Що у Женеві думають про спільну історію України і Росії

Українсько-російське питання завжди було спірним і викликало інтерес, як у мешканців цих країн, так і у тих, хто живе за їх межами. Сьогодні, коли йдуть бойові дії на Сході і ми не можемо точно сказати, хто винен, проблема співіснування двох країн, їх спільна історія та причини, які призвели до взаємної ненависті хвилюють багатьох дослідників.

«Україна та Росія: спільна історія, різні спогади» - так звучала тема конференції, що пройшла нещодавно у Женевському університеті. Варто зазначити, що місця в одному залі для зацікавлених даною тематикою не вистачило і тому для решти було встановлено екран, на який транслювали промову професора Корін Амашер, дослідниці історії Росії та СРСР, познайомила швейцарську публіку з російсько-українською історією, розпочавши від заснування Київської Русі і закінчуючи сьогоденням. Швейцарський нейтралізм, що у даному випадку є позитивним явищем, відчувався протягом усього виступу, адже мадам Амашер не ставала ні на чий бік, а лише показала історію з обох боків, те, як бачать її два народи. Тож кожен з присутніх міг самостійно визначити, що їм більше до вподоби.

На самому початку Корін Амашер зазначила, що вона в жодному разі не розглядає Україну та Росію як дві абсолютно окремі країни. На її думку, це держави-сусіди, які мають різні погляди на спільні моменти в історії, що є цілком нормальним. На жаль, історія завжди була і є зброєю політики і тому кожна сторона обирає для себе зручні позиції для доведення власної правоти.

«Хоча Росія зараз знову намагається грати свою історичну роль захисника українського народу, її сусід розцінює це як перешкоду для своїх національних устремлінь, - заявляє Корін Амашер. - Від найдавнішого періоду до двадцятого століття минуле тепер постійно використовують з різних сторін для того, щоб виправдати різні інтерпретації історії».

Сподобався підхід до питання про колабораціоністів на Західній Україні. Росія завжди спекулює щодо того, що ОУН співпрацювали з німцями, тому всі, хто в Україні ставиться до ОУН і Степана Бандеру, як до людей, які боролися за незалежність власної країни – фашисти. Мадам Амашер підійшла до цього питання більш лояльно, адже велика кількість європейських країн співпрацювали з ІІІ Райхом (і той самий СРСР до останнього постачав нацистам боєприпаси), та чомусь ніхто не називає угорців або фінів фашистами. Тому швейцарська професорка висловила думку про те, що не можна так категорично відносити людей до того чи іншого табору, адже народ, який довгий час не мав права на свободу, та все одно не втратив віру у вільне життя, вже заслуговує на повагу.

Тож будемо сподіватися, що й надалі у різних країнах будуть проходити подібні конференції, що допоможуть світу дізнатися більше про історію нашої країни, зрозуміти першопричини її проблем та створити позитивний імідж.

Валерія Пампуха, студентка Києво-Могилянської академії