Робота над прикриттям: як львіські волонтери плетуть маскувальні сітки

Із перших днів вторгнення львівські волонтери виготовляють маскувальні сітки для потреб фронту. Охочі збираються у школах, дитячих садках, церквах, театрах. Коли до навчальних закладів повернулися учні, а дорослі вийшли на роботу, сітки стали плести все менше. Однак, за словами волонтерів, вони так само потрібні військовим. Фотографка Катерина Москалюк спостерігає за процесом їх виготовлення.
Катерина Москалюк. Журналістка, документальна фотографка. Закінчила Школу журналістики Українського католицького університету. Роботи були опубліковані у виданнях Geo, Bird in Flight, «Заборона», The Ukrainians тощо, а також представлені на міжнародних виставках в Україні, США, Японії, Гонконзі. Живе і працює у Львові.
— 24 лютого я була вдома, у Львові. У квартирі залишатися було складно — хотілося поспілкуватися з людьми, якось допомогти, тож я взяла камеру і вийшла на вулицю. У перші дні повномасштабної війни мешканці Львова організували гуманітарні осередки, куди звозили одяг, медикаменти і продукти, притулки для вимушених переселенців, а також почали масово плести маскувальні сітки. Мені було цікаво спостерігати за цим медитативним дійством, яке приносило не лише користь військовим, але й заспокоювало. Такі осередки спонтанно виникали при школах, гуртожитках, храмах, мистецьких галереях, театрах — усюди, де могла зібратися велика кількість людей. На початку багато підприємств не працювали, а виші та школи вийшли на імпровізовані канікули; відповідно, був час приходити і плести сітки.
У виставкових залах Центру архітектури, дизайну та урбаністики «Порохова вежа» волонтери плели сітки з перших днів вторгнення. Це одна із небагатьох збережених до сьогодні фортифікаційних споруд Львова із метровими стінами, тож працювати тут можна навіть під час повітряної тривоги. Волонтерка Марта, чий батько в лавах ЗСУ, приходила сюди плести сітки майже кожного дня. Зараз «Порохова вежа» відновила свою роботу, а волонтерський штаб переїхав у сусідню будівлю.
У приміщенні Львівської обласної бібліотеки для юнацтва імені Романа Іваничука волонтери й досі плетуть сітки. Координує все Віталій, який разом із родиною евакуювався з Донецької області. Зараз Віталій мешкає у Львові, а його доньки та кішка — за кордоном.
Акторка театру «І люди, і ляльки» Людмила Зборовська не лише плете маскувальні сітки, а й бере участь у благодійних виставах для дітей вимушених переселенців, які живуть у притулках та модульних містечках. Сіткам, створеним у театрі, дають назви на зразок «Коза-дереза» чи «Лісова пісня». Зараз артіль виготовляє сітки в іншому осередку, оскільки в театрі вже показують вистави. Акторки беруть із собою дітей, які також допомагають плести.
Студентський штаб Львівської політехніки об’єднав мережу волонтерських центрів міста. Сюди привозять частини сіток, які волонтери зв’язують до потрібного розміру та відправляють військовим. Почалося все з того, що 24 лютого голова профкому Настя Вакарчук разом із колегами згуртувала студентів, які залишилися у Львові: вони стали створювати осередки для плетіння маскувальних сіток. Аспірант Іван Брусак у свою чергу об’єднав мережу волонтерів, щоб спільно вирішувати логістичні питання. У студентському осередку Іван познайомився із Надією, і тепер вони — пара. Спочатку у Львові було майже сто осередків, сьогодні залишилася, мабуть, чверть — переважно при церквах та студентських гуртожитках. «У нашому осередку ми налаштовані виготовляти сітки до перемоги», — говорить Іван. Після занять плести сітки приходить Марина. Вона мешкає у гуртожитку, на першому поверсі якого розташований волонтерський штаб.
Тетяна разом із чоловіком переїхали з Запоріжжя більше семи років тому. Вони не хотіли, щоб їхній син жив у місті, поруч із яким точаться активні бойові дії. В інтернеті знайшли оголошення про продаж будинку в селі Подусільна Львівської області. Там у них народилася ще донька. Сьогодні Тетяна у вільний час плете маскувальні сітки для військових у себе вдома, а потім відвозить їх до осередку в Рогатині.