Донецький "Шахтар" вдруге поспіль у розіграші групового етапу Ліги чемпіонів переміг чемпіона Іспанії мадридський "Реал". На домашньому стадіоні у Києві гірники перемогли з рахунком 2:0. На виїзді у жовтні "Шахтар" виграв 2:3. Перший гол у домашньому матчі в другому таймі забив Дентіньйо на 56-й хвилині, а подвоїв перевагу Соломон на 82-й. Іспанці атакували до кінця матчу, але гірники не дали їм забити. Загалом іспанці переважали у грі весь матч, але не змогли нічого зробити біля воріт Трубіна. "Шахтар" у цьому розіграші групового етапу Ліги чемпіонів виступає у групі В. У ній гірники грають з мадридським "Реалом", італійським "Інтером" та німецькою "Борусією Менхенгладбах". Раніше "Шахтар" двічі розгромно програв "Борусії" - 6:0 та 4:0. Також зіграв унічию з "Інтером" та один раз переміг "Реал". Наразі після домашньої перемоги над "Реалом" "Шахтар" вийшов на друге місце у групі з 7 очками. Стільки ж має "Реал", а лідером є "Борусія" з 8 очками. "Інтер", з яким "Шахтар" гратиме в останньому турі, має 5 пунктів. Італійці ввечері 1 грудня драматично обіграли "Борусію" 2:3. Перше та друге місце у групі дає право продовжити виступи у Лізі чемпіонів у плей-офф, а третє - у Лізі Європи. Доля усіх чотирьох команд вирішуватиметься в останньому турі. "Шахтар" у разі перемоги над "Інтером" точно гарантує собі подальші виступи у Лізі чемпіонів, а у разі програшу може лишитись навіть без Ліги Європи. У нинішньому сезоні вперше з 2015 року Україну в груповому етапі ЛЧ представляють одразу два клуби: донецький "Шахтар" та київське "Динамо". Обидві команди свої домашні матчі проводять у Києві на "Олімпійському". Ігри розводять, щоб одна команда грала вдома, а інша у цей тиждень на виїзді.

Від ранку біля будівлі Верховної Ради відбувається мітинг підприємців. Протестувальники виступають за відтермінування введення РРО для ФОПів. Протестувальники стверджують, що запровадження РРО для більшості ФОПів знищить їхній бізнес в умовах карантину. Представники бізнесу наполягають, що повна фіскалізація може знищити їхній бізнес. Хоча багато експертів наголошують, що запровадження РРО допоможе здолати сірий ринок та полегшить роботу білого бізнесу. І сьогодні Верховна Рада схвалила компромісний проєкт закону, який відкладає запровадження РРО (реєстраторів розрахункових операцій) для більшості категорій фізичних осіб підприємців щонайменше на рік. Це відбулось після кількох невдалих спроб досягти компромісу у парламенті, масових акцій протесту під стінами Верховної Ради і навіть втручання у ситуацію Володимира Зеленського. Спочатку монобільшість не хотіла відкладати запровадження РРО, проте врешті пішла на компроміс. У парламенті за згоди усіх фракцій за один день розробили та ухвалили спільний документ. Усі фракції погодились застосувати процедуру ad hoc - тобто ухвалили за один день без усіх передбачених регламентом процедур проходження проєкту. "За" проголосували 319 депутатів. Закон передбачає відтермінування до 1 січня 2022 року обов’язкового застосування реєстраторів розрахункових операцій (програмних реєстраторів розрахункових операцій) для фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку другої – четвертої груп та обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує граничного обсягу доходу, встановленого для першої групи платників єдиного податку, крім тих, які провадять діяльність у сферах з істотними ризиками ухилення від оподаткування. Документ подовжує на рік, до 1 січня 2022 року, застосування понижених розмірів фінансових санкцій за порушення суб’єктами господарювання окремих вимог закону щодо використання РРО (ПРРО) під час проведення розрахункових операцій. Закон також скасовує штрафні санкції за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті РРО, та за відсутність попереднього програмування товарів в РРО (ПРРО). Ухвалений документ виключає норми щодо застосування механізму компенсації покупцям (споживачам) за скаргами щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій частини суми застосованих до суб’єктів господарювання штрафних (фінансових) санкцій. Законом визначаються граничні обсяги доходів, неперевищення яких є однією з умов застосування суб’єктами спрощеної системи оподаткування відповідних груп платників єдиного податку, виходячи зі встановлених законом розмірів мінімальної заробітної плати, що дасть змогу враховувати під час реалізації відповідних норм зміни в економічній ситуації.

