буде починати з нуля. Протилежний приклад – партія Наталії Королевської, у якої вже повсюди давно ведеться масована, агресивна реклама. Багатьом вона не подобається, дратує. Утім ми бачимо результат: якщо кілька місяців тому її рейтинг був нуль цілих кілька десятих, то сьогодні ми говоримо вже про 4 і більше відсотків. Подобається це чи ні, але ця кампанія виявилися ефективною. Це не означає, що ці всі 4% виборців прийдуть на вибори і проголосують за неї, але те, що вона стала гравцем на цих виборах, це лише завдяки цій кампанії.

Але ж їй це вилилося в копієчку... За деякими підрахунками, передвиборчий бюджет партії Королевської наздоганяє бюджет Партії регіонів. Ви володієте цифрами, хто витратиться на ці вибори найбільше?

Олександр Черненко: Дуже важко підрахувати. Але, думаю, що на даному етапі партія «Вперед Україна» є дійсно одним із лідерів за витрачанням коштів. Але й інші ключові учасники, та ж сама Партія регіонів, гадаю, не менше витрачає. Можливо, це не так помітно, бо гроші ідуть не на зовнішню рекламу, а на інші речі. До слова, Партія регіонів дуже часто витрачає на свою рекламу бюджетні кошти. Наприклад, профінансували з бюджету якусь освітню, медичну чи комунальну програму. Гроші б у будь-якому разі виділили, бо проблеми вирішувати треба. Але це все робиться під егідою Партії регіонів. Певні кандидати приїжджають, перерізають стрічки. Тому загалом підрахувати, хто і скільки витратив, важко, але те, що почали витрачати багато, – це вже очевидно.

Можете сказати, про які суми йдеться? Яким буде бюджет партій-фаворитів?

Олександр Черненко: Безперечно, це буде обраховуватися десятками, а то й сотнями мільйонів доларів. Приміром, ми можемо говорити про 100 і більше мільйонів доларів на кампанію партії влади, про 50-70 мільйонів – на кампанію опозиції. Звісно, опозиції важче з грішми, адже і підприємці, і олігархи не дуже то й хочуть вкладати гроші в опозицію. Але багато олігархів розкладають яйця в різні кошики. Навіть ті, хто підтримує владу, може давати гроші і опозиції. В Україні це все дуже заплутано.

Що стосується бюджетів партій другого ешелону, тих же Королевської і Кличка, наскільки вони відрізнятимуться від бюджетів фаворитів?

Олександр Черненко: На сьогодні ми бачимо, що і у Кличка, і у Королевської достатньо коштів для ведення такої кампанії. Тим більше, що вони претендують не на 30%, а на 5-10%. Відповідно у них не буде проблем з фінансуванням повноцінної кампанії. Наскільки ця кампанія буде ефективною (адже лише кількістю грошей важко виграти вибори, ці гроші потрібно розумно використати), покаже час. Можна зробити малобюджетні, але дуже вдалі виборчі кампанії. І навпаки – засипати все грошима і в результаті не набрати 5%.

Чи можна говорити про те, що у зв’язку зі скороченням списків через зміну виборчої системи, автоматично удвічі подорожчали місця у цих списках?

Олександр Черненко: По-різному. Безперечно, внесок за місце у списку партії став вище. Вдвічі чи ні – важко сказати. Ні в кого немає фіксованого прайсу. Все залежить від місця – прохідне, на межі, чи за межею. Залежить від особистості. Якщо ця особа популярна, може щось позитивне принести – це одна річ. Якщо це особа з негативним шлейфом, яка може партії дати лише мінус, ставки для такої людини вищі. Загалом, якщо говорити про Партію регіонів, партію Кличка, частково про опозицію – вартість місця у прохідній частині списку починається від 3, а то й від 5 мільйонів доларів і до 10-ти. Залежно від того, наскільки ця людина цінна.

У списку опозиції місця дорожчі чи дешевші?

Олександр Черненко: У опозиції інша проблема, там багато бажаючих серед діючих депутатів, і тих, яких треба включити по домовленості з іншими опозиційними силами. Тому там, якщо і продають місця, то дуже мало. Ціни точно не вищі, бо не поспішають багаті люди у опозиційні партії. Багато хто відмовляється платити такі гроші, тому що це по суті бюджет повноцінної виграшної мажоритарної кампанії. Люди, у яких є гроші, часто думають: навіщо мені платити за місце у списку, бути залежним. Краще я піду в округ, хоч гарантії 100% немає, але я буду самодостатньої людиною, ні від кого не залежною.

