Бахмут (бывший Артемовск) выглядит как обычный мирный город. Военные встречаются реже, чем в Мукачево. В общем, Бахмут приятный провинциальный город, в котором близкая война практически не ощущается.

Хитке «перемир'я» між російсько-сепаратистськими силами та українськими військовими закінчується на околицях невеликого промислового міста Авдіївка, що неподалік від Донецька. Протягом останніх тижнів тут спалахнули бої за стратегічно важливе транспортне перехрестя. Спостерігачі ОБСЄ повідомили про «найвищий рівень порушення режиму припинення вогню» від вересня 2015 року, із летальними втратами з обох сторін. Фотограф Максим Такер провів у цій місцевості тиждень, документуючи руйнування, спричинені збройним конфліктом, який триває вже близько двох років.

Коли світить сонце це означає, що нічого доброго не слід очікувати. Ніколи. Ні на якій війні. І тим більше не в окопах біля Донецького аеропорту. Бо якщо українські солдати мають хороший вид на злітну смугу, то і російські терористи також мають хороший вид.По обіді Бен та Алекс стоять біля вогнища на своїй по-спартанськи облаштованій позиції. Клейонка худо-бідно натягнута між двох дерев. Раптом поблизу вибухає граната, починається «стрєлкотня» – терористи прострілюють ліс у їхньому напрямку. Бен і Алекс зриваються, біжать на свої позиції і відкривають вогонь у відповідь. Це буденне життя на Донбасі, між життям і смертю, небезпечно, незручно і завжди в напруженні. Вночі, якщо зброя мовчить, вони чистять свої автомати, варять чай, готують їсти або сплять у своїх лежанках. Їх опорний пункт знаходиться під землею, захищеною кількома слоями деревини, землі і пластику. Холодно, сиро і зовсім не так як в маленькому селі у Форальбергу на Заході Австрії, де народився Бен – виходець з хорошої сім‘ї вищого достатку. У багнюці і холоді він здійснює свою мрію – потрапити на справжню війну, на фронт. Разом з ним також Алекс, виходець з Нижньої Австрії та три побратими з Америки: Чарлі, Ковбой та Креґ. Ця п‘ятірка воює на українській стороні проти (про)російських терористів. Добровільно. За їжу та нічліг.

По дорозі на Донецьк, перед розв’язкою на Ясинувату, стоїть крайній блокпост українських військових. Крайні точки перед позиціями ворога армійці називають «нуль». Далі – територія, яку контролюють проросійські бойовики. Ліворуч, на горизонті, видніється Донецька фільтраційна станція. Праворуч – Авдіївка і промзона, підконтрольні українським силовикам. Там ідуть активні ближні бої, тривають постійні обстріли. Перестрілки і вибухи, які лунають там, чути дуже добре. Періодично проросійські бойовики ведуть провокаційний вогонь і по цих позиціях. За словами військових, після початку активних боїв на промзоні Авдіївки сюди почало «прилітати» трохи менше. Все, як і на більшості позицій на Донеччині: вдень більш-менш спокійно, вночі – вогонь. Тиша й спокій лише тоді, коли зону бойових дій відвідують спостерігачі моніторингової місії ОБСЄ.

Щодня через КПВВ «Станиця Луганська» проходить у обидва боки близько трьох тисяч осіб. Дорогою до Станиці Луганської люди долають численні блокпости і документ-контролі. Годинами простоюють у черзі на перевірку. Потім вони змушені пішки пройти півтора кілометра до КПВВ вже на боці території, що перебуває під контролем угруповання «ЛНР». Посередині цього шляху їх – а йдеться здебільшого  про пенсіонерів, жінок і дітей – чекає ще одне випробування: лаз через підірваний міст. Потім – знову черга, знову контроль, знову проблеми з транспортом і блокпости вже проросійських бойовиків.