Японський автовиробник Toyota представив новий седан 2021 Toyota Mirai, повідомляє портал Car Buzz. Зазначається, що в середині автомобіля встановлені три баки, які разом можуть тримати до 56 кг водню, що дозволяє седану проїхати понад 644 км без підзарядки. Загальна потужність двигуна становить 179 к.с., а крутний момент дорівнює 221 Нм. «Зелений» седан може розігнатися до «сотні» за 9,2 секунди, а його максимальна швидкість не перевищує 174 км за годину. Вартість однієї моделі 2021 Toyota Mirai - до 50 тисяч доларів США.

Історичні фотографії відображають історію соціалістичної Югославії з моменту її заснування 75 років тому, 29 листопада 1945 року, до її катастрофічного краху в 1990-х роках

До 28 листопада, у День пам'яті жертв Голодомору, студенти Української академії лідерства запустили онлайн-ресторан зі стравами з продуктів, якими українці харчувалися під час Голодомору 1932-33 років. До «меню сайту» увійшли: затеруха з кори дерев, паляниці з картопляних відходів, хлібці з запеченої соломи тощо. У графі «Дізнатися ціну» замість вартості – інформація про те, як кожна з цих страв допомогла свого часу тисячам людей вижити. Також на сайті можна подивитися відео з історіями очевидців, яким вдалося вціліти, і прочитати історії постраждалих сімей. Онлайн-ресторан є мультимедійним продовженням проєкту «Uncounted since 1932», метою якого є поширення знань про Голодомор, геноцид української нації та злочини радянської влади. Минулі три роки студенти організовували вуличні поп-ап ресторани зі стравами часів Голодомору і пригощали всіх охочих у семи містах країни, а також в Ізраїлі та Бельгії. Світлини проєкту «Uncounted since 1932», надані Українською академією лідерства.

Дієго Марадона помер 25 листопада вранці за місцевим часом у місті Тігре через зупинку серцево-судинної системи. 11 листопада Марадону було госпіталізовано, лікарі провели йому операцію через субдуральну гематому в мозку. Після виписки його знову відправили до клініки, щоб лікувати від алкогольної залежності. Марадона був одним із найкращих футболістів ХХ століття, чемпіоном світу і найкращим гравцем чемпіонату світу 1986 року. На його рахунку понад 550 матчів у професійній кар’єрі, в яких він забив 292 голи. Дієго Армандо Марадона назавжди залишиться великим футболістом. Незважаючи на «Руку Бога» (злодійкуватий гол рукою у ворота Англії на ЧС-86), кокаїн, лівацьку маячню, важкі стосунки з дітьми та купу сумнівних друзів. Марадону усі ми запам’ятаємо, як неймовірно універсального гравця, генія голів з інопланетним володіння м’ячем. Чому невисокий і міцно збитий Марадона був унікальним футболістом? Він міг робити на полі усе. Мав фантастичну техніку як Пеле. Мав ігрову мудрість як Кройф. Мав футбольну елегантність як Беккенбауер. Забивав неймовірні переможні голи як Платіні. Марадона пізнав велику футбольну таємницю, як робити свої команди переможцями, а вболівальників найщасливішими людьми на планеті. "Якщо я помру, я знову з'явлюся на світ Дієго Армандо Марадоною. Я футболіст, який приносить щастя людям, і цього для мене більш ніж достатньо", - так казав Марадона про свою смерть.

