Величезні простори Південного Поділля, Бессарабії та Буджаку - а це все Одеська область - залишаються загадкою для українського туриста. Тому Контракти.ua пропонують огляд тих місць області, про які ви точно не знали, або знали небагато.. Для початку ми пропонуємо випити вина. Не тільки ж в Шабо його пити! В першу точку їхати з обласного центру «всього нічого»: буквально поруч з Одесою розташоване селище Таїрове з Інститутом виноробства і виноградарства, заснований в 1905 р. видатним вченим вірменського походження В. Таіряном (Таїровим; 1859-1938), одним з «батьків» шампанського виробництва в Російській імперії. Існуюча будівля інституту збудована після Другої світової війни. У ньому відкрито музей, присвячений Таїрову і його дітищу. І, звичайно ж, проводяться екскурсії з дегустаціями!  Ще одне виноробне господарство знаходиться в с. Великодолинське. Цей бренд відомий як «вина Гулієвих». Він з'явився 1999 року зусиллями місцевого уродженця Роберта Гулієва. К 2005 р. був побудований завод «Винтрест», де нині переробляють до 10 тис. т винограду на рік. Підприємство з 2015 р. розпочало виробництво сухих вин під власною торговою маркою Grande Vallee.  Поговоримо тепер про цікаві сакральні місця області. На півночі Одещини, в місті Балта, височіє собор Успіння Богородиці, зведений в 1915 році. Недалеко – шанований паломниками монастир на честь місцевого святого Феодосія (Левицького; 1791-1845). А балтський костел Св. Станіслава зведений аж у XVI ст. Під час радянської влади він був перетворений в автостанцію, проте від 1993-го реставрований. Будівля найбільшої синагоги Балти, побудованої в 1903 р., також перебуває на реставрації. А ось інша пам’ятка Балтщини – відверто таємнича, й відноситься до незрозуміло яких часів. Біля села Перейма, в заплаві струмка, лежить дивний «дощовий камінь» із зображенням хреста. Місцеві мешканці помітили: якщо помолитися біля нього в посушливу пору, наступного дня піде дощ. Форма хреста на камені свідчить, скоріше, про західноєвропейське походження. Звідси з'явилася і друга легенда - про тамплієра, нібито похованого під брилою. Перевірити цей факт нескладно, але розкопок чомусь ніколи не проводилося – навпаки, камінь постаралися засипати землею і забути.  В с. Покровка Любашівського району є храм з рідкісною особливістю – в нього 11 куполів. Про його зведення є декілька легенд – наприклад, що це копія православного храму у Відні або ж один з проектів Ісакіївського собору в Петербурзі. За радянських часів прах поміщика Кондрацького, похованого в склепі храму, викинули на смітник. Тим не менш, і Покровка, і сусіднє село Троїцьке все ще користуються плодами дбайливого господарювання та благодійності колишнього власника: у його садибному будинку розташовується школа, збереглися і старовинні господарські будівлі, включно з електростанцію.  З півночі – на південь! Головна історична пам'ятка міста Кілія, що на березі однойменного дунайського гирла - Миколаївська церква. Храм є зразком церковних напівпідвальних споруд - таке розташування християнських святинь характерно для періоду турецького панування. Історію храму деякі ентузіасти відраховують ледве не з Х ст., але документально доведено, що 1485 року він був відновлений після турецького розорення. Щоправда, над південним входом написано, що він закладений 10 травня 1647 року. У 1709 році, переправляючись на турецьку територію від нишпорок Петра І, в храмі молився Іван Мазепа. У 1891 р. до церкви прибудована дзвіниця.  Інші цікаві історико-культурні пам’ятки, про які ми розповімо в цьому нарисі, розкидані по усій області. Так, на півдні, в 7 км від с. Новосільське Ренійського району, стоїть вельми цікавий монумент. Він поставлений в 1888 р., і присвячений переходу російських військ через Дунай за 60 років до цього. За пам'ятником менш ніж в 20 м проходить українсько-румунський кордон, тому доступ до нього контролюється прикордонниками. До слова, тутешня переправа - більш ніж історична. Нею користувалися ще перський цар Дарій І, Олександр Македонський, римський імператор Траян і безліч їх послідовників.  