Як виглядають позиції наших бійців неподалік окупованого Донецька

На п’ятому році війни «Бутівка» та «Зеніт» залишаються небезпечними. Пересуватися тут необхідно швидко та окопами, адже до ворога всього кількасот метрів.
«Бачиш цю згорілу машину? Це двоє капеланів вирішили зупинитись на узбіччі. В автівку потрапив ворожий снаряд. Люди, на щастя, вижили».
Ми швидко їдемо дорогою, яка поєднує Авдіївку та шахту «Бутівка». Вже п’ятий рік поспіль на ній не побачиш цивільних машин. Праворуч зруйнований Донецький аеропорт, попереду – розбитий снарядами асфальт та погнуте залізяччя, яке раніше було парканом на узбіччі автотраси. Ця ділянка фронту «гаряча» з 2014 року, коли почалися бої за Авдіївку. Місто було звільнене від окупантів у липні, до січня 2015-го тривали бої за Донецький аеропорт. Тоді ж українські військові з боями зайняли позицію, а невдовзі терористи знищили вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька». Позиція і сьогодні щодня зазнає обстрілів з боку бойовиків. Йдемо виритими траншеями до спостережного пункту. Іноді неподалік чутно поодинокі вибухи.
«Як правило, терористи починають стріляти після 21:00 і буває гатять цілу ніч. Вогонь відкривають з ПК, ДШК, але переважно працюють з автоматів. Також працюють снайпери»,– розповідає військовий з позивним Отче. Про те, що колись це було шахтою, нагадують лише гори поіржавілого заліза, зрешечений ворожими осколками вентиляційний стовбур та розбита шахтарська каска, яка лежить під ногами. Реалії «Бутівки» – розбиті кілька років тому машини, міна ОЗМ, яку обходять стороною, доки її не знешкодив сапер, та стійкий запах від буржуйок, які військові розташували серед напівзруйнованих стін. І немає уцілілих дерев – усі гілки посічені осколками. Сюди не ризикують заходити ворожі ДРГ, адже противник добре проглядається – до нього не більше 200 метрів. На потрощеній стіні колишньої шахти написано «Про**ал – убило», і це тут – найголовніше правило, якщо хочеш жити.
«Як ми тут? Та все в нас нормально, звикли», – посміхаються військові, які перепочивають у бліндажі. Біля їхньої буржуйки вмостилося маленьке кошеня, а на мотузках сохнуть випрані вручну речі. Виходимо з бліндажу та зупиняємося біля невеличкого каменю. «На цьому місці 1.02.2017 в бою за Україну загинув молодший сержант Бублієнко Роман», – написано на ньому. Таких хрестів та каменів на цій ділянці фронту багато.
«Ротація у ворога приблизно щомісяця. Ми їх добре бачимо. Наприклад, якось окупанти намагалися укріплювати бліндаж. Загалом, вони останнім часом розслаблені», – пояснює боєць. З сусідньої позиції «Зеніт» можна побачити околиці окупованого Донецька. За час війни тут також утворився цвинтар підбитої іржавої техніки.
«Он із того боку може прилетіти будь-якої миті», – показують військові у бік позицій окупанта. У бліндажі вони вмощуються на дивані, заварюють каву, спокійно й виважено розповідають: ворог відкриває вогонь щоночі.
«Противник добре пристрілявся по нашим позиціям і веде прицільний вогонь. З огляду на те, як змінюється темп їхньої роботи, ми припускаємо, коли у них відбувається ротація. Терористи стріляють з ДШК, ПКМ, АГС, бігає снайпер. Відповідь доводиться давати жорстку», – говорить боєць з позивним Рятівник. Пересуватися тут необхідно швидко, виритими траншеями.
«Бачиш цю пробоїну? Це просто у бійницю прилетів ПКМ. На щастя, все обійшлося добре», – показує військовий. Навіть перебуваючи у постійній небезпеці, вони пригадують веселі історії. А ще з гордістю показують облаштований у бліндажі спортивний куточок з гантелями.
Ми виїжджаємо з позицій, коли звечоріло. З вимкненими фарами, тією ж розбитою дорогою. Вдалині – помаранчеве полум’я від Авдіївського коксохімічного заводу.
«То горять сподівання терористів окупувати Україну», – жартують військові.