У середу, 19 січня, відзначається Водохреще. У цей день, за традицією, багато людей пірнають в ополонку. Вважається, що в це свято вода має цілющі властивості. Вважається, що найбільшу силу вода має у перші години після півночі, тож купання у річках, озерах і морі почалися ще вдосвіта. Колективне пірнання на свято Богоявлення фактично з'явилося у другій половині 1990-х. Тобто цей звичай в Україні має новітнє, а не старовинне походження. Церква не забороняє його, але закликає бути обачними із власним здоров'ям. Купаються українці в ополонках на Водохреще і цьогоріч. У різних містах України місцева влада підготувала локації для купання, яке почалося відразу, щойно священники освятили воду. Зокрема, у Києві підготували 15 локацій. На Гідропарку, найпопулярнішій водохресній локації, сьогодні було порівняно небагато людей. За спостереженнями, цьогоріч менш гучне святкування Водохреща - розповідають присутні. Наразі в столиці температура повітря сягає -3 градусів. В Одесі, за словами журналіста, температура води сягає +3 градуси. Людей не дуже багато, та більшість зазвичай приходить до 12:00. Поряд з наметом тут чергують рятувальники, інцидентів не зафіксовано. За їхніми підрахунками, вже тут пірнули в ополонку понад 800 людей.

У прикордонному селищі Красноїльськ відгуляли наймасштабнішу на Буковині Маланку. Десятки переодягнених людей усю ніч ходили від хати до хати й вітали господарів з настанням Старого Нового року. Маланка — це традиція, яка триває десятиліттями. Її організовують щороку, незалежно від обставин. Про традиційну костюмовану ходу, подивитись на яку щороку приїжджають сотні туристів. На Маланку в кожному з кутів селища чути одну пісню — "Урсу". У ній розповідається про ведмедя, якого в лісі спіймав "циган". Він спустив тварину з гори, навчив танцювати й співати, тепер веде його за мотузку й розважає людей, вітаючи їх з настанням Старого Нового року. Маланкування починається ввечері 13 січня й триває до кінця наступного дня. Готуються невеликими компаніями вдома в когось з учасників, потім сходяться до головного маланкаря. У Красноїльську п'ять кутів — частин села. У кожному різні костюми. Головні — ведмеді. У Верхній та Нижній Путні вони схожі на копиці сіна, можуть важити понад 70 кілограмів. У костюмах хлопці ходять усю ніч. У кутах Тражани, Сус та Дял — ведмеді з крилами. Їхня ширина може сягати понад три метри. Крила різнокольорові, їх оздоблюють квітами й новорічними прикрасами. У головній пісні йдеться, що спійманого ведмедя вели з прив’язаними до передніх лап смереками. Відтак "крила" насправді є ведмежими плечима. На Маланці співають декілька пісень, утім "Урсу" — головна. Маланкують лише румунською — у селищі майже всі жителі — етнічні румуни. Участь в переберії беруть здебільшого молоді хлопці. Ведмедем може бути лише неодружений. Більшість не може відповісти, звідки пішли герої Маланки та що означає це свято. Однак кажуть, що це їхня традиція, яка триває багато поколінь і "у них у крові". Окрім "цигана" і ведмедя, участь в Маланці беруть дід, баба, царі та цариці, "жиди". Їхня роль — розважати господарів будинків. Іноді вони можуть нібито бити глядачів — у такий спосіб вибивають усе зле. Керує Маланкою комендант. Він збирає гроші та організовує свято на куті. "Жиди" мають на голові великі циліндри. Їхні костюми з бляшанками дзеленчать, ніби монети — так герої вважаються багатими. За словами голови Красноїльської громади Степана Драгуна, герої Маланки існують десятиліттями й змінити їх неможливо. Одягаючись у "жидів" й "циганів" не мають на меті когось образити, а зображають населення, яке було в громаді колись. Маланкарі обходять усі хати. Якщо ворота відчинені, то там на них чекають. Люди ображаються, коли до них не приходить Маланка, тому мусять обійти всіх, розповідають маланкарі. Святкування триває усю ніч, а наступного дня, 14 січня, у центр Красноїльська сходяться колективи з п'яти кутів. Вони танцюють і співають разом. Участь в переберії беруть і діти. Торік через карантин в області були заборонені всі масові заходи, втім у громаді все одно маланкували. Голова громади каже, що люди підтримують проведення переберії й чекають на неї увесь