Сусідня з Новосільским Орловка знаменита тим, що тут знаходиться археологічний об'єкт національного значення - городище Картал. Ще в XIX ст. там були знайдені фрагменти римських написів із згадкою V Македонського легіону. Легіон охороняв переправу через Дунай, який в ті часи впадав в Чорне море зовсім поруч – та набагато вище нинішнього виходу дельти.  В с. Степанівка Лиманського району знаходиться садиба відомого свого часу живописця Миколи Кузнєцова (1850-1930). Кузнецов народився в цій садибі, та провів тут більшу частину життя. Він неодноразово зобразив види Степанівки на полотнах, що прикрашають українські, російські та зарубіжні музеї (після революції художник виїхав до Сербії). Перелік гостей цього скромного будинку вражає: І. Мечников, П. Третьяков, Ф. Шаляпін, О. Купрін, М. Врубель, І. Рєпін, В. Сєров, і звичайно ж, живописці одеської Південноросійської школи. Головна будівля садиби зберіглася, як і будинок управляючого, комора та огорожа. В наш час в садибі знаходиться магнітна обсерваторія Інституту геофізики. Обладнання встановлено в великому льоху, що знаходиться під галявиною біля панського будинку.  Однією з безумовних принад Бесарабії є туристичний комплекс Фрумушика-Нова. 2006 року родина підприємця Олександра Паларієва взяла в оренду частину колишнього військового полігону. До 1946 року на місці полігону знаходилися п'ять сіл - Фрумушика-Нова, Кантемир, Гофрумсталь, Зурум і Рошія. Ці назви відображають багатонаціональний колорит Бессарабії - тут пліч-о-пліч сторіччями мешкали молдавани, болгари, німці, гагаузи. Туристичний комплекс почався з вівчарської ферми, на якій вирощують вівець каракулевій породи. Пізніше були висаджені виноградники, а потім почало будуватися й етноселище: відтворені молдавське подвір'я, садиби німецьких колоністів, болгар, українців, євреїв, росіян, гагаузів, а також типовий будиночок радянських колгоспників.  На території етнопарку знаходиться меморіал на честь знищених сіл, парк скульптур «Історія Бессарабської землі» та «Парк комуністичного періоду» - один з двох в Україні (інший знаходиться на Сумщині поблизу Путивля). Тут близько 500 більшовицьких істуканів, включаючи бюст Сталіна та колишній головний одеський монумент Леніну. Однак головний пам'ятник Фрумушики - все-таки простий чабан висотою майже 18 м - найвищий гранітний пам'ятник в Україні. Статуя стоїть прямо у степу.  На завершення нашого нарису перемістимо свою увагу на природні пам'ятки Одещини. У Лиманському районі, в с. Трояндове, знаходиться найбільша в Україні плантація троянд. Вона була закладена 1995 року квіткарем-любителем Миколою Громлюком (помер в 2013 р.) Тут вирощується понад 500 сортів троянд, в т.ч. спеціально виведених в цьому господарстві, а рівно райські яблука, сакура, фундук і багато інших декоративних і лікарських рослин. Обов'язково спробуйте рожеві варення та лікер, які готують з пелюсток особливо пахучих сортів роз.  Колишня садиба польських магнатів Любомирських на півночі області, в с. Гетьманівка, є дендропарком, багато дерев якого ростуть тільки в відомій уманської Софіївці і, частково, в Тростянці Чернігівської області. Закладено парк в кінці XVIII ст. Пізніше в маєтку оселився одеський купець Д. Матусевич, який завіз саджанці рідкісних дерев з Греції, Італії, Іспанії, з Балкан, Південної Америки, Китаю і Японії. В самому селі зберіглася цікава церква Костянтина і Олени, побудована в 1870-х рр. Недалеко від парку знаходиться ландшафтний заказник Савранський ліс. Тут знайдете цілющі джерела - в першу чергу, мова йде про Гайдамацький колодязь, пов’язаний з подіями Коліївщини 1768 року. Поруч з колодязем росте 600-річний дуб. Радимо відвідати й нацпарк «Тузлівські лимани» – унікальний лісовий масив між степом і морем на південний захід від Одеси. Він включає водно-болотні угіддя міжнародного значення, озера, приморську косу і лісові насадження. На території озер живуть 243 видів птахів, з яких 28 занесені до Червоної книги України, 23 види ссавців тощо. Парком прокладено екологічний маршрут.  