НОВИНИ ДНЯ: Через втрати на фронті Росія стала залежною від КНДР - експерт  Соняшникове насіння: користь і шкода, скільки його можна їсти на день  Салат з редиски, капусти, яйця та зелені: рецепт легкої весняної страви  Україна 22 квітня потрапить у топ найтепліших країн Європи: прогноз синоптиків  Томатний суп із куркою, квасолею та овочами: рецепт корисної страви  Трамп дивиться на війну очима Путіна: The Telegraph про те, чому Рубіо змушений маневрувати  Як приготувати фруктовий мусвсі новини дня
Фото і Відео
Фоторепортажі
24.09.2020   Дрогобич, Львівська область, Тустань, Борислав   Павло Ковальов

Львівська область дивує: цікаві пам'ятки Дрогобича, Тустані та околиць

В Дрогобичі та його околицях можна відвідати храми, що увійшли до списку ЮНЕСКО, найстаршу солеварню Європи, унікальну скельну фортецю та інтерактивні музеї в Тустані, авторську копію відомої статуї Христа з сонячного Ріо або ж вклонитися мощам сотень святих в Бориславі. 

Прогулянку Дрогобичом почнемо зі старої солеварні. Сіль тут добувають вже понад 800 років з ропи, яка піднімається на поверхню природним шляхом. Дрогобицька солеварня - найстаріше промислове підприємство усієї України та друге «за стажем» у Європі. Цікаво, хоча й сумно, те, що зараз, через відсутність грошей на розвиток та модернізацію, солеварня повернулася практично до початку свого існування - тут добувають сіль за технологіями 1100-х років. Але варто побачити пані Оксану Бунду, яка захоплено переповідає усі історії про сіль – і занедбаність обертається архаїкою, коли відчуваєш себе якщо не в XII-му, так у XIX-му столітті. 

Обабіч солеварні – дві дерев’яні церкви. Їх збудували з соляних доходів. Перший з храмів, Святого Юра (сер. XVII ст.), входить до списку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО - настільки цінними визнані його розписи, які вкриваюсь усі його стіни, яруси та склепіння, навіть над вівтарем, що є відхиленням від канонів. В храмі нема занадто страхітливих картин пекла – й це незвично для традиції ілюструвати як можна більшу кількість покарань людських гріхів з максимально жахливою фантазією. З іншого краю солеварні стоїть так само дерев’яна Здвиженська церква, що була парафіяльним храмом солеварів. Її живопис створювався протягом 1613-1735 рр.

Тепер попрямуємо до міста. Посередині центральної площі Дрогобича височіє ратуша, збудована 1929 року. По будніх днях тут можна оглянути сесійну залу. Головні принади ратуші – Туристично-інформаційний центр, приватний музей ваг у підвалі та можливість піднятися на вежу.

В музеї ваг зібрано до півтисячі екземплярів практично з усього світу, серед яких незмінно привертають увагу німецькі ваги для зважування жінок, запідозрених у відьомстві.

Біля центральної площі знаходяться два головних храми міста – греко-католицький Троїцький собор (1690-1709 рр.) та костел Св. Варфоломія, який почали будувати 1392 року. Інтер’єри останнього непогано збережені. Дзвіниця костелу – колишня оборонна башта замку. Трохи збоку від площі знаходяться ще дві сакральні споруди – Петропавлівський монастир (1775 р.) та Хоральна синагога (1865 р.), яка за розміром вважається найбільшою в Західній Україні.

У ХІХ ст. Дрогобич та його околиці стали одним з головних нафтових родовищ світу. Тоді ж вулиці міста обсіли розкішні особняки багатих підприємців. Відзначимо дві вілли магната Гартенберга – на вул. Шевченка, 12, та на Франка, 36, остання з яких прикрашена статуєю давньогрецького бога сонця Геліоса. Символом елегантності та багатства нафтового Дрогобича стала т.зв. «вілла Б’янка» (вул. Шевченка, 38), яка отримала свою неформальну назву через найвідомішого з дрогобицьких літераторів - Бруно Шульца (1892-1942), який описав її у оповіданні «Весна». Зараз всередині вілли – частина експозиції краєзнавчого музею, в якому водночас представлено народне мистецтво та колекція з садиби графа Лянцкоронського (з палацу у Старому Роздолі) - меблі, зброя, кераміка, порцеляна тощо. Інші вілли, які заслуговують на увагу - №№ 14 та 23 (вілла бургомістра Яроша) по вул. Шевченка, №№ 16 та 38 по вул. Франка, № 18 по вул. Січових Стрільців (зараз тут відділ сакрального мистецтва), № 8 по вул. Мазепи (фактично – на площі Ринок), № 39 по вул. Л. Українки. 

