Чим ближче до зими, тим складніше військовим на фронті. Якщо влітку техніку та особовий склад можна було ховати в посадках, у  "зеленці", то зараз доводиться продумувати кожну деталь. Зокрема, ворог не має бачити дим. Будь-який. Неважливо, чи з бліндажів, чи з польової кухні. "Враховуючи ворожі обстріли на нашому напрямку, обліт дронів,  ми намагаємось заховати особовий склад, особливо в нічний час, щоб не «спалювати» позиції. З "зеленкою" було простіше, бо ми були менш вразливі", - розповідає командир батальйону на ім'я Назар. Йому 44 роки, він родом з Івано-Франківщини. З 2016 по 2019 роки воював, потім вийшов на пенсію, але з початком бойових дій, повернувся до військової справи добровольцем. Каже, що іншого виходу не було, бо треба ставати на захист Батьківщини. Разом із ним служить нині і його син (вони боронять країну в різних бригадах і б'ють ворога на різних напрямках). "Немає жодної різниці, на якому напрямку боронити країну. Це наші вже шості позиції з початку війни. Україна - це наша територія. Відступати нікуди", - каже він. З Назаром та іншими військовими їдемо на позиції. Картинка там геть інша ніж, наприклад, ще місяць тому. Голі дерева зробили посадку майже прозорою. Ми були там якраз після дощу: земля сира й холодна, але настрій у військових від цього аж ніяк не депресивний. "Ми облаштували бліндажі масляними буржуйками. Це ноу-хау.  Буржуйки на олії не дають диму, і ми не такі вразливі для дронів - вони нас не бачать. Такі буржуйки зараз у кожному бліндажі. Їх придумали наші друзі з Яремчанщини", - каже комбат. Принцип роботи простий: в буржуйку заливається олія, запалюється, верхній шар згорає - бліндаж обігрівається. Буржуйки мають доволі малі розміри та працюють на олійній переробці. "Ми думали, що війна швидше закінчиться, тому готувались на літній період, але бачимо, що бойові дії продовжуються, тому зараз утеплюємо бліндажі, робимо їх невеликими - на 2-3 військових. Чим менші бліндажі, тим тепліші", - пояснює комбат. "А чи бачите ви ворожі позиції?" - питаю. "Звичайно. Працює розвідка. У них зовсім інші методи війни, вони дикі, можна так сказати. Ми бачимо, в яких вони умовах… живуть, як свині. У нас чисто, сміття немає, у нас регулярно люди міняються. У нас є райони відпочинку, щоби військові могли помитися, щоб людина відчувала себе людиною навіть на війні", - пояснює командир. Назар має позивний "Ягуар". Після виходу на пенсію він зайнявся бізнесом - відкрив готель у Яремчі. Чоловік каже, що бізнес не закривав, попри війну, бо люди мають працювати й  отримувати зарплату. "У нашому батальйоні до 20% тих, хто мав бойовий досвід. Більшість прийшла з цивільного життя - бізнесмени, освітяни, а сьогодні це вже бійці, які пройшли бойове злагодження", - каже співрозмовник. Назар говорить, що не мав сумніву в тому, що війна буде. Прошу його пригадати, яким для нього було 24-те лютого. Він добре пам’ятає той день, розповідає, що за декілька днів до цього він разом із друзями та знайомими почав збиратися в Яремче. "Це були бізнесмени і хлопці, які мали активні бойові дії за спиною. Ми спочатку розглядали формат створення добровольчого батальйону, тож уночі, коли перші обстріли почались, ми одразу зібрались, а потім перейшли до тероборони", - каже він. Для нього найстрашніше - втрачати бойових побратимів. "Це дуже важко. У нас тут усі не настільки кіборги, щоб не боятися. Кожен має страх, але він його в собі поборює, коли бачить, що росія