Варта уваги й дельта Дністра, де створено Нижньодністровський національний природний парк. Одним з найбільш цікавих об'єктів в заповіднику є Біле озеро. Воно з'єднується з основним руслом Дністра протокою. На озері гніздиться безліч птахів, у достатку водяться десятки видів риб.  Найбільшим озером України є Ялпуг на крайньому півдні Одещини. Його довжина - 39 км, ширина сягає 6 км. Дно вкрите сірководневим брудом, що робить його лікувальним лиманом. Температура води влітку сягає 25 градусів. У ньому мешкають близько 40 видів риби та величезні раки – взагалі, це рай для рибалок. Влітку значна частина Ялпуга вкривається килимом з жовтих латать та ірису.  Ще одне велике придунайське озеро – Кагул. Протокою воно сполучається з Дунаєм. Влітку температура в озері сягає 30 градусів. Північні береги - високі, розчленовані балками, південні - низькі, заболочені та зарослі очеретом. Озеро підходить для «дикого», усамітненого, відпочинку: якщо ви вирішите відвідати Кагул, то враховуйте, що інфраструктури, як такої, на Кагулі немає. Повний текст статті див. тут: https://kontrakty.ua/article/103024. Павло Ковальов

Одеська область - найбільша в Україні, і при цьому - одна з найменш «розкручених» в аспекті туристичної привабливості. Відпочиваючі добре вивчили хіба фортецю в Білгороді-Дністровському та Вилкове з його заплавами і «нульовим кілометром» в дельті Дунаю. Інша частина області для туристів – практично terra incognita. Тож, Контракти.ua вирішили полегшити туристам знайомство з Одещиною.  Античне місто Тіра, руїни якої можна побачити в центрі сучасного Білгорода-Дністровського, біля стін знаменитої фортеці, заснована в VI ст. до н.е. вихідцями з малоазійського Мілета. Можна побачити залишки вежі, міських стін, а також кварталів IV ст. до н.е. Інше не зберіглося, або ж не розкопано, тому що акрополь Тіри знаходиться якраз під фортечними стінами, а портова частина затоплена лиманом. Але саме завдяки існуванню Тіри сучасний Білгород визнаний ЮНЕСКО одним з найдавніших міст світу.  Безпосередньо в самому Білгороді можна побачити багато цікавих пам'яток, в першу чергу - церковної архітектури. Найстаріша - вірменська церква Успіння Богородиці (XIV-XV ст.) Храм занурений у землю: аби потрапити в молитовний зал, що нагадує катакомбні церкви, треба спуститися на 12 сходинок. Такий стиль будівництва обумовлений політичними причинами: турки не дозволяли зводити християнські церкви, які височіли б над землею, вважаючи це потуранням невірним. На подвір'ї встановлено перенесений сюди сарматський склеп ІІІ ст. до н.е., виявлений 1989 року на околиці міста. Інша старовинна церква міста - Грецька Св. Іоанна Предтечі - була побудована в 1478-80 рр. У скелі, на якій стоїть церква, можна побачити стародавні склепи християнського періоду. Є в Білгороді ще одна підземна церква - Іоанна Сочавського, побудована над кам'яним колодязем, біля якого, за легендою, був в 1330 році убитий православний святий Іоанн Новий або ж Сочавський.  Інші церкви Білгорода відносяться до епохи Російської імперії. Георгіївська церква побудована в 1840 р., і належала болгарській громаді. Біля неї знаходиться поховання декількох представників роду Волконських. Вознесенський кафедральний собор зведений в 1815-1820 рр. на місці старого турецького цвинтаря.  Якщо ви вже поїхали в Білгород, не обходьте увагою село з незвичайною назвою Шабо. Воно засноване швейцарськими колоністами, які принесли з собою західноєвропейські традиції виноробства. Зараз на основі шабських винних підвалів діє Центр культури вина, який об'єднує підприємство, стародавні винні підвали, дегустаційний зал, експозиції сучасного скульптурного мистецтва, а також Музей вина і виноробства. Енотека Шабо є однією з найбільших в Україні.  