Також варті уваги кол. будинок товариства «Сокіл» (Шевченка, 29), медична бібліотека (Шевченка, 11), кол. повітовий суд (вул. Стрийська, 3) та семикласна школа (вул. Завалля, 12). В будівлі суду, де була також в’язниця, зараз відкрито музей «Тюрма на Стрийській».

Далі їдемо до Борислава – центру видобутку нафти в часи Австро-Угорщини. Промисловий бум почався у місті з 1893-го, коли сюди прибув канадський промисловець МакГарві. Зараз макет бурової вежі МакГарві можна побачити в музеї історії нафтової та газової промисловості. Святинею міста є греко-католицький костел Св. Анни, де зібрані частки мощів понад 700 святих. Кожна реліквія має документальне підтвердження автентичності від Ватикану.

Село Нагуєвичі неподалік Борислава – батьківщина Івана Франка. Автентичної хати Каменяра не зберіглося, тому все відновлювалося тільки на початку 1980-х – від власне хати до кузні, де колись працював батько письменника. Через вулицю збудовано великий музей з розширеною експозицією про життя Франка. Біля музею стоїть один з найоригінальніших пам’ятників Франку, на якому зображено не тільки Каменяра, а і інших геніїв світової літератури, яких він перекладав. 

Невеличке село Рихтичі здивує тим, що біля церкви, яка колись була костелом, стоїть триметрова копія одного з найвідоміших монументів планети – фігури Христа з Ріо-де-Жанейро. Вона є авторською реплікою бразильського оригіналу. Річ в тім, що автор статуї в Ріо - поляк Поль Ландовський (1875-1961), був добрим знайомцем господаря Рихтичів.

Нарешті, нас чекають скелі Тустані та село Урич, які слід розглядати в єдиному комплексі. Тустань - місце давніх язичницьких культів, оборонний вузол на шляху до карпатських перевалів, поєднання природньої моці та людської винахідливості. В тутешньому музеї віртуально відтворили фортечну забудову усіх історичних періодів, є можливість навіть «політати» над нею, вдягнувши спеціальні окуляри. На самих скелях обладнано сходи та переходи, створено оглядові майданчики з відповідними стендами.

До музейного комплексу входить і бойківське село Урич, з незвично сучасним за концепцією музеєм локальної історії та етнографії «Хата у Глубокім». В цій автентичній бойківській хаті ми спочатку бачимо умовне родове дерево мешканців Урича, їхні світлини, а далі поступово знайомимося зі світом предметів, побутом. А завдяки ретельно проробленим інформаційним стендам-довідникам, можна дізнатись, які будинки та будівлі в Уричі є старовинними та зберегли автентичні риси, які – перебудованими, а які – збудованими без жодних натяків на бойківську традицію.

З повним текстом статті можна ознайомитися тут:  http://kontrakty.ua/article/149146

З середніх віків не так багато вже і змінилося... Фото - Е. Сарахман

Фоторепортажі

всі Фоторепортажі
Популярные теги
пожары, карантин, коронавирус, Київ, фотоконкурсы, фотография, уикенд, церковь, архитектура, зима, визиты, женщины, сборная Украины, технологии, фестивали, автомобили, Китай, Россия, живопись, ДСНС, Нацгвардия, корабли, музыка, традиции, Верховная Рада, митинги, #Євромайдан, суд, соревнования, Карпаты, терроризм, люди, фотопроект, столкновения, Сергей Смоленцев, дизайн, обстрелы, природа, животные, портрет, протесты, Польша, пандемия, культура, Киевщина, ЗСУ, Киев, Зеленский, самолеты, Крым, футбол, Війна, акции, Порошенко, Майдан, Шахтер, юмор, выборы, Одесса, общество, Донбасс, дети, полиция, НАТО, авиация, Бахмут, Україна, фотоподборки, мир, Львів, ВСУ, туризм, выставки, Париж, марш, город, оккупация, пейзажи, стихийные бедствия, ВМС, Дмитрий Дятлов, Новый Год, искусство, мода, США, спорт, путешествия, Александр Зубко, учения, солдат, Путин, военная техника, медицина, пляжи, праздники, война, политика, передовая, история, Динамо