робить з Україною. Коли ми бачимо, як ворожа авіація знищує цивільні об’єкти, гинуть діти, є зґвалтовані діти, то це не про війну, це про знищення населення та інфраструктури. Найстрашніше - те, що гинуть люди. Я впевнений, що після війни все буде відбудовано, ще краще і з більшою любов’ю. Ми розумітимемо, що це було знищено не роками, а конкретною країною-агресором", - каже "Ягуар". Хлопці, що несуть службу на позиціях, розповідають, що ситуація на фронті завжди напружена, обстріли йдуть постійно – щодня,  незалежно, день чи ніч. "Удень більше стріляють з артилерії: танчики, міномети, а вночі - більше працює РСЗВ («Ураган», «Град», САУ). Б’ють по позиціях і по населених пунктах, які поблизу. Вони всю лінію оборони намагаються простріляти. Багато дронів - Орлани-10, вони постійно розвідують ситуацію і корегують вогонь", - розповідає військовий  на ім'я Руслан, що має позивний "Шеф". "Шеф" родом також з Івано-Франківщини, до війни займався будівництвом, був бригадиром (там його всі називали "шефом", тож і позивний звідти), він не мав бойового досвіду і на війну пішов добровольцем. З ним ми говорили, поки їхали на позиції і поверталися з них. Чоловік весь час уважно стежив за дорогою, прислухався до звуків,  аби не пропустити ворожого "виходу". Каже, що на війні дуже знадобились будівельні навички, все, що вмів, довелось застосувати вже в бойових реаліях - під час будівництва окопів. Питаю в нього, а чи давно був вдома. Каже, що місяць тому, за сімейними обставинами довелось поїхати, на похорон рідної людини. "Шеф" зізнається, що вдома постійно думав про те, що робиться на фронті: "Війна не закінчилась, і твої побратими тут. Вони вже сім’я". "Коли ворог завдає масованих обстрілів і гатить по всій країні, на фронті трохи вщухає? - питаю у військового. "Ми на війні розуміємо, де наш ворог і звідки може "прилітати". А коли йде масований обстріл по всій території України, то люди не чують того "виходу" і не знають, коли "приліт" буде. Це дуже важко, бо це все відбувається несподівано". Він каже, що завжди дуже переживає за рідних, адже ворог підступний і б’є по тих місцях, "де в нас найбільше болить". І додає, що найбільше болить за близьких і дітей. Поки спілкуємось із хлопцями та роздивляємось зимові бліндажі, одні військові спостерігають за ворожими позиціями, інші - відпочивають. Аж раптом чуємо "вихід", потім другий. Військові дають команду: "Швидко в окопи". Перечекавши, їдемо додому. Поки йдемо до машини, питаю у "Ягуара", якою він уявляє перемогу. "Я думаю, що вона прийде з весною. Це має бути відновлення повністю всіх територій України, станом на 1991 рік. Тільки так. Не йде мова про вихід на позиції, які були до активних бойових дій, мова про повернення всіх територій України, і хлопці все це розуміють". Він каже, що ворог намагається знищити Україну і всі це теж розуміють. Агресор працює на ураження, знищує міста, села та не щадить український народ. "Перед нами (перед позиціями - ред.) багато мобілізованих. Ми їх не боїмося, ми на своїй землі, боронимо нашу Україну. Ми розуміємо, з кого вони набирають мобілізованих: по росії ловлять, привозять, і вони не мають того бойового духу, який є в наших військових", - завершує розмову "Ягуар". У той день ми планували побувати на кількох позиціях, але ворожа армія щільно обстрілювала лінію фронту, тож нашим військовим треба було пильнувати й вибивати окупанта. Автор: Ольга Кудря, Запоріжжя. Фото Дмитра Смольєнка.