Ізмаїл - історичний центр українського Придунав'я. У місті треба оглянути залишки величної фортеці, яку в 1790 році взяли російські війська і українські козаки. Стіни фортеці були знесені після поразки Росії в Кримській війні 1855 року. Збереглися фрагменти земляних валів і оборонного рову глибиною до 11 м. На території колишньої фортеці - парк, посеред якого стоять дві церкви - Успенська (1643-1841 рр.) й Миколаївська (1644-1852 рр.), а також Мала мечеть (XVI ст.), в приміщенні якої в 1973 році був відкритий музей з діорамою, присвяченій штурму Ізмаїла. Неподалік відновлений величний монумент полеглим при штурмі воїнам над загальним склепом, де вони поховані.  У центрі Ізмаїла стоїть величний Покровський кафедральний собор, зведений в 1820-31 рр. Поруч з ним - 65-метрова дзвіниця, дзвони для якої відлили з металу трофейних турецьких гармат. Цікава колонада собору споруджена в румунські часи, в 1937-38 рр. Інтер'єр розписаний в стилі модерн. Румунський період залишив місту ще один храм - Костянтина і Олени, побудований в середині 1930-х. Незвична для нашого ока архітектура церкви відображає саме румунські традиції (схожі храми можна побачити на Буковині, також належала румунам).  Вартий прискіпливої уваги й Болград - зразковий свого часу центр болгарської національно-культурної колонізації. Виник він після того, як ці землі на початку XIX ст. остаточно увійшли до складу Російської імперії, Болгари почали проситися на нові родючі землі тільки що завойованого півдня Росії. У місті збереглися чоловіча гімназія (1821 р., перший в болгарській історії середній навчальний заклад), жіноча гімназія (1878 г.), школа, дума, пожежна частина, банк, магазини, кав'ярні, ресторан, корчма, контора винзаводу, особняки, літній павільйон в міському саду. В 2012 році відкрито пам'ятник болгарам, які загинули у війні 1877-78 рр.: він виглядає так, ніби був споруджений століття назад. Але головна визначна пам'ятка Болграда - величний Преображенський собор, побудований в 1830-х роках. Як і в Ізмаїлі, його будував відомий архітектор А. Мельников, найбільш відомий по ансамблю будинків біля Потьомкінських сходів в Одесі. Для болгар цей собор за значенням дорівнює кафедральному собору Олександра Невського в Софії. Інша відоме сакральна споруда міста - церква Св. Митрофана, храм-усипальниця генерала І. Інзова, опікуна іноземних поселень на території Бессарабії. Його стараннями болгар зрівняли в правах з німецькими колоністами. Після смерті Інзова в 1845 р. в Одесі жителі Болграда на своїх плечах пішки перенесли труну з його останками в цей храм. Щодо палаців-садиб, то ними Одеська область не багата. І більшість тих садиб, що зберіглися - на жаль, в руїнах. Наприклад, садиба Дубецького-Панкеєва в 40 км від Одеси, в с. Василівка, уславилася в історії психоаналізу, а звідси - і всієї світової культури, яка без досліджень З. Фрейда була б неповною. Саме тут жив в кінці XIX і початку ХХ століть купець Сергій Панкеєв (1896-1979), який вважав себе вовком, і став тому одним з головних пацієнтів Фрейда. Панкеєв не тільки відчував себе вервольфом, але ще і уявляв, як на деревах біля палацу сидять вовки, що посилають йому якісь сигнали. Він навіть зобразив це на малюнку, зробленому під час одного з сеансів психоаналізу. Дерева, на яких сиділи вовки-примари, до сих пір збереглися. Сам палац був побудований генералом Дубецьким ще в середині XIX ст. як копія Зимового палацу в Петербурзі, а батько Сергія Панкеєва купив його в 1885 р. У с. Петрівка Лиманського району в 1810-х рр. побудований справжній замок (західна частина добудована в 1892 р.), що слугував літньою резиденцією таємному радникові Івану Курісу. Садиба зведена в частково готичному, частково східному, стилі. Збереглися також парк і господарський корпус, а в селі - старовинний міст і недавно розчищене кладовище. Замок згорів від удару блискавки в 1990 р. Влітку 2014 р. його купили за 1 млн грн. На 2021 р. закінчено перекриття дахом основного корпусу споруди. Ще одні цікаві руїни розташовані в с. Молога Білгород-Дністровського району. Це - залишки маєтку Павла Маріні, побічного сина міністра внутрішніх справ Російської імперії Віктора Кочубея. Садиба побудована в 1820-х рр. У руїнах центрального залу ще можна побачити оригінальні настінні фрески.  