Президент, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко проінспектував лінію опорних пунктів на передовій та поспілкувався з військовослужбовцями 128-ої окремої гірсько-піхотної бригади ЗСУ. На позиціях однієї із військових частин у селі Водяне, за 800 метрів до злітної смуги Донецького аеропорту, Президент підписав Указ про демобілізацію військовослужбовців п'ятої хвилі мобілізації. «У мене для вас приємна новина, у вашій присутності за поданням Міністра оборони, я підписую Указ Президента «Про звільнення в запас військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, призваних під час другої черги часткової мобілізації відповідно до Указу Президента України від 14 січня 2015 року №15», - Петро Порошенко. Глава держави звернувся до тих військових, хто бажає і далі захищати Україну, та запросив їх продовжити службу за контрактом: «Ви на сьогоднішній день з вашим досвідом, з вашим бойовим духом потрібні українській армії. Щоб у нас були добровольці, які свідомо заключили контракт, які добре себе проявили під час боїв у зоні антитерористичної операції. Українське військо вас дуже чекає».Президент відвідав позиції 128-ої бригади Збройних Сил України у районі, що має назву «Республіка Міст» - проїзд до населеного пункту Піски, що під Донецьком. Командир 128-ї гірсько-піхотної бригади, Герой України Сергій Шаптала доповів про оперативну обстановку у районі несення служби бригади. «Бойовий дух підрозділів високий, забезпечення гарне, рівень дисципліни високий», - зазначив Порошенко. Президент вручив державні нагороди військовослужбовцям та волонтерам, а також провів нараду з начальником Генерального Штабу ЗСУ Віктором Муженко, Міністром оброни Степаном Полтораком.

Дети Донбасса – дети войны. Это реалии нашей жизни. Страшные реалии. С момента начала военных действий на Донбассе было убито свыше шестидесяти ни в чем не повинных малышей. А сколько еще лишилось родителей или близких? Сколько видело своими глазами смерть и разрушение? Тысячи! Эти дети научились приходить в школу раз в неделю, отличать входящий обстрел от исходящего, утром играть с пацанами, а вечером прижиматься к матери в подвале. Свистит – падай на землю. Бахает – ускоряй шаг в сторону дома. Детей Донбасса фактически лишили детства. Дети войны – маленькие старички. Их жизнь уже никогда не будет прежней, ведь на сердце навсегда останется неизлечимая рана под страшным названием – война.Однако, именно они ценят мир как никто другой. Что для них мир? Как они его видят, чувствуют? Это прекрасно выражается в их творчестве – рисунках детей с оккупированных территорий.  А благодаря проведенному Гуманитарным штабом Рината Ахметова конкурса детского рисунка «Я рисую мир!» эти детские мечты о мире можем увидеть и мы – взрослые. Представляем вашему вниманию фоторепортаж с конкурса детского рисунка «Я рисую мир!»

У Дніпрі просто неба завершують споруджувати вуличну експозицію першого в Україні Музею АТО. На об’єкті завершили будівельні роботи, зараз встановлюють експонати. Свої місця на майданчику вже зайняли БТР, «швидка», міномет, згорілий автомобіль із зони бойових дій на Донбасі, дорожні знаки знакових міст – «Іловайськ», «Донецьк», «Дебальцеве», відтворена частина зруйнованої обстрілами дороги до Донецького аеропорту. Вуличну експозицію, яка матиме назву «Дорогами Донбасу», планують офіційно відкрити до кінця травня. Музеєм просто неба вже провели першу екскурсію. Музей складатиметься з двох частин: 500 квадратних метрів – експозиція у приміщенні, вдвічі більше – на вулиці, поряд із ним. Відкрити для відвідувачів увесь музей мають намір до кінця року. Вхід, кажуть організатори, буде безкоштовним.

Бахмут (бывший Артемовск) выглядит как обычный мирный город. Военные встречаются реже, чем в Мукачево. В общем, Бахмут приятный провинциальный город, в котором близкая война практически не ощущается.