"Впервые я оказался в Украине 10 лет назад. Эта страна влекла меня ещё и потому, что во мне течёт украинская и польская кровь. Украина — страна диких контрастов. В столице чувствуешь себя как в обыкновенном европейском городе, но стоит выехать за её пределы, как начинается страшная разруха. Временами кажется, что ты в стране третьего мира. Когда среднестатистический англичанин слышит об Украине, в голову ему приходят повальный алкоголизм, наркомания и бандиты, контролирующие целые города. Увы, но в западный мир страна пришла с багажом, от которого будет избавляться не один десяток лет. Может быть, этот образ утрирован, но он прижился. Благодаря фотографии стереотипы только укрепились. Вспомните работы Бориса Михайлова или серии о странах бывшего Союза Люка Делайе.Население западных областей Украины любит порассуждать о жителях Востока, хотя чаще всего судит о них по слухам или по сообщениям из телевизора. Безусловно, между людьми есть некоторые различия, но СМИ их преувеличивают. Информационная война переходит из одной фазы в другую, из-за чего старые раны снова кровоточат, а общество пропитывается взаимной ненавистью. Я ненавижу игру «Восток против Запада», которая идёт по всему миру. Мне кажется, украинцы давно не верят своему правительству, а каждая новая попытка поверить оборачивается для них разочарованием. Коррупция здесь всюду. Как я понял, для многих ностальгия — это побег от нищей реальности. Даже в мелочах: я часто слышал, как гривны между собой до сих пор называют рублями.Мне запомнился разговор с пожилой женщиной из прифронтового Дзержинска. Тридцать лет назад у неё была возможность работать и путешествовать по стране. Сейчас она живёт гораздо хуже, чем во времена Советского Союза, и еле сводит концы с концами. С началом войны бюрократия стала мучить местных жителей пуще прежнего. Некоторые безумно страдают из-за того, что не могут видеть своих близких, оказавшихся на территории ДНР. Практически невозможно получить пропуск туда, не заплатив, а въехать в Донецкую область со стороны России — ещё дороже.Сбрасывание советских памятников под агрессивные выкрики и размахивание флагами «Правого сектора» — точно не лучшее, что можно предпринять. В Киеве и других городах Украины я видел множество красивых мозаик, но сегодня их хотят уничтожить, потому что они были созданы в советское время. Думаю, взявшиеся за дело ребята пытаются переписать историю, не имея на это морального права. Я отправился в Донбасс в январе 2014 года, когда ещё ничто не предвещало беды. Когда ситуация развивается столь стремительно, надо остановиться прежде, чем воронка затянет тебя полностью. Я видел войну ближе, чем кто-нибудь может себе представить. Весна и лето 2014 года — по-настоящему тяжёлое и запутанное время. Сегодня на Востоке Украины все привыкли к тому, что идёт война. Идти на рынок или отводить детей в школу под залпы «Града» — это уже нормально.Когда меня спрашивают, смог ли бы я остаться в Украине навсегда, я говорю «да», потому что люблю эту страну."

Обличчя цих воїнів невідомі більшості українців, проте їхні заслуги перед Батьківщиною неможливо описати кількома рядками. Із першого дня «неоголошеної війни» війська спеціального призначення Збройних Сил України брали участь у багатьох бойових операціях, з боями пройшли усі «гарячі точки» Донбасу. На одному зі стрільбищ в зоні АТО Хмельницькі воїни-розвідники вдосконалюють свою майстерність під час комплексних тренувань з вогневої і тактичної підготовки. За словами командира підрозділу, заняття проводяться за новою методикою, яка розроблена за власним досвідом ведення бойових дій українським спецназом. – Як показує досвід, в нашій роботі дуже важливо навчитися швидко відкривати влучний вогонь на короткій дистанції. Крім того, військовослужбовець повинен добре вивчити свою штатну зброю і знати, на що вона здатна. Як правило, ми «працюємо» у відриві від основних сил, тому розраховуємо тільки на себе. Навички, набуті на тренуваннях, вже неодноразово дозволяли нам виконати важливі бойові завдання та повернутися живими, – повідомив командир.

Війну на сході України обговорюють сьогодні у Єлисейському палаці, де проходить зустріч лідерів країн нормандської четвірки.Першим до Єлисейського палацу прибув російський президент Володимир Путін. Його зустрів президент Франції Франсуа Олланд, після чого політики провели двосторонні переговори. Тим часом журналістів пригощали червоним вином та сендвічами. Другою до Єлисейського палацу приїхала канцлер Німеччини Ангела Меркель. Вона також провела зустріч з російським президентом. Останнім прибув український президент Петро Порошенко. Разом з ним до Парижу прибув голова МЗС Павло Клімкін, заступник голови президентської адміністрації з міжнародної політики Костянтин Єлісєєв, керівник Генштабу Віктор Муженко, представник України у Тристоронній контактній групі Леонід Кучма.

Снаряды, мины различного типа, тайники с боеприпасами и много других «сюрпризов» осталось на многострадальной земле Донбасса в результате ведения активных боевых действий. Каждый раз, рискуя собственной жизнью, военные саперы выходят на задание понимая – в этой работе нет права на ошибку. Работа инженерно-саперных групп не ограничивается выполнением разминированием снарядов в поле. Каждый день военнослужащие обеспечивают проведение различных ремонтных работ, ведь нередко, уничтожая элементы инфраструктуры, боевики оставляют скрытые минные ловушки. Военнослужащие используют весь арсенал средств, который есть у них на вооружении - металлодеткторы, комплекты для разминирования, щупы и прочее. К большому сожалению, работа военных саперов не всегда заканчивается успешно, однако, несмотря на опасность, они продолжают выполнять поставленные задачи, ведь каждый раз обезвреженная растяжка – это чья-то спасенная жизнь.

13 апреля 2014 СНБО объявил о начале проведения масштабной Антитеррористической операции на Донбассе. По данным ООН, количество погибших на востоке Украины с апреля 2014 превысило 6 тысяч, раненых — более 14 тысяч человек. С временно оккупированных территорий и районов проведения АТО эвакуированы уже 788 532 человека, из них — 140 936 детей, а также 358 713 инвалидов и пожилых людей. По информации Министерства обороны, до 1 февраля 2015 года на Донбассе погибли 1750 украинских военных.