З садиб «мертвих» перейдемо до «живих». Так, у с. Ісаєве стоїть особняк (1905 р.) онука Івана Куріса, власника садиби в Петрівці. В ньому знаходиться аграрний ліцей. У будинку збережені дерев'яні сходи, ліпнина на стелі, плитка статі, а також кілька вітражних вікон, а головною прикрасою палацу є оригінальний круглий розсувний стіл на різьблених ніжках.  Дуже цікава садиба (1903 р.) знаходиться і в с. Михайлопіль Іванівського району. Це резиденція повітового предводителя дворянства Л. Юковського. Зараз в будинку - школа. Подивитися фрагменти інтер'єрів можливо за згодою керівництва. Ще один цікавий приклад садибної архітектури можна побачити в Шабо. Це заміська дача винороба-швейцарця Андре Ансельма. Збереглися також головні ворота ансамблю, складське приміщення і водонапірна вежа, яку обвиває дикий виноград.  Варті уваги і давні козацькі цвинтарі Одещини, серед яких найбільш відомими є два – в самій Одесі на Балтській дорозі та в приміському с. Усатове, яке давно вже, фактично, злилося з Одесою. Це село засноване в 1775 р. під назвою Усатівські хутори тими запорожцями, які перейшли в турецьке підданство. Згодом тут селилися чорноморські козаки. Усатове, Нерубайське та сусідні посивіння були осередком справжнього українства ще до заснування Одеси, пізніше саме в них довше зберігалися козацькі традиції та перекази про козацьку звитягу. На усатівському цвинтарі налічується 32 типу хрестів, за якими можна визначити соціальний статус похованого. Найстаріше поховання датується 1791 роком, тобто воно було зроблено за три роки до офіційної дати народження Одеси.  Зрештою, згадаємо колишні поселення німецьких колоністів на території сучасної Одеської області. Зараз вони носять цілком «нейтральні» назви - Кам'янка, Кучурган, Лиманське, Рибальське. Село Кам'янка коли було німецьким Мангеймом. За 400 м від автобусної зупинки на пагорбі височіє величний костел Різдва Діви Марії (1850 р.) Костел був найбільшим за площею серед німецьких колоній цього району. У наступному селі, Лиманському (колишній Зельц) знаходиться головний храм колишнього колоніального округу - костел Успіння Марії (1901 р.) Його побудували в 1901 році. Дах на будинку ще є, а на багатьох колонах збереглися барельєфи. Приблизно в 2 км від костелу Успіння розташований костел Пресвятої Трійці, зведений в 1892 р. Колись цей костел відносився до поселення Кандель, яке з часом було перейменовано в Рибальське. За радянських часів костел використовували як зерносховище аж до 1970-х років, коли його злодійські спалили... Повний текст статті: https://kontrakty.ua/article/102688 Павло Ковальов

23 апреля в конференц-зале отеля «Крещатик» (Киев) прошел финал конкурса «Лучший сомелье Украины 2018» («Кращий сомельє України 2018»). По правилам, в финале участвуют три человека, но в полуфинале третий результат с одинаковой суммой баллов был тоже у троих: Максима Палюха, Романа Ремеева и Ольги Коваленко. Поэтому финал начался с дополнительного испытания — слепого теста пяти образцов вин. По его итогам в финал вышла Ольга Коваленко. Таким образом, впервые за историю конкурса (а он проводится уже 16-ый раз) в финале принимали участие две женщины. Дальше соревнования пошли своим чередом. Участники должны были на время подать игристое вино, тихое красное с декантацией, найти ошибки в винной карте, дать характеристики образцам в слепом тесте вина и крепкого алкоголя. Новым был этап, на котором подавался только виски и нужно было определить еще и его возраст. Замыкала индивидуальные состязания дегустация сыров, а в финальном испытании все финалисты должны были разлить поровну бутылку игристого на восемь бокалов. Возвращаться было нельзя. Третье место заняла Ольга Коваленко, второе — Марина Ревкова, а обладателем титула «Лучший сомелье Украины 2018» стал Александр Меер. Конкурс проводит Ассоциация сомелье Украины, которая является членом Международной ассоциации сомелье (Association de la Sommellerie Internationale, ASI).

