Щоденник Сочі-2014. Холодна війна

У матчі жіночого хокейного турніру Фінляндія – Швеція суперниці влаштували на льоду класичний мордобій. Вражаюче? Так. Але не те. Бо то не той хокей. Бо тут є емоції, але відсутня ненависть та ідеологічна складова. До патякань того ж Нортуґа його суперники ставляться приблизно так само, як українські футболісти до «аналітики» Леоненка. Дівчата-забіячки майже напевне перед наступним матчем обіймуть одна одну. Бо це – спорт. Росіяни ж демонструють на центральних телеканалах сюжети про те, як вболівають за Плющенка, повертаючи своїм співгромадянам трохи забуту атмосферу совка. «Телефонуйте рідним і друзям, хай залишають роботу і спішать до телевізорів! Виступ Плющенка заплановано на 18:10!» – то не статус Євгенового фаната у соцмережі. Це фраза коментатора змагань з фігурного катання на телеканалі «Росія 1».

Більше, ніж хокей

Хокейний матч групового турніру між росіянами та збірною США на тому ж каналі неприховано презентували, як протистояння наддержав. Дворазовий олімпійський чемпіон В’ячеслав Фетісов у прямому ефірі закликав своїх співвітчизників помститися за поразку американцям у фіналі Ігор-1980 у Лейк-Плесиді. Про куди більш дошкульні і свіжі в пам’яті сучасних гравців торішні 3:8 у чвертьфіналі чемпіонату світу не промовлено й слова.

Звісно, самим гравцям на всі ці заклики начхати. Овечкін не стане ненавидіти свого партнера за «Вашингтон Кепіталс» Джона Карлсона точно так само, як Малкін не побачить ворога в одноклубниках з «Піттсбурґ Пінґвінз» Полі Мартіні та Річарді Орпіку. В’ячеслав Волков й узагалі звик битися за воротаря Джонатана Квіка з тих пір, як вони разом виграли Кубок Стенлі у складі «Лос-Анджелес Кінґз». Зрештою, сам Фетісов, який був зіркою НХЛ у складі Детройт Ред Вінґз», теж це добре розуміє. Але він – член «Єдиної Росії». Зі всіма наслідками.

Власне матч Росія – США був найцікавішим поміж усіх 18-ти поєдинків групового турніру. Американці постали більш організованими в ігровому плані і бойовитішими в єдиноборствах. Суперники справді не жаліли себе, грали на максимальних швидкостях, але показово, що за весь матч жоден з гравців обох команд не вдався до підступу, не зіграв зумисне грубо. Може американці після шайб у виконанні Кема Фаулера і Джо Павелсі й перемогли б в основний час. Але в Росії був неперевершений Павел Дацюк, який закинув двічі, зокрема відкривши рахунок після красивого індивідуального проходу. Врешті команди зіграли 2:2 і долю зустрічі вирішила серія буллітів, яка принесла перемогу «зірково-смугастим».

У Росії були проблеми ігрового характеру. Ще перший їх матч проти словенців і особливо наступні поєдинки проти команд США і Словаччини продемонстрували, що, виконуючи фантастичні об’єми роботи, підопічні Зінетули Білялетдінова мають примітивний колективний малюнок дій. Усі їхні результативні атаки здебільшого були плодом індивідуальної майстерності представників перших двох атакувальних ланок, але ніяк не наслідком командних зусиль. Більше того, американці та словаки, використавши проти ланок Малкіна та Дацюка свої оборонні спецбригади, фактично нейтралізували трійки, які називають найзірковішими на олімпійському турнірі. У словаків Росія виграла по буллітах, зігравши в основний час 0:0.

Здавалося, питань гра команди напередодні зустрічей плей-офф викликала чимало. Втім росіяни розвели справжню істерію через не зарахований наприкінці третього періоду гол Федора Тютіна у ворота американців. Це взяття воріт судді відмінили через зсунуті за мить до влучного кидка ворота. Рішення прийняте згідно всіх правил і його справедливості не заперечував жоден зі спеціалістів. Навіть російських. Але ось парадокс: їхньої думки офіційний Кремль не слухає. Увагу звертають лише на те, що матч за участю США судив американський рефері.