Хитке «перемир'я» між російсько-сепаратистськими силами та українськими військовими закінчується на околицях невеликого промислового міста Авдіївка, що неподалік від Донецька. Протягом останніх тижнів тут спалахнули бої за стратегічно важливе транспортне перехрестя. Спостерігачі ОБСЄ повідомили про «найвищий рівень порушення режиму припинення вогню» від вересня 2015 року, із летальними втратами з обох сторін. Фотограф Максим Такер провів у цій місцевості тиждень, документуючи руйнування, спричинені збройним конфліктом, який триває вже близько двох років.

Коли світить сонце це означає, що нічого доброго не слід очікувати. Ніколи. Ні на якій війні. І тим більше не в окопах біля Донецького аеропорту. Бо якщо українські солдати мають хороший вид на злітну смугу, то і російські терористи також мають хороший вид.По обіді Бен та Алекс стоять біля вогнища на своїй по-спартанськи облаштованій позиції. Клейонка худо-бідно натягнута між двох дерев. Раптом поблизу вибухає граната, починається «стрєлкотня» – терористи прострілюють ліс у їхньому напрямку. Бен і Алекс зриваються, біжать на свої позиції і відкривають вогонь у відповідь. Це буденне життя на Донбасі, між життям і смертю, небезпечно, незручно і завжди в напруженні. Вночі, якщо зброя мовчить, вони чистять свої автомати, варять чай, готують їсти або сплять у своїх лежанках. Їх опорний пункт знаходиться під землею, захищеною кількома слоями деревини, землі і пластику. Холодно, сиро і зовсім не так як в маленькому селі у Форальбергу на Заході Австрії, де народився Бен – виходець з хорошої сім‘ї вищого достатку. У багнюці і холоді він здійснює свою мрію – потрапити на справжню війну, на фронт. Разом з ним також Алекс, виходець з Нижньої Австрії та три побратими з Америки: Чарлі, Ковбой та Креґ. Ця п‘ятірка воює на українській стороні проти (про)російських терористів. Добровільно. За їжу та нічліг.

По дорозі на Донецьк, перед розв’язкою на Ясинувату, стоїть крайній блокпост українських військових. Крайні точки перед позиціями ворога армійці називають «нуль». Далі – територія, яку контролюють проросійські бойовики. Ліворуч, на горизонті, видніється Донецька фільтраційна станція. Праворуч – Авдіївка і промзона, підконтрольні українським силовикам. Там ідуть активні ближні бої, тривають постійні обстріли. Перестрілки і вибухи, які лунають там, чути дуже добре. Періодично проросійські бойовики ведуть провокаційний вогонь і по цих позиціях. За словами військових, після початку активних боїв на промзоні Авдіївки сюди почало «прилітати» трохи менше. Все, як і на більшості позицій на Донеччині: вдень більш-менш спокійно, вночі – вогонь. Тиша й спокій лише тоді, коли зону бойових дій відвідують спостерігачі моніторингової місії ОБСЄ.

Щодня через КПВВ «Станиця Луганська» проходить у обидва боки близько трьох тисяч осіб. Дорогою до Станиці Луганської люди долають численні блокпости і документ-контролі. Годинами простоюють у черзі на перевірку. Потім вони змушені пішки пройти півтора кілометра до КПВВ вже на боці території, що перебуває під контролем угруповання «ЛНР». Посередині цього шляху їх – а йдеться здебільшого  про пенсіонерів, жінок і дітей – чекає ще одне випробування: лаз через підірваний міст. Потім – знову черга, знову контроль, знову проблеми з транспортом і блокпости вже проросійських бойовиків.