Чернігівщина пропонує пам'ятки майже на всі смаки - від міст з багатою історією (наприклад, Ніжин або Прилуки) до заповідників і чудових парків. Є тут і славні монастирі, і старовинні садиби, і невеликі містечка, в яких не очікуєш побачити щось більше, аніж районний будинок культури - але відкриваєш для себе тутешню провінцію в усе новому й новому світлі. Незважаючи на значні втрати, область залишається однією з найбільш туристично привабливих в країні. Отже, Контракти.uа запрошують познайомитися з несподіваною Чернігівщиною. Почнемо з Густинського монастиря, який виник 1600 року на острові, оточеному болотами. Сюди прийшли декілька ченців з Києво-Печерської лаври. Вже невдовзі новий скит став користуватися шануванням місцевих жителів, а потім його узяли під опіку багаті роди, як-от Самойловичів, Вишневецьких, а пізніше - Горленків. 1671 року в обителі звели існуючий Троїцький собор. До кінця XVIII в. монастир досяг піку слави - тоді його називали «другою Лаврою». І саме тому за часів Катерини II він, одним з перших на Гетьманщині, був скасований - надто вже нелояльною вважалася тутешня братія. Монастир відродили в середині ХІХ ст., але при цьому позбавили усіх згадок про «мазепинське», тобто козацьке, минуле: знищили або вивезли «не ті» ікони, книги тощо. Далі його зачиняли в 1924-1941 рр., та з 1959-го по 1993-й. Нині територія монастиря підтримується в зразковому порядку. Крім собору, можна побачити надбрамну Петропавлівську церкву, трапезну з Воскресенської церквою (відтворену, щоправда, в «російською стилі», бо це монастир МПЦ), пройтися уздовж монастирських стін довжиною 558 м. З боку річки слід оглянути цікавий інженерний об'єкт - «Густинську гать». Це єдина в Україні насипна дамба, що збереглася до наших днів. Споруда сягала 8 м в ширину і 3 м у висоту, спираючись на 6 дубових мостів. Її насипали як шлях до головних воріт обителі в ті часи, коли вхід був саме з боку річки. Про історію споруди можна прочитати на встановленому поруч стенді. Перше містечко в нашому нарисі – Ічня. Тут народилися письменник Степан Васильченко (Панасенко; 1878-1932) і скульптор Іван Мартос (1754-1835), автор одеського монумента Дюку де Рішельє та скульптур Мініна і Пожарського в Москві, а також літературознавці, етнографи і історики брати Маслови - Сергій (1880-1957) і Василь (1884-1959). Про всіх них можна дізнатися в краєзнавчому музеї. Окрема експозиція в ньому присвячена відомому художнику Миколі Ге (1831-1894), який з 1876 р. жив на хуторі Іванівському біля Ічні, де й похований. Будинок художника спалили в більшовицьке лихоліття, але пов'язані з ним матеріали частково вціліли. Центральна частина міста цікава для любителів провінційної архітектури - тут багато старовинних будиночків, деякі з яких доволі імпозантні. Зберіглися й три церкви. Найстаршою вважається Воскресенська (1810 р.) Приблизно в ті ж часи збудована й Преображенська. Але найбільш незвичайним є Миколаївський храм-дзвіниця - залишок великого храму, знесеного в 1930-х. Дзвіниця 70 років слугувала пожежною каланчею.  А ось сільце Жукля в Корюківському районі близько кордону з РФ «ховає» справжній шедевр - храм Покрова (1913 р.). Його стиль визначають як суміш неоруського з українськими елементами. До слова, цей «російський» храм першим на Чернігівщині, 2009 року, перейшов з Московського патріархату до Київського. Автором проекту вважається член імператорської родини, великий князь Петро Миколайович Романов (1864-1931), який був непоганим архітектором-аматором й другом господаря Жуклі - барона Миколи Комстадіуса (1864-1917). Безпосередній нагляд над будівництвом здійснювали архітектори А. Білогруд та П. Княгинецький. Внутрішнє оздоблення в більшовицькі часи було втрачено. Крім храму, в селі збереглася і будівля школи, зведена Комстадіусом. Містечко Короп приваблює тим, що тут зберіглося чотири храми і синагога, й також майже недоторканим залишився центр міста. Головною пам'яткою Коропа вважається Іллінська церква-фортеця. Її аналогів в країні немає! Навіть незважаючи на руїнований стан, вона справляє незвичайне враження. Деякі дослідники відносять її найдавнішу частину до XV-XVII ст., вважаючи частиною оборонних споруд. Пізніше над початковим корпусом будівлі була зведена масивна вежа, де знаходилися гармати, і прибудований корпус для складу снарядів. І тільки в середині XVII ст. звели баню, а бійниці переробили в вікна.  