12 апреля в одном из залов Киевского национального торгово-экономического университета прошел финал всеукраинского конкурса «Кращий сомельє України» 2017 («Лучший сомелье Украины 2017»), который уже 15-ый раз проводит Ассоциация сомелье Украины. В этом год участие приняли 79 человек из Киева, Харькова, Одессы, Днепра, Львова, Черкасс, Ивано-Франковска. В финал вышли трое: Виталий Ларин, Богдан Павлюх и Иван Перчеклий. Победителем стал Иван Перчеклий

Состоялось это событие 3 ноября, сей торжественный момент зафиксировала группа столичных блоггеров, журналистов и сомелье. Красивое число пало на бутылку из партии красного игристого брют, т.е. совсем не содержащего сахар. Вино было торжественно распито. До недавнего времени предприятие называлось «Артемовский завод шампанских вин». Теперь уже и город называется Бахмут, и вина корректно называть игристыми, потому что по правилам Евросоюза шампанское может производиться только в одноименной провинции. К чести виноделов, они давно указывают на этикетке «игристое». И здесь оно, как и в Шампани, производится классическим методом. Это значит, что процесс вторичного брожения, когда, собственно, смесь сухих вин и насыщается углекислым газом под действием дрожжей, происходит непосредственно в бутылке, а не в больших резервуарах, при так называемом ускоренном методе. Классический процесс значительно более трудоемкий и продукция его более престижна. Тем не менее, предприятие долгие годы входит в число украинских лидеров отрасли. Самые известные фотографии завода показывают выдержку вина в гипсовых штольнях, где они расположены в специальных стойках под углом горлышком вниз. На самом же деле под землей размещается все производство, от хранения исходного виноматериала (подготовленного сухого вина разных сортов) до окончательной выдержки, включая розлив, который и наблюдали гости праздника. Здесь всегда постоянная температура — от 13 до 14 °C — и подходящая влажность — от 85 до 90 %. Бахмутский район находится в Донецкой области, линия фронта до него не дошла. Близость войны показывают блок-посты на дорогах, и чаще, чем в столице, встречающиеся на улицах города военные. В остальном жизнь идет так же.

С 4 по 23 октября в Киеве, на Певческом поле, проходит выставка хризантем «Фантастическая история». Основная ее часть — сложные скульптурно-цветочные композиции, которые составлены из более чем 25 тысяч цветов. Они были сделаны службами «Киевзеленстроя» от каждого района, и за лучшую можно проголосовать. Многие организованы таким образом, чтобы гостям выставки было удобно сфотографироваться на память. К экспозиции примыкает ярмарка, где можно купить семена и луковицы различных цветов, сами цветы и другие комнатные растения, сувениры в стиле народного творчества. Работают точки общепита, где, в силу холодной погоды, особенно популярны чай и глинтвейн. На территории выставки с 15 по 22 октября проводится Spivoche Wine Fest, на котором предполагалась представить виноделов и сыроваров, прежде всего — украинских. В первый день работы (15 октября) оказалось всего три стенда с вином и два — с хмельными напитками из меда. Возможно, часть участников испугались дождя, у тех же, кто приехал, торговля шла бойко, так что в дальнейшем число участников может увеличиться.