"Впервые я оказался в Украине 10 лет назад. Эта страна влекла меня ещё и потому, что во мне течёт украинская и польская кровь. Украина — страна диких контрастов. В столице чувствуешь себя как в обыкновенном европейском городе, но стоит выехать за её пределы, как начинается страшная разруха. Временами кажется, что ты в стране третьего мира. Когда среднестатистический англичанин слышит об Украине, в голову ему приходят повальный алкоголизм, наркомания и бандиты, контролирующие целые города. Увы, но в западный мир страна пришла с багажом, от которого будет избавляться не один десяток лет. Может быть, этот образ утрирован, но он прижился. Благодаря фотографии стереотипы только укрепились. Вспомните работы Бориса Михайлова или серии о странах бывшего Союза Люка Делайе.Население западных областей Украины любит порассуждать о жителях Востока, хотя чаще всего судит о них по слухам или по сообщениям из телевизора. Безусловно, между людьми есть некоторые различия, но СМИ их преувеличивают. Информационная война переходит из одной фазы в другую, из-за чего старые раны снова кровоточат, а общество пропитывается взаимной ненавистью. Я ненавижу игру «Восток против Запада», которая идёт по всему миру. Мне кажется, украинцы давно не верят своему правительству, а каждая новая попытка поверить оборачивается для них разочарованием. Коррупция здесь всюду. Как я понял, для многих ностальгия — это побег от нищей реальности. Даже в мелочах: я часто слышал, как гривны между собой до сих пор называют рублями.Мне запомнился разговор с пожилой женщиной из прифронтового Дзержинска. Тридцать лет назад у неё была возможность работать и путешествовать по стране. Сейчас она живёт гораздо хуже, чем во времена Советского Союза, и еле сводит концы с концами. С началом войны бюрократия стала мучить местных жителей пуще прежнего. Некоторые безумно страдают из-за того, что не могут видеть своих близких, оказавшихся на территории ДНР. Практически невозможно получить пропуск туда, не заплатив, а въехать в Донецкую область со стороны России — ещё дороже.Сбрасывание советских памятников под агрессивные выкрики и размахивание флагами «Правого сектора» — точно не лучшее, что можно предпринять. В Киеве и других городах Украины я видел множество красивых мозаик, но сегодня их хотят уничтожить, потому что они были созданы в советское время. Думаю, взявшиеся за дело ребята пытаются переписать историю, не имея на это морального права. Я отправился в Донбасс в январе 2014 года, когда ещё ничто не предвещало беды. Когда ситуация развивается столь стремительно, надо остановиться прежде, чем воронка затянет тебя полностью. Я видел войну ближе, чем кто-нибудь может себе представить. Весна и лето 2014 года — по-настоящему тяжёлое и запутанное время. Сегодня на Востоке Украины все привыкли к тому, что идёт война. Идти на рынок или отводить детей в школу под залпы «Града» — это уже нормально.Когда меня спрашивают, смог ли бы я остаться в Украине навсегда, я говорю «да», потому что люблю эту страну."

Обличчя цих воїнів невідомі більшості українців, проте їхні заслуги перед Батьківщиною неможливо описати кількома рядками. Із першого дня «неоголошеної війни» війська спеціального призначення Збройних Сил України брали участь у багатьох бойових операціях, з боями пройшли усі «гарячі точки» Донбасу. На одному зі стрільбищ в зоні АТО Хмельницькі воїни-розвідники вдосконалюють свою майстерність під час комплексних тренувань з вогневої і тактичної підготовки. За словами командира підрозділу, заняття проводяться за новою методикою, яка розроблена за власним досвідом ведення бойових дій українським спецназом. – Як показує досвід, в нашій роботі дуже важливо навчитися швидко відкривати влучний вогонь на короткій дистанції. Крім того, військовослужбовець повинен добре вивчити свою штатну зброю і знати, на що вона здатна. Як правило, ми «працюємо» у відриві від основних сил, тому розраховуємо тільки на себе. Навички, набуті на тренуваннях, вже неодноразово дозволяли нам виконати важливі бойові завдання та повернутися живими, – повідомив командир.