Чи можна виграти ці вибори мажоритарнику без грошей, точніше, з мінімальними витратами. Приміром, Тарас Чорновіл заявив, що витратить на свою кампанію до 10 тисяч доларів...

Олександр Черненко: Теоретично можна. Та 10-ти тисяч все ж таки малувато. Хоча б тому, що за такі гроші не забезпечиш присутність своїх людей у комісіях. Звісно, можна обійти всі двори, особисто з кожною бабусею розцілуватися, і це власне дуже успішна технологія контакту, до того ж грошей не потребує. Але навіть якщо виборці проголосують за тебе, комісії зможуть перевернути все з ніг на голову, якщо не буде власних представників. Заставу треба заплатити 1,2 тисячі доларів. Тобто малобюджетні кампанії можуть бути успішними, але все одно треба говорити не про тисячі, а про десятки тисяч доларів.

Зараз у соцмережі багато обговорюють продовольчі і непродовольчі подарунки, якими потенційні кандидати безкарно підкуповують виборців. За кілька днів усі подарунки, дорожчі за 32 гривні, будуть вважатися підкупом...

Олександр Черненко: Вони і за кілька днів не будуть вважатися підкупом. Тому що роздавати їх будуть не кандидати, а певні благодійні фонди. Закон каже, що кандидат не повинен входити у засновники чи у наглядову раду фонду, але він і не буде входити. Адже закон нічого не каже про те, що фонд не може називатися іменем кандидата. Безперечно, такі речі потрібно оскаржувати. Але дуже часто юридично це виглядає бездоганно. І до кандидата жодних санкцій не можна буде застосувати.

Але я б не перебільшував роль і вагу цієї гречки. Це швидше така технологія контакту з виборцем, нагадування про себе. Гречка – не той інструмент, який мотивує людину голосувати.

А що насправді мотивує?

Олександр Черненко: Гроші. Купюри. Гречка – це благодійна допомога. А коли будуть безпосередньо роздавати 100-гривневі, 200-гривневі купюри, люди будуть це сприймати як певну зарплату, яку їм треба відпрацювати.

Як на практиці виглядає ця технологія роздачі грошей? Об’яви ж на під’їздах не розвішують: «хочеш отримати 200 гривень – проголосуй за того-то...»

Олександр Черненко: Технології вже давно апробовані, вони мало чим відрізняються від «гербалайфу» чи МММ. Це мережевий маркетинг. Є мережа - сотники, десятники, які через родичів знайомих мають заохотити якомога більшу кількість людей за когось проголосувати. Чим більше людей – тим більше бонусів. Тут не потрібно ніякого контролю, фотографування бюлетенів. Однією з мотивацій є перемога кандидата: якщо він перемагає, людина отримує ще стільки ж. Залучаються до цієї схеми родичі, знайомі, на яких ти не будеш скаржитися у міліцію. Все це робиться досить таємно. Всі ці схеми вже прописуються. Безперечно, там є певний відсоток «відбраковки» - не всі, хто візьме гроші, обов’язково проголосують. Але практика свідчить, що «відбраковка» – не більше 20%. Тобто коли ми розуміємо, що нам треба купити 5 тисяч голосів, то треба купувати 6 тисяч, щоб з них напевне 5 тисяч проголосувало. Виділяється в середньому від 300 до 500 гривень за голос. Ясно, на ланках посередників осідають певні суми, до виборців доходить 100-200 гривень, в залежності від того, це місто чи село.

За даними опитування, презентованими соціологом Іриною Бекєшкіною, вартість голосу на цих виборах подорожчала до 500 гривень... З чим це пов’язано?

Олександр Черненко: Бекєшкіна оприлюднювала дані соцопитування де виборці відповідали, за скільки вони готові продати свій голос. Ясно, що кожен виборець хоче вигідно продати свій голос, мовляв, менше, ніж за 500 – і не просіть. Але 500 – це абстрактна категорія. Коли до тебе приходять конкретні люди і шелестять купюрами 100-200 гривень, ти дивишся на все це інакше.

Хто автор цієї схеми?

