Алла Горська: доля художниці та країни

14 березня в Українському домі відбулося відкриття виставки, що присвячена знаковій постаті, українській художниці та правозахисниці: «Алла Горська. Боривітер». Експозиція містить не лише роботи Алли — частина «Діалоги» демонструє твори художників старшого покоління, імена яких вона згадує в своїх нотатках: Марії Примаченко, Ганни Собачко-Шостак, Анатоля Петрицького, Сергія Колоса, Олександра Саєнка.

Елементи експозиції складаються в єдину картину, яка розказує про світогляд і долю Алли Горської, а через неї — про український мистецький, національний і політичний андеграунд 60-их років минулого сторіччя. Один з елементів виставки — інформаційно-синхроністичне панно, де знакові події держави СРСР і навколишнього світу співвідносяться з подіями життя мисткині. В її долі занадто багато перегукується з сучасністю: народилася та виховувалася вона в російськомовній сім’ї, мешкала у Москві та Ленінграді, а вивчати українську мову стала після настання тридцятиріччя, тоді ж з товаришами організувала Клуб творчої молоді «Сучасник», заходи якого носили національний характер. З друзями багато подорожувала Україною. У залі на першому поверсі є ескізи костюмів до народних свят. В цьому та інших приміщеннях багато замальовок декорацій до театральних постановок українських авторів. Є чимало портретів діячів української культури тих часів, багато зображень Тараса Шевченка, і на них Кобзар сам стає об’єктом мистецьких експериментів. Найвідоміший — вітраж «Шевченко. Мати» — був створений для Червоного корпусу Київського університету та був знищений напередодні відкриття. За його мотивами Олексій Сай і Микола Марусик створили проекційну інсталяцію, яка вже є самостійним об’єктом сучасного мистецтва. Творчі експерименти Горської перегукуються з роботами її сучасників та попередників, і дають глядачу своєрідну ретроспекцію вітчизняного образотворчого мистецтва. Через свою громадську діяльність, громадянську позицію, підтримку політв’язнів та неугодних діячів культура Алла двічі виключалася із Спілки художників. Аби творити та просто заробляти на життя, вона була змушена відмовитися від імені на своїх творах. На відміну від бойчукістів, це її геть не тішило. Але вона з товаришами досить плідно працювала над створення численних мозаїк, і таким чином її твори були доступні широкому колу глядачів. Але більшість з них зроблені на Сході України, і станом на сьогодні на підконтрольній території знаходяться лише два твори. А два з, імовірно, найбільш відомих — «Дерево життя» та «Боривітер» (саме на честь нього названо виставку) знаходились на двох сторонах кутової стіни ресторану «Україна» у Маріуполі, і зараз вони частково або повністю зруйновані. Їх фотографії та ескізи зустрічають відвідувачів у головній залі.

Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком Алла відкрила місця поховання жертв репресій у Биківнянському лісі, про що вони повідомили владу. Цій трагедії присвячений окремий зал на третьому поверсі, а у залі навпроти нього розказується про вбивство Алли Горської. Тут знаходиться скульптура Аліси Забой, присвячена цій події.

Експозиція складається з понад ста творів живопису, графіки, ескізів монументальних робіт з музейних і приватних колекцій, а також архівних матеріалів. Готували її Національний центр «Український Дім», арт-фундація «Дукат» у співпраці з Фондом Алли Горської і Віктора Зарецького. Значна частина творів широкому загалу демонструється вперше. Виставка працюватиме до 28 квітня.

Текст та фото — Олександр Зубко