Навпроти Іллінської - Вознесенська церква (1764 р.) в стилі козацького бароко. Ще одна церква, Феодосіївська, досі не повернута віруючим - в ній знаходиться краєзнавчий музей. А в Успенській церкві (1894 р.) настоятелем був батько революціонера та винахідника реактивного двигуна Миколи Кибальчича (1853-1891). Останньому в місті присвячений окремий музей. Наступне містечко, куди ми зазирнемо – давній Любеч, що знаходиться на річковому кордоні з Білоруссю. Тут народився преподобний Антоній - майбутній засновник давньоруського організованого чернецтва і Києво-Печерської лаври. Тут він вирив дві перші печери, в яких і мешкав, тренуючи дух і тіло. Печери знайти нескладно: по центру встановлені покажчики в напрямку всіх пам'яток. Найцікавіший період розвитку Любеча припадає на період, коли в місті облаштував резиденцію Павло Полуботок - наступник Мазепи. Від нього залишилася будівля кам'яниці – одна з лічених такого типу споруд цивільної архітектури на Лівобережжі. В кінці XVIII ст. Полуботки поріднився з сербами Милорадовичами, які володіли містечком до 1917 року. За радянських часів Любечу сильно не пощастило – було розібрано усі 5 його дерев'яних храмів. Вцілів лише класицистичний Преображенський собор, який будувався як усипальниця Милорадовичів.  Відправимося далі до Міжрічінського природного парку, створеного 2002 року на місці військового полігону. Свого часу звідси в три етапи виселили людей, ліквідувавши до 30 населених пунктів. Вільхові ліси, що ростуть серед болотних драговин, дюни, соснові ліси із заростями оленячого моху, вересові пустки - тутешні ландшафти являють собою ілюстрацію для підручника про природу Східного Полісся. В парку мешкають рисі, лосі, олені, кабани, вовки, бобри тощо, а рівно й безліч птахів, серед яких журавель, орлан і лелека.  В селах, що лишилися на території парку, збереглися старі хати, два дерев'яних храми, будівлі дерев'яних шкіл. Величезний інтерес представляє й музей лісового побуту – по суті, краєзнавчий для цього величезного району Чернігівщини. Ще один природний парк в нашому нарисі - Мезинський. У нього входять 8 окремих заказників, два місцевих пам'ятника природи - дуб віком 800 років і 150-річна ялинова алея. Напрочуд мальовничим є заплавне озеро Підкова, що входить в список найбільш незвичайних і обов'язкових до відвідування озер в Україні. 1908 року в Мезині було відкрито значну стоянку давньої людини. Найцікавішими виявилися 5 куполоподібних жител, споруджених з кісток мамонта та жердин, й накритих шкурами. Модель такого житла можна побачити в археологічному музеї Академії наук. Будівля Мезинського музею є пам'яткою архітектури ХVIII ст. Крім археологічних знахідок, в ньому представлені і експонати з історії місцевості. А в місті Мена знаходиться колись єдиний на весь СРСР зоопарк в районному центрі. Засновано його було 1976 року зусиллями місцевих амбітних можновладців. Тільки за перші п'ять років існування зоопарк прийняв майже мільйон відвідувачів. У 1990-х частина тварин довелося продати, але основний «кістяк» видів (зараз їх понад 130) вдалося зберегти. Тепер на 3 га мешкають леви, тигри, бізон, верблюд, ведмідь, кінь Пржевальського, кенгуру, камерунська коза, мавпи, численні птиці й всі види домашніх тварин, наявні на території України. І при цьому нормально розмножуються вже в багатьох поколіннях. Радимо відвідати й старовинне місто Остер. В першу чергу, воно відоме рештками давньоруського храму – т.