рік. "Ми проводимо Маланку і в карантин. Все одно є маска, тільки не вказано, яка. Багато людей з-за кордону, із заробітків приїжджають, щоб побачити ходу, а потім назад повертаються", — розповідає Драгун. Переберія адаптується до сучасних реалій: окрім традиційних героїв, є нові — у костюмах медиків швидкої й з "вакцинами" від коронавірусу. Хлопці "обігрують" сучасні теми, тому поруч з традиційним костюмом діда можна побачити маску політика чи героя мультфільму. В одному з кутів нібито лікар "вакцинував" усіх гостей. Також на людей розпилювали суміш, схожу на антисептик й перевіряли ковід-паспорти в Дії. Щороку участь у переберії бере понад пів тисячі людей, розповідає Драгун. Його перша Маланка була майже 40 років тому. Він каже, що не пам'ятає року, коли свято не проводили. Водночас за радянської влади переберію висміювали та забороняли ходити хатами, втім це все одно робили — меншими групами. "Якщо виходили маланкувати, то учасників саджали на 15 діб. Але все одно люди виходили. Так зберегли цю традицію", — говорить він. Місцевий житель Степан Мітрік розповів, що раніше комуністи спалювали костюми маланкарів і заважали проводити ходу. Але Маланка була завжди. Місцеві говорять: на Маланку можна все. Переберія супроводжується масовими застіллями, жартами й заграваннями з господарями й туристами. Перед переберією коменданти готують літри самогонки, якої має вистачити на всіх переодягнених. Людям можуть запропонувати "випити 100 грамів" або беруть їх до танцю. Ведмеді повзають на дорозі, борсаються, б'ються між собою. "Цигани" носять великі булави, які щосили вдаряють об землю. Місцеві самі роблять імпровізовані блок-пости й не пропускають на Маланку автівки, якщо водій не заплатить гроші. Здебільшого, це 10-20 гривень, однак постів — до десяти. З "прикордонниками" й "працівниками СБУ" можна торгуватися, заговорювати й не платити. Так само треба буде заплатити, щоб виїхали з селища додому. Такі імпровізовані пости облаштовують раз на рік. Загалом за час святкування переберія може зібрати понад 100 тисяч гривень. Маланкар Микола Бута говорить, що менше тисячі гривень господарі не виносять. Люди, які працюють за кордоном, віддячують за співи у євро. За зібрані гроші пізніше святкують усім селом в ресторані.

Пік сезону цвітіння сакури в місті Кіото цьогоріч стався найраніше за останні 1 200 років. Нам про це відомо, оскільки перші записи про спостерження за цвітінням сакури в цій країні, які є в розпорядженні дослідників, зробили представники імператорського двору ще у 812 році нашої ери. Попередній рекорд, як вважається, був встановлений у 1409 році: тоді пік сезону цвітіння припав на 27 березня. Цьогоріч це сталося на день раніше - 26 березня. Дослідники кажуть, що в останні десятиліття пік сезону цвітіння настає все раніше і можливою причиною цього називають глобальні зміни клімату. Дані демонструють, що приблизно з 1800 року піковий день сезону цвітіння в Кіото поступово зсувається з середини квітня ближче до березня. Для Японії цвітіння сакури має важливе культурне значення, а процес милування нею навіть вважається чимось на кшталт ритуалу, який має назву ханамі. Щороку в сезон цвітіння мешканці Кіото збираються в парках із родинами та друзями, а Instagram наповнюється тисячами фотографій вишневих дерев. Ця вишня цвіте лише тиждень і символізує початок весни. Вважається, що нетривале цвітіння символізує швидкоплинність життя, рім того, сакура — традиційний символ жіночої молодості та краси. З часів Мейдзі (з 1868 по 1912рр.) зображення сакури містяться на головних уборах учнів і військових, як показник рангу. Нині також використовується на гербах поліції та сил самооборони Японії. За ходом сезону уважно стежать і науковці: Японське метеорологічне агентство випускає власні прогнози початку і піку цвітіння. З IX століття особливості цвітіння сакури в Японії були описані цілих 732 рази. Це перетворює ці історичні записи на найдовший і найбільш повний звіт про будь-яке природне явище у світі. "Свідчення на кшталт часу цвітіння сакури є одними з опосередкованих історичних показників, за якими можна відновлювати дані про клімат минулого", - каже вчений-кліматолог Майкл Манн.