Військові ЗСУ зустріли цей день на позиціях. Російська окупаційна армія обстрілювала українські сили попри святкові дні й намагається прорватися вглиб України. Хоча теперішній Великдень бійці відзначають далеко від своїх сімей, а в ролі лозових кошиків часто виступають захисні шоломи, свято від цього не є меншим. Разом з тим військові капелани відправилися в гущу бойових дій, аби освятити пасхальний хліб та провести службу безпосередньо на передовій. Особливість цьогорічної паски – гуркіт канонади від ворожої артилерії, через яку більшість освячень доводилося проводити в закритих приміщеннях.

Новолуганське, що на Донеччині, обстрілюють ледь не щодня. Після так званого «визнання незалежними» Росією «ДНР» і «ЛНР», ситуація ще ускладнилася. Нещодавно бойовики обстріляли цивільний сектор селища, що призвело до загибелі чоловіка. Місцеві розповідають, що такого не було уже кілька років. Нині тут пошкодили тепломережу, електро- та гозомагістралі. Обстріли продовжуються і надалі. Деталі у фоторепортажі.

Свіжі світлини, зроблені фотографами різних агенцій на лінії розмежування між українськими військами і проросійськими бойовиками на сході України, відображають настрій та ситуацію в умовах тривалого балансування на межі війни і миру. Український фотожурналіст-фрілансер Анатолій Степанов, який зараз перебуває на передовій, розповідає: «Таке відчуття, що на передовій тихіше, ніж у Києві. Зазвичай так буває – чим далі від столиці і ближче до фронту, тим спокійніше. Тут усі знають, що треба робити. Немає нічого подібного до істерії, яку ви зараз бачите у ЗМІ. За останній місяць на передовій насправді нічого не змінилося. Хоча тут загалом спокійно, але в п’ятницю ввечері (21 січня) за пару кілометрів від позиції, де ми перебували з журналістами, зав’язався справжній бій. Працювали 82-міліметрові міномети, великокаліберний кулемет «Утьос», з обох сторін – ручні протитанкові гранатомети. Це тривало близько 90 хвилин, але лінія фронту при цьому залишалася спокійною. Було схоже просто на суперечку між двома сторонами. Під час спілкування з десантниками один з офіцерів сказав: якщо розпочнеться російське вторгнення, то, швидше за все, вони всі тут загинуть. Він сказав також, що солдати на фронті – це щит, який під час вторгнення дозволить виграти час для наступної лінії оборони. Я не думав про план втечі, якщо станеться вторгнення. Моя робота – фотографувати все, що відбуватиметься. Я маю намір залишатися тут, на сході. Я припускаю, що існують різні плани вторгнення. Але сумніваюся, що навіть Росія знає, який сценарій вона використає, якщо взагалі має намір використовувати будь-який з них. Від кордону з Білоруссю до Києва – менше ніж 100 кілометрів. Влітку були артилерійські обстріли, а зараз використовується переважно стрілецька зброя, це дрібниці. Війна зараз у сплячці». Український фотожурналіст Андрій Дубчак, засновник проєкту Donbas Frontliner Media: Зараз на лінії фронту відчувається спокій – лише звичайні поодинокі перестрілки. Але настрій панує інший, ніж кілька тижнів тому, коли люди були байдужими до розмов про вторгнення. Тоді вони не вірили в таку можливість. Вони думали, що буде така ж ситуація з нарощуванням військ і техніки, як навесні. Натомість тепер чутки про вторгнення безперечно зачіпають як військових, так і цивільних. Важко лишатися осторонь новин в інтернеті та на телебаченні. Нещодавно я працював на ринку в Маріуполі, саме в тому місці, яке в 2015 році потрапило під інтенсивний обстріл з реактивних систем «Град». Якісь бабусі почали на мене кричати. Це було неочікувано і вказувало на напругу, яку відчувають люди. Також курс гривні падає, натомість зростає ціна на бензин. Один солдат сказав мені, що він «втомився чекати» російського вторгнення, і сказав, що «нарешті б це вже трапилося». На його думку, шанси повномасштабної війни приблизно 50 на 50. Я маю великий досвід ведення статичної окопної війни, але, чесно кажучи, я не володію знаннями про стрімкі конфлікти. Якщо станеться вторгнення, я буду настільки близький до бою, допоки відчуватиму себе в безпеці. Але хто ж знає, що це означає. Нещодавно один журналіст запитав солдата біля лінії фронту: «Тут безпечно?». Солдат був збентежений таким запитанням, він голосно розсміявся і відповів: «Це місце абсолютно несумісне з безпекою».

Рік, що минає, видався для передової непростим. Впродовж 2021 року українські військові не змінили своє тактичне положення, утім, не змінилася і ситуація в зоні бойових дій. Як і раніше, контрольовані Росією сили продовжували обстрілювати українських військових із різного роду озброєння. Як минув рік на передовій – дивіться у фото Радіо Свобода.

«Незалежні» – це серія портретів українських військових, які народилися у вже незалежній Україні. Їм немає ще і 30-ти, але вже шість років вони захищають території сходу України у гібридній війні з Росією. Ще вчора безтурботна молодь перетворилася на зрілих воїнів, які чітко усвідомлюють, чому і за що вони воюють.