Олександр Черненко: Вона вперше була застосована на довиборах 2002 року у Черкасах, коли там обирався Шуфрич, який жодного разу не провів жодної зустрічі з виборцями і надрукував лише одну листівку. Там ще балотувалися Наталя Вітренко, Володимир Олійник. І тут несподівано в ніч підрахунку виявилося, що Шуфрич виграв. Без фальсифікацій. Дійсно бабусі йшли і за нього голосували. У них на папірці було написано «Шуфрич», вони навіть не знали, хто це, але голосували. Я був там і бачив.

Зараз цією схемою користується і влада, і опозиція?

Олександр Черненко: Щоб ця схема працювала, самої схеми мало. Перше – потрібен грошовий ресурс, не такий вже великий, але й не маленький. Друге – так чи інакше, зовнішні прояви цього підкупу будуть. Тому скарги до правоохоронних органів можуть надходити. І тут питання, чи дасть міліція цьому хід, чи закриє очі. Знову ж таки, той самий 2002 рік, наступні довибори, де балотується Хмельницький, олігарх тодішній. І знову балотується Вітренко, і ті самі люди, які працювали у Черкасах, випробовують ту саму схему. Але вони не зовсім грамотно спрацювали – почали ходити по квартирах, пропонувати ці гроші. А Вітренко з Марченком на час балотування у Мелітополі зняли квартиру. І мало ж так статися, що ввечері до них заходять ці горе-агітатори, пропонують заповнити соціальний договір і гроші за голосування. Вони беруть цих людей за руки, зачиняють у квартирі, викликають міліцію. Міліція приїжджає і не знаходить складу злочину. До чого я веду: цю схему набагато важче буде застосовувати опозиції. Якщо правоохоронні органи захочуть, вони її зупинять, не захочуть – закриють очі. Для цієї схеми потрібен «дах», у тому числі, з боку правоохоронців.

Де, на ваш погляд, розгорнеться найцікавіша боротьба?

Олександр Черненко: Це дуже відносно. Мажоритарка приносить свою інтригу. Може бути область, у якої один округ із явним лідером і не має конкурентів, все іде спокійно. І тут же – сусідній округ, де три ресурсних кандидата майже з однаковим рейтингом, і вони починають іти по «безпрєдєлу». Ми розуміємо, що на Східній і Південній Україні є монополія партії влади, опозиція там буде висувати своїх кандидатів суто номінально, тому яскравих конфліктів по лінії влада-опозиція не буде. Але на кількох округах буде конфлікт регіонів і комуністів. В Криму, наприклад, буде конфлікт між Левом Мірімським (Партія «Союз») і висуванцем Партії регіонів. Там будуть свої інтриги. Те саме на Заході – ПР не виставляє своїх кандидатів, мовляв, хай опозиція сама розбирається, а потім вже в парламенті будемо домовлятися. А ось справжнім полем битви буде Центральна Україна, Київщина, Кіровоградщина, Сумщина, місто Київ (здавалося б, опозиційно налаштоване місто, але потужних кандидатів від опозиції немає).

Чи будуть «свої» мочити «своїх»?

Олександр Черненко: Безперечно. Не називав би це словом «мочити», але конфлікти будуть. Наприклад, на Закарпатті буде конфлікт висуванця від ПР з міністром уряду Балогою. Те ж саме Вінниця: конфлікт між сім’єю Порошенко і сім’ями Калетників у кількох округах. Нібито Порошенко і член уряду, утім місцевий адмінресурс працюватиме проти нього. У опозиції – те саме. Багато хто буде затверджений кандидатом об’єднаної опозиції, багато хто – не буде затверджений. Але і ті, і інші підуть як самовисуванці під одними гаслами.

Що буде з виборами мера столиці? Залишається вірогідність, що вони відбудуться у цьому році?

Олександр Черненко: Так, вона залишається, але стає все меншою. Тому що вибори треба призначити не менше, ніж за 60 днів. Враховуючи те, що депутати зберуться на чергову сесію у вересні, тож мінімум це буде листопад. Хіба що на позачерговій сесії влітку раптом комусь спаде на думку проголосувати за їх дату, щоб провести одночасно с парламентськими. Але я майже у це не вірю. Думаю, що є політична воля провести вибори у 2013 році і київського голови, і Київміськради одночасно. Коли це буде – гадаю, не раніше весни.