Цього тижня в США в повному розпалі період студентських весняних канікул Spring break, під час яких молодь традиційно збирається на масштабні гуляння. Традиція гулянь була започаткована близько століття тому, і навіть коронавірус її не зламав. Хоча цього року через пандемію коронавірусу найбільш популярні локації, а саме пляжі штату Флорида на Атлантичному узбережжі, запровадили істотні обмеження - ніяких концертів, конкурсів та вечірок, це не зупинило молодих людей, охочих відірватися. Як бачимо, попри те, що практично на кожному кроці висять нагадування про необхідність дотримання карантинних обмежень, більшість молодих людей відпочивають без масок та не дотримуються соціальної дистанції. Не допомагають навіть посилені наряди поліції, що патрулюють пляжі. Більш тото, наприклад, на Маямі-Біч запровадили комендантську годину з 20:00 на період весняних канікул. Але, як бачимо, молоді на це начхати. Та й копи далеко не завжди в масках. Шо таке Spring break в США? Період Spring break, що дослівно перекладаться як "весняна перерва" чи "весняний прорив", вже давно став справжнім культурним, точніше безкультурним, явищем в США і за їхніми межами. Починаючи з 1930-х років, студенти і старшокласники з'їжджаються на масові гуляння в період весняних канікул. Протягом тижня-двох втомлена від навчання молодь всіляко насолоджується життям - гучні вечірки з випивкою, божевільні витівки та, зрозуміло, романтичні знайомства. Особливою популярністю користується Атлантичне узбережжя в штаті Флорида, де в кінці березня - на початку квітня доволі комфортна температура для пляжного відпочинку.

Зараз, коли в українських великих містах та маленьких селах наречені обирають весільну сукню у модних бутиках або замовляють у відомих модельєрів, рідко вдається оглянути автентичні обряди. Хоч ще якихось десять-двадцять років тому в гуцульських селах молодята одягали вбрання з бабусиної скрині.Проте мода на автентику на Гуцульщині повертається. Звісно, гуцули вже не гуляють весілля тижнями, як це було колись, часом обходяться навіть одним днем. Переважно це субота – у гуцулів у неділю справляти весілля завжди вважалося за гріх. Справжні гуцульські традиції можна надибати лише подалі від цивілізації, а зимове весілля – взагалі рідкість. Проте Марічка та Степан Воронюки з космацького присілка Ведмеже допомогли побачити цей карнавал, свято радості й любові, яку гуцули щедро дарують усім.Гуцульські обряди в різних регіонах схожі, проте у Ведмежому є свої особливості. Сердаки тут не червоні, як у більшості гуцульських регіонів, а чорного кольору. Дівчата-дружки на весілля чіпляють на тильну сторону голови яскраво червоні мітки. Молодята поверх вишитих сорочок одягають автентичні кептарі (кожушки) білого кольору з традиційною гуцульською вишивкою. Решта – як заведено: у чоловіків – баршівка, крашанці, онучі, постоли, у руках топірець-бартка. Жінки одягають хустки, згарду, силінку, пацьорки, запаски, пояс крайку, онучі та постоли. Нині вартість такого убору для молодят сягає до 2000 доларів.Весілля починається із вбирання весільного деревця у гуцульські китиці – кольорово, яскраво, красиво. Воно стоїть біля молодої за столом, з ним ідуть до вінчання, біля нього молодих обдаровують. Згідно з традицією, після весілля деревце прив’язують до грушки або яблуньки, що біля хати, і воно стоїть так, поки не розсиплеться.