Під Горлівкою, що на Донеччині, контрольовані Росією сили продовжують створювати бойове напруження. В Шумах, що неподалік окупованої Горлівки, бойовики цілять в українських військових із снайперських гвинтівок. При чому використовують для цього водонасосну станцію – цивільний об’єкт. Серед іншого, на Великдень бойовики за допомогою безпілотника скинули поруч із позиціями вибуховий пристрів, встановлений у радіоприймач, який, на перший погляд, не несе небезпеки. Гірсько-штурмова бригада «Едельвейси» готова дати відповідь у разі, якщо дії контрольованих Росією сил на Донбасі нестимуть більш агресивний характер. Із 00:01 27 липня 2020 року на Донбасі набула чинності чергова домовленість про «повне та всеосяжне припинення вогню», яка формально чинна й далі, попри численні порушення її російськими гібридними силами. Ці сили порушують домовленість, як і всі попередні, практично щодня, внаслідок чого українські військові час від часу – а останнім часом дедалі частіше – зазнають поранень чи й гинуть. Як повідомило Управління зв’язків із громадськістю Збройних сил України у відповідь на запит Радіо Свобода, з моменту оголошення режиму припинення вогню 27 липня 2020 року і до 20 квітня 2021 року в районі проведення операції Об’єднаних сил на території Донецької та Луганської областей загинули 93 військовослужбовці.

Один з найбільш гарячих напрямків на Донбасі нині – селище Шуми. Тут регулярно ведуть вогонь по українських військових. Кореспонденти Радіо Свобода прожили кілька днів із солдатами. За цей час військові помітили нестандартну тишу, вони кажуть, що вперше за довгий час вдалося виспатися.

У Зайцевому, що під Горлівкою, Донецької області, військові Збройних сил України тримають оборону вже не перший день. За словами солдатів, останні кілька тижнів на околицях Горлівки відчувається активізація бойових дій. Як вони розповіли, днями військові позиції російські гібридні сили обстріляли із мінометів, гранатометів та іншого озброєння. Також в цих районах, кажуть українські вояки, бойовики мінують територію дистанційно – дронами закидають міни ПОМ-2, які заборонені Оттавською конвенцією. Утім, Росія продовжує їх використовувати, оскільки цю конвенцію, на відміну від України, не підписала (Україна і Захід звинувачують Росію у збройній підтримці бойовиків, Кремль відкидає ці звинувачення). Обстріли військові оцінюють як провокації. Мета, кажуть, одна – втягнути в бій Збройні сили та продовжити ескалацію на Донбасі. Бойовики ж на своїх ресурсах звинувачують в обстрілах, навпаки, ЗСУ. Українські військові розповідають, що дають відповідь на вогонь противника, проте лише у тому випадку, коли є явна загроза життю та здоров’ю або ж висувається диверсійна група. Вже незабаром після виїзду журналістів українські військові повідомили, що їхні позиції знову обстріляли із мінометів. Із 00:01 27 липня 2020 року на Донбасі набрала чинності чергова домовленість про «повне та всеосяжне припинення вогню», яка формально чинна й далі, попри численні порушення її російськими гібридними силами, про що щодня повідомляють в штабі ООС. Ці сили, за повідомленнями штабу, порушують її, як і всі попередні такі домовленості, практично щодня, внаслідок чого українські військові час від часу – і останнім часом дедалі частіше – зазнають поранень чи й гинуть. На цей час, за повідомленнями, внаслідок обстрілів противника й підривів на вибухових пристроях протягом нинішнього перемир’я загинули принаймні 35 українських військовослужбовців (із них близько 28 лише протягом цього року), ще понад 85 були поранені чи зазнали бойових травм.

Перебуваючи з робочою поїздкою на Донбасі, Президент України Володимир Зеленський відвідав позиції на передньому краї оборони, де зафіксовано найбільшу кількість порушень режиму всеосяжного та сталого припинення вогню. Глава держави поспілкувався з військовослужбовцями, які служать на бойових позиціях. Захисники розповіли Президенту про ситуацію на фронті. «Дякую вам за те, що зберігаєте спокій людей та бороните нашу землю. Ви є справжнім прикладом героїзму та самовідданості. Ми пам’ятаємо кожного воїна, який загинув, захищаючи нашу державу», – сказав Президент. Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять військових, які загинули у боях за суверенітет і незалежність України. Глава держави вручив українським захисникам державні нагороди та цінні подарунки. Володимир Зеленський пообідав разом з військовослужбовцями у солдатській їдальні. Президент відзначив високу якість страв, якими годують військових.