зв. Юр'євою божницею 1098 року. Колись храм цей височів в центрі фортеці. Нині він - єдиний зразок архітектурної школи Переяславського князівства, і один з 19 пам'яток архітектури Стародавньої Русі на території України. За 900 років церква майже зруйнувалася в результаті пожеж і зсувів, і більшу її частину розібрали. В 1990-х споруду віддали Київському патріархату. На стінах є цінні фрагменти давньоруських розписів.  Є в Острі і ще одна церква - Воскресенська, нині головна. Вона була зведена в 1845 році. Навколо неї - церковне кладовище. Крім того, Остер ще з царських часів був дачно-курортним місцем для чернігівської і київської еліти. Одним із зразків дачно-садибної архітектури є будинок генерала В. Солонини (1897 р.) З 1919 р. в ньому міститься краєзнавчий музей, де представлено багато речей, які належали роду Солонін - світильник, гобелен і крісло XVII ст., а рівно й інші раритетні експонати, як-от панагія Святої Варвари - пам'ятник ювелірного мистецтва XII ст. Нарешті, зазирнемо до Сосниці - місця народження Олександра Довженка (1894-1956). Музей в рідному будинку митця відкрився ще 1960 року. У ньому все відтворено так, як описано в «Зачарованій Десні». Поруч встановлено пам'ятник режисерові. Але Сосниця не обмежується тільки пам'яттю про Довженка. Колись значний повітовий центр, місто зберегло цікаві пам'ятки архітектури – в першу чергу, представницьку будівлю жіночої гімназії в стилі модерн. Цікавою є й будівля краєзнавчого музею, що знаходиться в будинку лікаря Щербатова (1870 р.)  Повний текст статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/114117 Павло Ковальов

С первых дней белорусских протестов на улицы выходит много женщин — они выстраиваются в цепи солидарности, приносят цветы и, кажется, совсем не боятся жесткой реакции силовиков. Белорусская журналистка Юлия Шабловская снимает своих соотечественниц, которые хотят наконец быть услышанными. — С первых дней протестов вместе с мужчинами на улицы выходили и сотни женщин. Красивые, смелые и отважные, они говорили о том, что выборы сфальсифицированы, а их голоса украдены. Многие за это попали в тюрьму: мирные акции протеста режим признал несанкционированными и незаконными. Омоновцы и сотрудники милиции не выбирали слов и не жалели безоружных людей при задержании. Женщин в том числе жестоко «винтили» и избивали, некоторых даже насиловали милицейской дубинкой, унижали, держали сутками без еды, воды и возможности попасть в уборную. Но это не испугало белорусок, а наоборот — разозлило и мотивировало их. Они решили бороться за свои идеалы и убеждения. С цветами в руках они выстроились в цепи солидарности, защищая детей и мужей, отцов и братьев, друзей и себя. «С нас хватит! Нас много, и это наша страна. Всех в тюрьму не посадишь!» — кричат они Лукашенко на каждом митинге. Никогда раньше белорусы, а тем более белоруски не выходили на улицы, чтобы объединиться и говорить об изменениях в своей стране. Это исключительный и прекрасный момент в истории современной Беларуси. «Я могу сделать ваш портрет?» — «Да, конечно!» Впервые за 10 лет работы журналистом я почувствовала: люди перестали бояться. Я не спрашивала тех, кого снимала, о возрасте, о том, где они работают и чем занимаются в свободное время — не было на это времени. Каждая хотела рассказать, как после 9 августа 2020 года изменилась ее страна, как изменилась она сама. Я прекрасно понимаю это воодушевление. Много лет белорусская женщина должна была тихо играть свою роль: работать и заботиться о доме и детях, быть умной, обаятельной и красивой подругой, женой и матерью. Теперь у каждой из них есть голос. И они не собираются молчать. Вместе они говорят четко и громко. И все потому, что в Беларуси революция — это женщина.