Усе весілля відбувається під супровід троїстих музик (переважно – сопілка, скрипка, бубен, цимбали і акордеон чи баян) та гуцульських співів. Зранку відбувається одягання основних учасників – убиря. Якщо на розпис молода може йти у білій сукні, то до церкви – лише у традиційному гуцульському одязі. Одяг «князя і княгині», як називають молодих на Гуцульщині, – це насамперед вишиванки, яким часом по 100-300 років, та головні убори, які виготовляють уже сучасні майстри.Головний вбір молодого – переважно крисаня. Корона молодої – це чільце. Широкий пояс – черес – молодий одягає на весілля, підперезуючи вишиту сорочку. Їх виготовляють з натуральної шкіри і прикрашають металом.Головне у вбранні молодої – вінок на голові. Якщо його немає, то це означає, що у княгині другий шлюб. Про це розповідають й запаски: якщо у дівчини дві запаски, то вона вперше йде заміж. Якщо стає молодицею, мають бути фартух і запаска. Ще поважні ґаздині мають кожухи і хустини, у руках – тайстри (торбини), у яких здавна жінки носили закуску, люльку та трохи випивки для настрою.Ще одна особливість гуцульського весілля – то коні, які взимку запрягають у сани. На них до церкви на вінчання їде цілий весільний уряд. Коні мають бути гуцульські, які звикли ходити горами.А ще гуцульське весілля славиться різноманіттям їжі та відсутністю «хімії» – наприклад, чипсів, майонезу, сухариків. Серед традиційних страв подають гуцульські голубці з картоплею, вареною у мундирах, білий борщ із копчених ребер, банош, кулешу, кишку, білі гриби, гуслянку, росільницю. Горілку пили наперстком. Колись на весіллі за три доби випивали три літри горілки – і все село гуляло. Тепер, звісно, все трішки по іншому…Автор тексту та фото Євген Кравс

1 февраля отмечается Всемирный День хиджаба, одна из целей которого – поддержать право женщин носить хиджаб. Этот праздник начали отмечать в 2013-м году. Мероприятия, приуроченные ко Дню хиджаба, проводятся ежегодно в 140 странах мира, чтобы побудить женщин всех религий носить его. В Киеве акция приуроченная ко Всемирному дню хиджаба состоялась уже в четвертый раз. Идея создания праздника родилась у мусульманки по имени Назми Кхан. Ее семья переехала из Бангладеша в США, где не отказалась от своих религиозных убеждений. Девушке в хиджабе приходилось терпеть непонимание со стороны общества. Поэтому она решила рассказывать об истории, традициях и правильном ношении хиджаба. Позже она предложила создать праздник в честь хиджаба, чтобы побороть негативные стереотипы об исламе. В Киеве в центре города мусульманки в хиджабах посреди дня раздавали цветы прохожим девушкам. Так они привлекали внимание ко Всемирному дню хиджаба. Организатором собрания выступила Всеукраинская ассоциация мусульманок, активистки которой и участвуют в акции. В Киеве в понедельник, 1 февраля, шел снег. Температура воздуха днем составляла -4...-6 °С. Но непогода не напугала участниц акции. «В этот день мусульманки решили порадовать украинских женщин и показать, что мы, мусульманки, никому не желаем зла, мы хотим добра, мы хотим поднять им настроение и подарить цветы», – рассказала одна из участниц акции в Киеве. Также в организации отметили, что подобные мероприятия проходят не только в Киеве. Крымские татары неоднократно жаловались на пренебрежительное отношения к женщинам в хиджабах на территории аннексированного полуострова. Хиджаб – женская одежда, соответствующая нормам шариата, она должна закрывать тело и волосы женщины. Непокрытыми оставляют лицо, кисти рук и ноги ниже щиколоток. Многие называют хиджаб паранджой, но это не более чем распространенное заблуждение. Паранджой следует называть тот убор, который закрывает все лицо, оставляя открытыми только глаза.  

