Навіщо розбудили: про що промовчали лідери опозиції під час акції «Вставай, Україно!»

Акція «Вставай, Україно!», що відбулася 18 травня в Києві, породила більше запитань у політично активної частини населення, ніж дала відповідей. У Контрактів також виникло щонайменше три запитання у зв'язку з київським «повстанням».

Запитання № 1: чому не відбулося об'єднання

Анонсованого злиття опозиційних партій в одну і проголошення Арсенія Яценюка її лідером (перед багатотисячною аудиторією, як тоді, коли Ющенко висували у президенти, ех...) не відбулося. Понад те, Яценюку навіть не вручили партквитка «Батьківщини», що прогнозували опозиційні депутати напередодні. І хоча, за словами бютівців, заковика полягає в технічних деталях, — не виключено, що проблема набагато глибша. Наприклад, у тому, що старожили з «Батьківщини» просто не хочуть віддавати Яценюку посаду голови партії (ця посада нібито довіку застовблена за Тимошенко, яка рано чи пізно вийде на волю), а пропонують лише посаду першого заступника або голови координаційної ради партії. «Я вам відкрию секрет — він уже півроку тому на це погодився», — підморгував нам Андрій Павловський, коли Контракти запитали його, чи не образила Яценюка відведена йому роль другої скрипки. Але, судячи з того, що офіційно на Софійській площі про це так і не оголосили, Павловський лукавив. Та й посади голів місцевих парторганізацій, за чутками, «Батьківщина» і «Фронт змін» ще не поділили, адже одна справа — оголосити про злиття на словах, і геть інша — добровільно поступитися насидженими місцями в партії.

Проведення «об'єднавчого» з'їзду відклали на невизначений термін. Бютівці лише жартували, мовляв, усе має бути поступово: спочатку Яценюк має вступити до лав «Батьківщини», потім кілька місяців попрацювати, заробити партійний «стаж», і лише тоді — відбудеться з'їзд, на якому вирішать, чи гідний він займати керівні посади в партії...

Загалом, замість злиття на Софійській площі проголосили лише загальні гасла про координацію дій трьох найбільших політсил при визначенні єдиного кандидата у президенти (хоча до виборів — два роки, за цей час все може ще сто разів помінятися) у другому турі. А якщо вибори проходитимуть в один тур — цього кандидата обіцяють оголосити вже в першому турі.

Запитання № 2: чому не назвали єдиного кандидата в мери

Напередодні мітингу одразу кілька депутатів ділилися з Контрактами «секретом», що на акції в Києві буде оголошено «концепцію участі опозиційних партій у київських виборах» і можливо навіть (о, боги!) назване прізвище єдиного кандидата. Таким, нагадаємо, в опозиції хочуть бачити Віталія Кличка — якщо він сам зважиться. До слова, у кулуарах знову ширяться чутки про те, що Віталій, який останні кілька місяців принципово не відповідав ані «так», ані «ні» на запитання про свою участь у виборах, усе ж таки вирішив балотуватися. У разі відмови від участі Кличка (відповідно до соціології, він є єдиним кандидатом, який перемагає вже в першому турі з великим відривом), виникає безліч інших варіантів. Наприклад, Петро Порошенко, якого нібито «просуває» Арсеній Яценюк, але який є давнім ворогом поки ще лідера «Батьківщини» Юлії Тимошенко. Це й Микола Катеринчук, який, якщо його не висунуть, все одно піде й плутатиме карти опозиціонерам. Є ще Олександра Кужель, Володимир Бондаренко, Микола Томенко, Анатолій Гриценко, а також Андрій Іллєнко й навіть сам Олег Тягнибок, які прямо або побічно заїкалися про свої мерські амбіції і хочуть стати «єдиними»... Загалом, за такого розмаїття кандидатів керівництво опозиційних фракцій просто розгубилося.

«Ми пішли на поводу в наших партнерів та вирішили оголосити мера Києва, коли буде оголошено дату виборів», — уже зійшовши зі сцени, сказав журналістам Арсеній Яценюк. Очевидно, що розв'язка наступить незабаром, бо днями лідер фракції Олександр Єфремов заявив, що, за його інформацією, рішення Конституційного суду щодо київських виборів (депутати звернулися до КС, щоб той розтлумачив низку положень Конституції й закону про місцеві вибори в частині порядку проведення місцевих виборів у Києві) на підході. Щодо дати виборів — влада зацікавлена в тому, щоб вони відбулися під час політичного затишшя, наприкінці літа, за мінімальної явки (хоча в ідеалі для ПР та Януковича — взагалі їх не проводити), опозиція ж хоче відтягнути їхнє проведення хоча б на вересень.

Запитання № 3: що далі

Спочатку, коли оголошували про серію акцій «Вставай, Україно!» по всій країні, передбачалося, що 18 травня буде кульмінаційне дійство, яке переросте мало не в другу помаранчеву революцію. Але за фактом виявилося, що всю Україну лідери опозиції об'їздити не встигли. Таким чином, київська акція — лише підбиття проміжних підсумків. Які ці підсумки — неозброєним оком помітити важко. Влада в особі Януковича й Азарова, яку обіцяли скинути, на місці. Політв’язень №1 — усе ще у в'язниці, пенсійна реформа — чинна. Але лідери запевняють: зупинятися не збираються. Вони продовжать поїздки регіонами, у Києві ж знову зберуться на День Незалежності (24 серпня) і на День Свободи (22 листопада). Але фінальним акордом буде акція на день інавгурації нового президента (опозиціонери вірять, що ним стане їхній кандидат, у 2015 році). «Наше завдання — перемога на президентських виборах, формування плану розвитку України й реалізація цього плану. Реалізація того, щоб українська держава стала найуспішнішою, і щоб кожен українець став говорити «Я гордий своєю країною». Власне, це й усе.

Від себе зазначимо: плани доволі дивні. І яка функція мітингуючих (їх ні до чого не закликали, а лише дві години торочили загальні гасла про «злочинну владу», «політв'язнів», про необхідність боротьби за «мову» тощо). Ідучи з Майдану, багато мітингуючих перепитували одне одного, коли їм веліли збиратися наступного разу, і головне — навіщо?