Чому і кому варто прочитати «Карбід» Андрія Любки

Творчість раннього Андрія Любки мені не подобалася. Дещо крикливий епатаж і оголений фрейдизм вкупі з мурашником болючих сублімацій, неоднозначна тематика, викиди підсвідомості - це все з багатьох причин напрягало. Але автор був дуже молодим, і думалося - переросте. Так і сталося.

Книжка "Спати з жінками", попри частину трішки натужних оповідань, показала зовсім іншого Любку - письменника, що, ковзаючи на перший погляд по поверхні, може несподівано декількома влучними реченнями зазирнути в глибину речей. Деякі оповідання, як, наприклад, "Серце", відклалися в душі.
Саме тому я без вагань замовив «Карбід», як тільки він з'явився. Книжка прийшла вчора в обід. Прочитав для затравки перший розділ і одразу зрозумів, що мені сподобається - востаннє так хихонівся над Кешелею. Практично така сама життєвість, гумор і глибокий символізм. Було багато роботи, тому з жалем відклав книжку. Ввечері о дев'ятій вирішив трохи почитати ще. І несподівано пірнув, забувши про все. О першій ночі "Карбід" був прочитаний повністю.
Ви знаєте, все, що пишуть про цей роман - не маркетинг, а чиста правда. Карколомний, класний, потужно переплетений з реальністю. Але ця правда дещо поверхнева. Книжка зовсім не про контрабанду і навіть не зовсім про Закарпаття. Вона про всіх нас і про все.
Початок нерівний. Але згодом виявляється, що це така собі розминка, і невдовзі сторінки починають ковтатися смачно й невимушено, немов шовдар із селиським сиром під сливовицю.
Густі метафори й своєрідний гумор роблять читання приємною подорожжю. Майже всі дійові особи негативні, але обстьобані зі смаком і пропрацьовані до дрібниць - читач по ходу роману несподівано зрозуміє, як вони такими стали. І у багатьох ситуаціях неодмінно впізнає себе, свого внутрішнього містера Хайда, що раптово оживає в образах. Неоднозначність зла і добра в одній людині, присутність їх і домінування в залежності від ситуації і обставин - на мою думку, ця тема розкрита справді круто. 
І це ще далеко не все. Вся книга просякнена якісною сатирою. Спочатку видаються нелогічними й незрозумілими деякі нюанси, наприклад несподівані матюки на фоні легкого й позитивного стилю, сухість реальних вкраплень і відверто фізіологічні моменти. Але потім все стає на свої місця й виявляється вкрай доречним у плані як прямого розуміння, так і символізму. Роман довершений і закономірний всіма своїми сюжетними лініями від першої до останньої сторінки.
Окремо хочеться сказати про численні алюзії, ремінісценції й екскурси в різні боки, що роблять твір різноманітним і справді глибоким. Вони доводять «Карбід» до рівня патанатомічного розтину нинішньої реальності, котра виходить за межі закарпатського містечка Ведмедів, у якому без проблем просікається Виноградів. Цей розтин - розтин усієї постмайданної України і кожного активного українця зокрема, чиї ахілесові п'яти одразу вгадуються в дивакуватому головному героєві. 
Хочеться ще багато написати, але не буду. «Карбід», що на перший погляд видавався пригодницько-авантюрним романом, і безперечно ним є, також виявився сильною пересторогою всім нам - у що може вилитися потакання внутрішнім хайдам. Не буду розкривати інші деталі, щоб не спойлерити, скажу лише, що розповів дуже мало. Гадаю, кожен для себе знайде тут щось повчальне й задумається.
Мене дуже важко здивувати й розчулити художнім твором, але Андрій Любка це зміг. Отож замовляйте, а закарпатці - то взагалі must read. Не пошкодуєте.

Автор: Віталій Баранов

На фото: Андрій Любка презентує свої книжки на Форумі культурного партнерства у Празі