19 січня православні і греко-католики відзначають свято Богоявлення або Хрещення Господнього. Клімат змінюється, а морози на Водохрещу – залишаються. Тим, хто в це свято хоче повністю зануритися в річку, доводиться пірнати в ополонку. Водночас, у Православній церкві України (ПЦУ) назвали міфом твердження, що масові хрещенські купання є давньою українською традицією і що «купання у крижаній воді після водосвяття «змиває» усі гріхи. «Занурення у води було символічною ознакою покаяння, але не заміняло і не може замінити його. Вода знаменує зовнішньо, тілесно те, що звершується внутрішньо, духовно, – але аж ніяк не навпаки», – сказав у своїй проповіді предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній. Предстоятель Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ) митрополит Онуфрій дав практичні поради щодо «освяченої води», але сайт УПЦ нагадав, що купання на Водохреще є «суто народною традицією і Церква занурюватися у крижану воду ніколи не закликала. Йордан – це тепла річка і пророк нікого не заганяв у крижану воду».

Наймасовіша, найемоційніша Маланка України відбувається щороку в ніч з 13 на 14 січня в селищі Красноїльськ неподалік від румунського кордону. Карпати горою стоять на захисті місцевих традицій, мова навколо румунська, а святкують Маланку так, що вона давно мала б бути у Списку нематеріальної культурної спадщини людства, як карнавали в  Базелі чи португальському Поденсе. Красноїльська Маланка — справа традиційно чоловіча і аж пашіє тестостероном. Головні її персонажі — короновані «королі і королеви» («regii si reginele») в румунських народних костюмах, «дід» і «баба» («mosii si babele»), які ховають обличчя за масками та ходять із ціпками і прядками, «ведмідь» («urs»), «циган», «лікар» i «жид». Деякі кути мають у святковому строю «вершників». Із Красноїльської Маланки кілька десятиліть тому безслідно зник образ чорта: кажуть, священник заборонив відтворювати нечисть — і хлопці послухалися. Унікальність місцевого звичаю — у масовості, енергії та симбіозі традицій: у Маланці переплелися корінням румунські й австрійські та швабські звичаї (колись тут проживала чимала німецька громада колоністів). Дивовижно, як в одному населеному пункті, нехай і  зібраному колись клаптиковою ковдрою з кількох окремих сіл, продовжують існувати пліч-о-пліч зовсім різні костюми. Найзахідніший кут Сус — хранитель старих традицій. Сусівська Маланка має стримані образи — неначе і  не існує у  світі пластикових квітів і  люмінісцентних стрічок. Вона майже монохромна: цигани тут у чорному. Ця монохромність зустрічається на інших кутах лише в уніформі «комендантів». На «ведмедях» такі ж шапки-кучми і солом’яні крила у формі серця, а на грудях — вишита хусточка. Булави в руках у циганів не страждають на гігантоманію, вони мають червону китичку. Схожі на крила широкі плечі у солом’яних ведмедів з’являються на куті Дял, а найдовшими виростають у Тражанах. Розмах крил-«лап» збільшується з кожним роком. Десятиліття тому він був у середньому три метри, а зараз зустрічаються ведмеді-метелики з крилами до шести метрів. Важить такий костюм майже центнер, вдягати його непросто, тому після кожного двору для «ведмедів» улаштовують перепочинок. Вони лягають на землю, їм підносять їжу, щось попити. Якщо «ведмідь» палить, цигарку теж піднесуть. Щоб підняти маланкаря на ноги, потрібні зусилля двох дорослих чоловіків. Коліна «ведмедя» в солом’яних «штанях» не згинаються — піднімають відразу на прямі ноги. Тражанські ж «цигани» вбрані в  червоні штани, на головах — хустки-бандани. З булавами та ж історія, що й із крилами: їхній розмір у «циганів» з Путни і Тражан гіпертрофується. Це вже не булава, це маленьке сонце для прив’язаних кайданами «ведмедів»-сателітів. Зі зростанням розміру збільшується і  вага циганського символу — знову маскулінні ігри в альфа-самців: утримаєш найбільшу булаву — молодець, можеш пишатися. Кут Путна має солом’яних «ведмедів», які схожі на копиці сіна. А  от путнівські «цигани» — найяскравіші персонажі місцевого святкування. У рогатих шоломах, перемазані сажею, в  мальовничому лахмітті, обвішані шкурами зайців, вовків і  лисиць (довкіл карпатські ліси, багаті звіриною) — неначе персонажі героїчного фентезі. Традиційний костюм «жида» впізнаєш за височенним капелюхом-циліндром та дипломатом у руці, в якому — різноманітні годинники, важливі документи або крам. На Маланку на вулиці висипає цілий консиліум «лікарів»: отоларингологи хапають глядачів за вуха; гінекологи бігають за чоловіками зі знаряддям, більше знайомим жінкам; зловісні хірурги підстерігають з пилками жертв біля дороги — і  краще не потрапляти під руку «реаніматорам». Ще одна традиційна переберійна маска — «циганка», вагітна і з дитям-пупсом на руках. Її завдання — зупинити автівку, тицьнути водієві ляльку під ніс, пояснити, що це його дитина — а далі вимагати аліменти «на памперси». Щороку маланкарі намагаються здивувати земляків чимось новим. Хто в кого переодягається на наступну Маланку вирішують на зборах у день Святого Миколая (19 грудня). Увечері 13 січня перебрані вирушають селом з музиками, аж до ранку співаючи під вікнами місцевих дівчат. Хлопці-маланкарі на зібрані кошти влаштовують 14 лютого свято для своїх дівчат. У дворі все відбувається за старим ритуалом, що не змінювався впродовж десятиліть. Спочатку господарів віншують «дід» і «баба». Потім «королі і королеви» танцюють у колі. Далі приходить черга «жидів» і їхнього дикого танку. «Лікарі» тим часом нишпорять навколо, роблячи дрібні капості всім, кого зустрінуть. Апогей дійства — взаємодія на тісному обійсті перед хатою «циганів» та «ведмедів». «Цигани» вдаряють об землю своїми важкими булавами — і  «ведмеді» кидаються один на одного, починають боротися з диким ревом. «Цигани» втихомирюють звірюк ножами і сокирами. Виглядає це досить брутально, і лише зблизька розумієш: це все гра, ритуал. Традиції тут плекають і виховують змалечку. Бути в Маланці — почесно. Але навіть якщо ти не в ній, заспівати разом з маланкарями пісню про ведмедя ніхто не заборонить. Цю румунську пісню, що починається з пронизливого соло на трубі, в Красноїльську знають усі і вважають гімном. У ній оспівується цар Карпат ведмідь — чорний, сильний, могутній, здатний налякати. Але людина приборкала звіра і змушує його стрибати за командою.Фото Євгенія Кравса, текст за мотивами книжки «Буковинська маланка» дослідника, етнографа, професорки Ірини Пустиннікової.

В Казахстане состоялся турнир на звание лучшего беркутчи «Сонар-2020». Из-за пандемии COVID-19 не смогли принять участие охотники из других стран – Кыргызстана и Монголии, которые стараются не пропускать крупные соревнования в Казахстане.В старину казахи использовали ловчих птиц для охоты на лис и волков. Эти традиции сохранились и до наших дней: многие беркутчи помимо участия в соревнованиях выезжают со своими питомцами на настоящую охоту.

1 марта возле парламента состоялось торжественное мероприятие по случаю открытия традиции несения почетного караула нацгвардейцами, который будет сопровождаться торжественным поднятием Государственного флага Украины. В мероприятии приняли участие, в частности, председатель Верховной Рады Дмитрий Разумков и министр внутренних дел Арсен Аваков. Разумков отметил, что такая традиция "это хорошо, это празднично, это дань уважения государственному флагу". По его словам, почетный караул Нацгвардии возле парламента будет в выходные и праздничные дни с 10:00 до 18:00.