У Львівській клінічній лікарні швидкої допомоги облаштували найбільшу в Україні реанімацію – на 100 ліжкомісць: 50 – для хворих на COVID-19 і 50 – для пацієнтів з іншими хворобами. Про це повідомляє директор Львівської клінічної лікарні швидкої допомоги Олег Самчук у Фейсбуці: «Найбільша реанімація в Україні - 100 реанімаційних ліжок! Саме стільки їх зараз у Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова. Від початку пандемії ми збільшували кількість місць, щоб мати змогу рятувати життя львів'янам та жителям області! 50 із них - для пацієнтів із Covid-19. І поряд із кожним - апарат ШВЛ! Укомплектувати ними реанімацію було принципово важливо, і нам це вдалося. Ще 50 ліжок - для пацієнтів з іншими хворобами: політравми, інсульти, інфаркти, сепсис та поліорганна недостатність, а також стани після тяжких операцій.Завдяки портативним ренгтген- та УЗД-апаратам наші лікарі мають змогу оперативно виконувати всю необхідну діагностику. Поряд із реанімацією - КТ і МРТ. У лікарні обладнана сучасна лабораторія. Про фаховість наших співробітників навіть говорити не варто - це за замовчуванням професіонали!Наразі в наших палатах інтенсивної терапії та реанімації перебувають 78 пацієнтів. З них біля 30 з коронавірусною хворобою. На апаратах штучної вентиляції легень наразі 13 людей. Щохвилини працівники відділення анестезіології та інтенсивної терапії працюють над тим, щоб кожен з них зміг впоратися з недугою. Наше завдання - пройти цю пандемію з мінімальними втратами! Ми робимо для цього все, що від нас залежить! І навіть більше!».

У Запоріжжі презентували унікальну гідроархеологічну знахідку, яку виявили на дні р. Дніпро - дубовий лафет. Подібні знахідки невідомі в межах України. Про це сказав археолог, співробітник національного заповідника Хортиця Валерій Нефьодов під час презентації знахідки: "Попередньо, датування лафету - остання чверть 17 століття - початок 18 століття. Гармата великого калібру, яка використовувалась для штурму міст, фортеці, укріплень того часу. Калібр 24-32 фунти. Це польова гармата. Гармата мала надзвичайну артилерійську цінність. Сам лафет зроблений з дубу та окований залізом. Є залишки червоної фарби. Він - загальноєвропейської конструкції, але де саме зроблений поки не знаємо", - сказав Нефьодов. Гармати такого розміру стріляли на відстань до 7 км. Знахідка знаходилась на глибині 9,8 м трохи нижче Хортиці. Археологи говорять, що спочатку подумали, що знайшли стародавній корабель чи інший плавзасіб. "Довжина лафету близько 4,4 м, ширина близько 2,3 м. Вага - понад 1,2 тонни. Подібні знахідки невідомі в межах України. Одиниці схожих лафетів зберігаються в деяких музеях світу", - наголосили археологи. Лафет добре зберігся, бо був занурений у мул. Колеса були зняті ще у 18 столітті. Лафет перевезуть до реставраційного ангару.