Комплекс неповноцінності

У неділю Владімір Путін відвідував у олімпійському селищі іноземні делегації. Не обминув і Україну. Попиваючи чай з президентом сусідньої держави, наші спортивні чиновники, звісно, вели якийсь діалог. Одну з фраз використали для новин на «Пєрвому каналі». «Справжня Олімпіада. За хокей дуже сильно хвилюємося, звичайно. Дивимося. Шайби незрозумілі, судді незрозумілі. Цей американець. Знову - американці!» - каже людина, яку російські журналісти величали безіменним «українським олімпійцем». То – Микола Костенко, один з найнепотоплюваніших функціонерів вітчизняного спорту, який пережив усі влади і зараз обіймає посаду голови експертної ради НОК. «Добре. Від вас це дуже приємно чути. Це ж не ми говоримо, це ви говорите», - задоволено коментує почуте Путін.

Може, пан Костенко й хотів би похизуватися перед Владіміром Владіміровичем якимось успіхами свої країни. Але ж нічим. Недільний день взагалі виявився для українців найпровальнішим зі старту Ігор-2014. Спершу виступав 18-річний гірськолижник Дмитро Мицак. У супер-гіганті він посів останнє 52-ге місце, програвши чемпіону К’єтелеві Янсруду з Норвегії непристойних 10 секунд.

Після фінішу Мицак скаже, що ніколи не їздив на такій складній трасі. І не злукавить. Річ у тім, що хлопчина з Борислава Львівської області увірвався на лідируючі позиції в Україні надзвичайно стрімко. Батько оплатив йому навчання в одній із італійських гірськолижних шкіл. Ефект був миттєвим, бо повернувшись в Україну, Дмитро відразу став у внутрішньому чемпіонаті найсильнішим, а потім здобув єдину в нашій команді олімпійську ліцензію. Цікаво, що Федерація лижного спорту України вже півтора року платить гроші словенському спеціалістові Алешу Брезавчеку. Той мав зробити українських гірськолижників бодай трохи конкурентоспроможними якраз у світлі виступу в Сочі. Нині можна зробити висновок, що експеримент цей виявився невдалим. До Мицака Брезавчек не має жодного стосунку, а з іншою учасницею Олімпіади-2014 Богданою Мацьоцькою, яка теж задовольняється місцями у четвертому-п’ятому десятку, працює її батько.

Недикі танці

Не похизуєшся перед Путіним і танцювальною парою в фігурному катанні, котра за підсумками короткого танцю посіла останнє місце поміж 24-х учасників. Тут якраз той випадок, коли в перспективі й перекупляти за прикладом Тетяни Волосожар чи Альони Савченко нікого. Більше того, американка Шивон Хікін-Кенеді сама перебуває в Україні в статусі натуралізованої. Ця дівчина любить фігурне катання фанатично, займається ним з п’яти років. Власне той фанатизм й довів Шивон до України.

Впродовж трьох років Шивон каталася разом з Дмитром Зизаком, потім рік складала пару з Олександром Шакаловим. З ним американка стала чемпіонкою України, посіла 11-те місце на чемпіонаті Європи і була 15-ю на чемпіонаті світу. Та в 2011-му Шакалов кар’єру завершив. Та Хікін-Кенеді довго без пари не залишалася і почала виступати з харків’янином Дмитром Дунем. Дует начебто прогресував, посівши на мундіалі-2012 15-те місце, а через рік – 14-те. Зважаючи, що танці на льоду – бюрократичний вид, де поряд зі спортивним принципом зберігається негласне правило черговості, видавалося, що Шивон і Дмитро поступово займають свою нішу. Вони молоді (партнерці – 22, партнерові – 24) і з часом можуть мріяти про вищі позиції. Втім, цей сезон видався для пари катастрофічним. З відомих лише Шивон, Дмитру та їхній тренерці ізраїльській фігуристці Галіт Хаїт пара виступає провально. Як на січневому чемпіонаті Європи, так і зараз у Сочі, виконавши короткий танець, пара навіть не удостоїлася честі відкатати довільно програму.

Такі вони реалії українського спорту. Невже це середовище поглинає у безодню безнадії навіть таких оптимістичних дівчат, як американка Шивон? Вона ж бодай тут не живе. То 22-річного саночника Олександра Оболончика з Кременця Тернопільської області можна зрозуміти. Повернувшись з Сочі, він відразу сказав, що на тому кар’єру завершує. Аргументує, мовляв, «пора зайнятися чимось серйозним»…