НОВИНИ ДНЯ: Ці 4 знаки зодіаку ненавидять, коли їм кажуть, що робити  У Росії закінчуються вертольоти для рятувальних авіаслужб — ЗМІ  Помилки в записі трудової книжки, які "з’їдають" десятиліття роботи  Путін у відчаї: оглядач оцінив спроби РФ знизити катастрофічні втрати танків на фронті  Шмигаль на посаді міністра енергетики замінить всіх своїх заступників, - джерела  Падіння «Габбла» стає неминучим: чому телескоп може становити загрозу для людей  Трамп ввів 25-відсоткові мита для країн, які торгують з Іраномвсі новини дня
Фото і Відео
Фоторепортажі
25.10.2021   Київ, Україна   birdinflight.com
8787 Метки:  МАФы, Киев, жилье.

Мій кіоск — моя келія: Історія киянина, який живе в МАФі

 Віктору шістдесят три. Останні десять років він живе в кіоску. Свій будинок киянин називає келією і ні на що не скаржиться. Як він там опинився?
— Я народився і виріс у Києві. У школі був хуліганом, вчився погано, та й не любив цю справу. Зате полагодити годинник або праску — це запросто. Не міг дочекатися, коли вже зможу піти працювати, робити щось руками. Коли мені виповнилося шістнадцять, влаштувався на завод крутити залізяки. Там я навчився майже всього, що вмію. Я був слюсарем механоскладальних робіт; свердлив деталі, зачищав на них шви. Завод працював на оборонку, все було серйозно: креслення, допуски, перепустки. Деталі, з якими я мав справу, були мікроскопічні, в руку поміщалося дві тисячі штук, не менше. Кладеш деталь на палець і починаєш знімати зі швів сталеві задирки. До кінця зміни палець увесь у крові. Зарплата у мене була як у небіжчика — 40-50 рублів на місяць. Прибиральниці отримували сімдесят. Загалом, спогади про той час не дуже приємні.
Коли Союз розвалився, мій брат, якій лагодив взуття, запропонував мені зайнятися тим же. Я сумнівався, але він відкрив спортивну сумку і сказав: «Дивись, Вітьку!» Днище було завалене купюрами — п’ятірками, десятками, четвертаками. Так я почав лагодити взуття. Через місяць подумав: а чи тим я займаюся у житті? Потім одна дівчина принесла босоніжки, їй потрібно було, щоб я поставив набійки. Я все зробив так, як звик робити на заводі, — обточив акуратно, акуратно поставив. Коли вона прийшла забирати їх, то мало не зойкнула від захвату: «Боже, хіба можна таке зробити руками?» Я їй кажу: «Дякую вам, дівчино, за ваш відгук. Тепер я знаю, що правильно обрав ремесло».
На місці, де зараз ТЦ «Більшовик», раніше стояв гуртожиток. Там я прожив три роки. Працював у ньому ж, на загальній кухні. Спочатку допомагав братові, потім почав лагодити взуття сам. Клієнтів було багато. У майстерні я познайомився зі своєю дружиною. Одружився — і залишився без даху над головою. Моя колишня дружина родом із Білої Церкви, жила вона у хрущовці з мамою. Умови у них були жахливі: квартира на останньому поверсі, кватирки не відчиняються, влітку дихати нічим. У супруги моєї через це чорні кола під очима були. Я не хотів, щоб мої майбутні діти жили в такому жаху, тому продав київську комуналку, яка дісталася мені від матері, і купив нам із дружиною двушку в Білій Церкві. Через рік після новосілля дружина передумала жити зі мною. Якийсь час ми ще були разом, потім у нас народилася донька, а потім я знову перебрався до Києва — не хотів, щоб діти бачили, як батьки гиркаються. Гуртожиток, в якому я жив і працював у Києві, згорів. Дому у мене не було. Тоді я зняв в оренду цей кіоск, раніше він належав чоботареві. Коли той помер, я купив це місце у його доньки, заплатив тисячу доларів.
Кіоск не був підготовлений до життя. Але я прибрав перегородку, через яку тут навіть не можна було стати на повний зріст, установив вікна з подвійним склом і другі двері — щоб не було протягу. Я сплю на лежанці, їжу купую в магазині, іноді готую на електроплитці. Обігрів на електриці, тому взимку тут тепло, а влітку — задуха. Електроенергію беру від кабелю. Туалет, душ — у тренажерній залі навпроти. У мене там бартер: я господареві взуття лагоджу, він мене пускає помитися. Когось такі умови можуть лякати, але я людина віруюча, звик жити в аскезі. На місяць я заробляю в середньому 12 тисяч гривень. У вересні-жовтні, коли люди готують взуття до зими, — майже двадцять. Своє ремесло я люблю за свободу: будь-якої миті можу зачинити майстерню і поїхати куди завгодно. Якщо мене немає, клієнти телефонують. Повна свобода!
Взуттєва справа вимагає тонкої ручної роботи, і вона у мене виходить. Колись давно я запитав у майстра, якому належав кіоск, скільки він на день лагодить пар взуття. Той відповів — одну-дві. Я — близько тридцяти. Коли я розповів йому про це, він сказав, що такого не буває.
Кіоск — це не будинок, а келія. Ченці в таких живуть і моляться, а я живу, працюю і молюся — і так десять років. Нещодавно я подумав, що не хочу померти в цьому кіоску. Я тридцять років дихаю етилацетатом, від сидячого способу життя у мене страшенно болять ноги. Втомився я, знесилився, тому планую закінчувати цю справу. Десять років тому я купив будиночок на Чернігівщині та скоро переберуся туди назовсім, а кіоск піде на металобрухт. У світі немає нічого вічного і всьому настає кінець.

Фоторепортажі

всі Фоторепортажі
Популярные теги
обстрелы, Киевщина, самолеты, сборная Украины, Китай, Львів, зима, Сергей Смоленцев, Киев, протесты, политика, #Євромайдан, люди, технологии, военная техника, мода, история, медицина, архитектура, фестивали, пейзажи, юмор, солдат, стихийные бедствия, Порошенко, Нацгвардия, туризм, экология, НАТО, Майдан, ВСУ, Россия, живопись, город, музыка, дети, Путин, выставки, выборы, Одесса, корабли, соревнования, США, автомобили, футбол, Дмитрий Дятлов, Польша, фотография, праздники, пляжи, Бахмут, уикенд, карантин, ДСНС, марш, акции, Динамо, дизайн, терроризм, фотоподборки, пожары, ЗСУ, передовая, джаз, фотоконкурсы, суд, Україна, Зеленский, Верховная Рада, ВМС, Париж, митинги, путешествия, коронавирус, Війна, пандемия, портрет, учения, искусство, авиация, женщины, мир, оккупация, Київ, Новый Год, животные, война, полиция, церковь, традиции, спорт, природа, общество, культура, Донбасс, Александр Зубко, столкновения, Велика Британія, Шахтер, фотопроект