В Херсонской области, у самого устья Каховского водохранилища, располагается Винодельческое хозяйство князя Петра Николаевича Трубецкого. Это единственное винодельческое шато в Украине, поскольку загородный дом дворянина включал расположенные неподалеку виноградники (первые были заложены в 1896 году) и перерабатывающий завод. Вина Трубецкого получали призы на международных и российских конкурсах. После революции на базе винодельческого хозяйства был организован совхоз, который получил уже имя Ленина, что также о многом говорит — такими званиями в СССР не разбрасывались. И в эту эпоху продукция завода получала отечественные и международные награды. Здесь делались легендарные вина советской поры: «Оксамит України», «Перлина степу», «Наддніпрянське». И сейчас эти марки продолжают выпускаться, состав потихоньку меняется в соответствии с мировыми тенденциями и запросами ценителей вина. С 2003 года на предприятии проводится поэтапная реконструкция: установлено новое оборудование, высаживаются виноградники, полностью восстановлено здание винодельни, оборудован обеденный зал и гостиничные номера. Пока еще не дошла очередь до усадьбы, ее реконструкция в планах. И на ее территории, и в исторических помещениях завода проводятся экскурсии, здесь молодожены любят проводить фотосессии. Все сотрудники в один голос заявляют, что вино они делают только из собственного винограда, так что понятие «терруарное вино» относится к их продукции в полной мере. Этот подход абсолютно оправдан — вина Трубецкого однозначно являются одними из лучших в Украине, что подтверждают награды и мнение специалистов. На завод приезжают по одному и организованными группами. 1 и 2 октября здесь гостили представители Ассоциации сомелье Украины. Кроме обычных экскурсии, уборки винограда и дегустации им руководством завода было предложено принять участие в составлении нового купажного вина в бордосском стиле: в его состав обязательно входит Каберне-Совиньон и Мерло, а также небольшая часть других красных вин. Здесь для такой «добавки» использовались Каберне Фран и Пти Вердо. Удачные решения сомелье будут учтены при производстве вина, а пока каждому была вручена бутылка с тем составом, который он посчитал лучшим.

13 и 14 мая на территории Национального экспоцентра Украины (бывшего ВДНХ) проходил VIII Kyiv Food&Wine Festival. Тема его была — «Сыр и вино». Большую часть винных палаток занимали украинские производители. Фестиваль как всегда включал лекции, дегустации, мастер-классы. В субботу проводились соревнования по вскрытию устриц на скорость, причем моллюски были украинского производства. В воскресение состоялся II Kyiv Wine Run  — пятикилометровый забег, победители которого получали призы. Также вручались награды обладателям самих оригинальных костюмов. В этот же день был поставлен национальный рекорд по мытью бокалов: за час их было обработано 1050 штук. Одной из новинок были открытки с рисунком на винную тематику, которые совершенно бесплатно можно было взять, заполнить и прямо здесь же бросить в почтовый ящик.

С 20 апреля по 8 мая в Ужгороде проходит традиционный городской фестиваль «Сакура фест». Как понятно из названия, приурочен он к цветению сакур, коих на улицах города — великое множество. Цвести они начали еще две недели назад, но поскольку их — несколько видов, общее впечатление растянуто во времени. Кроме сакур в Ужгороде много магнолий и других цветущих растений.«Сакура фест» включает несколько фестивалей: театральный «Под цветом сакуры», винно-гастрономические «Sakura Wine» и «Сонячний напій», фестиваль огня «Fire life fest», спортивные и танцевальные соревнования, выставки и открытые уроки живописи, велопарад.Фестиваль еды и вина «Сакура вайн» проводился впервые. Отличался он от обычных закарпатских винных ярмарок тем, что кроме стендов с вином и фуд-кортов включал показ фильмов о вине, лекции и дегустации. Располагался он в историческом комплексе «Совиное гнездо – Богольвар», где обычно проходит фестиваль «Закарпатське божоле».

Победителя конкурса  «Лучший сомелье Украины 2016» («Кращий сомельє України 2016») определили 20 апреля. Снова им стал кавист, т.е. сотрудник винного магазина, а не ресторана. Вячеслав Назарчук продемонстрировал волю к победе: в прошлом году он занял второе место.В финал вышли три человека, кроме Вячеслава ими были Дмитрий Сапрыкин (2 место) и Виталий Ларин (3 место). Им традиционно нужно было подать игристое и красное вина, найти ошибки в винной карте. Последним испытанием стала слепая дегустация алкогольных напитков. Всего в этом году участие в конкурсе приняли почти пятьдесят человек, отборочный тур проходил одновременно в Киеве, Харькове, Днепропетровске, Одессе и Львове. Финал второй год проходит в актовом зале Национального университета пищевых технологий Украины. Организатором конкурса является Ассоциация сомелье Украины. Участие в конкурсе бесплатно. Свободным был и вход на финал.