Колоритне гуцульське весілля у Карпатах

Зараз, коли в українських великих містах та маленьких селах наречені обирають весільну сукню у модних бутиках або замовляють у відомих модельєрів, рідко вдається оглянути автентичні обряди. Хоч ще якихось десять-двадцять років тому в гуцульських селах молодята одягали вбрання з бабусиної скрині.
Проте мода на автентику на Гуцульщині повертається. Звісно, гуцули вже не гуляють весілля тижнями, як це було колись, часом обходяться навіть одним днем. Переважно це субота – у гуцулів у неділю справляти весілля завжди вважалося за гріх. Справжні гуцульські традиції можна надибати лише подалі від цивілізації, а зимове весілля – взагалі рідкість. Проте Марічка та Степан Воронюки з космацького присілка Ведмеже допомогли побачити цей карнавал, свято радості й любові, яку гуцули щедро дарують усім.
Гуцульські обряди в різних регіонах схожі, проте у Ведмежому є свої особливості. Сердаки тут не червоні, як у більшості гуцульських регіонів, а чорного кольору. Дівчата-дружки на весілля чіпляють на тильну сторону голови яскраво червоні мітки. Молодята поверх вишитих сорочок одягають автентичні кептарі (кожушки) білого кольору з традиційною гуцульською вишивкою. Решта – як заведено: у чоловіків – баршівка, крашанці, онучі, постоли, у руках топірець-бартка. Жінки одягають хустки, згарду, силінку, пацьорки, запаски, пояс крайку, онучі та постоли. Нині вартість такого убору для молодят сягає до 2000 доларів.
Весілля починається із вбирання весільного деревця у гуцульські китиці – кольорово, яскраво, красиво. Воно стоїть біля молодої за столом, з ним ідуть до вінчання, біля нього молодих обдаровують. Згідно з традицією, після весілля деревце прив’язують до грушки або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться.
Усе весілля відбувається під супровід троїстих музик (переважно – сопілка, скрипка, бубен, цимбали і акордеон чи баян) та гуцульських співів. Зранку відбувається одягання основних учасників – убиря. Якщо на розпис молода може йти у білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Одяг «князя і княгині», як називають молодих на Гуцульщині, – це насамперед вишиванки, яким часом по 100-300 років, та головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.
Головний вбір молодого – переважно крисаня. Корона молодої – це чільце. Широкий пояс – черес – молодий одягає на весілля, підперезуючи вишиту сорочку. Їх виготовляють з натуральної шкіри і прикрашають металом.
Головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його немає, то це означає, що у княгині другий шлюб. Про це розповідають й запаски: якщо у дівчини дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, у руках – тайстри (торбини), у яких здавна жінки носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.
Ще одна особливість гуцульського весілля – то коні, які взимку запрягають у сани. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний уряд. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити горами.
А ще гуцульське весілля славиться різноманіттям їжі та відсутністю «хімії» – наприклад, чипсів, майонезу, сухариків. Серед традиційних страв подають гуцульські голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош, кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку, росільницю. Горілку пили наперстком. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки – і все село гуляло. Тепер, звісно, все трішки по іншому…
Автор тексту та фото Євген Кравс