Автор этих ранее непубликовавшихся фотографий – известный журналист, фотограф и писатель Сергей Лойко, в октябре 2014-го ставший свидетелем и летописцем героической обороны ДАП: "Три года назад я снял много кадров в Аэропорту. До сих пор никак не разберу все".

Сапер – професія героїчна. І наші хлопці щодня доводять це: роблять проходи на мінних полях, ставлять мінно-вибухові загородження на підступах до наших позицій. І все це перед самісіньким носом ворога. Про решту своїх без перебільшення подвигів вони скромно мовчать. Кажуть: «Прочитають рідні – будуть хвилюватися».– У нас кожен виїзд – цікаве і оригінальне завдання, – розповідає старший лейтенант Владислав Римар, командир саперної роти. – Сам процес розмінування – як розв’язання складного ребусу. Ніколи не знаєш, що цього разу вигадав ворожий сапер. Найбезпечніший і «універсальний» спосіб знешкодження інженерних боєприпасів – підрив. Але є винятки. Наприклад, треба зробити роботу тихо. Або розмінувати важливий об’єкт. У таких випадках починаєш перебирати в голові усі варіанти закладок вибухівки із власного досвіду, розповідей колег та про які читав у підручниках.Владислав розповідає, що його підлеглі дуже часто працюють на передньому краї. Основні напрямки – поблизу Богданівки, Новотроїцького, Гранітного. Каже, що саперу життєво необхідно бути втричі уважнішим, ніж іншим військовим і дивитися слід не тільки під ноги.– Міна чи заряд можна розмістити не тільки на землі, – ділиться офіцер. – Часто їх закріплюють на деревах, із прив’язаними звисаючими риболовними гачками. Ідеш собі лісосмугою, зачепився одягом за гачок, смикнув – вибух. Крім того, постійно треба дивитися у бік ворога, адже зосереджений виключно на мінах сапер може стати легкою мішенню для стрільця.В основному доводиться мати справу із протипіхотними мінами, які встановлює ворог проти наших воїнів. Але навіть звичайну міну можна встановити так, що знешкодити її буде дуже важко, майже не можливо. До прикладу міни із фотоелементами.– У нас є свої, саперні дуелі з ворогом, – каже командир роти. – Був випадок поблизу Богданівки. Стояла звичайнісінька міна, на перший погляд. Прямо як зразок у підручнику. Але виявилося не все так просто. Під нею була встановлена друга міна. А ще – йшла розтяжка до третьої міни, замаскованої за кілька метрів праворуч. Та ми розгадали цю загадку і успішно ліквідували загрозу.Сапери кажуть, що встановлення міни – завдання творче. Фахівця обмежує лише знання своєї справи та власна уява. Кожна закладка міни розповідає історію про свого «автора». Найменша дрібниця характеризує сапера як фахівця і як особистість.

У населений пункт закритого типу Опитне, що за кілька кілометрів від Донецька, без спеціального дозволу в’їжджати не дозволяється. Поблизу тривають активні бойові дії, навіть попри оголошене перемир’я. Ані газопостачання, ані електропостачання, ані централізованого водопостачання вже третій рік поспіль немає. Місцеві жителі радіють, коли приїжджають представники волонтерських організацій. Відтак 42 людини залишаються в скрутній гуманітарній ситуації. Окрім цього, ледь не кожен будинок вщент розбитий або ж добряче пошкоджений, як це сталося і з опитнянською школою.

25 вересня виповнився рівно місяць з того часу, як Тристороння контактна група домовилася про так зване «шкільне» перемир’я на Донбасі. Українські військові зазначають: ситуація вздовж лінії розмежування стабілізувалася, однак російські гібридні сили продовжують зводити фортифікаційні споруди. Біля Авдіївки, що безпосередньо на лінії зіткнення, за словами українських військових, фортифікаційні споруди бойовиків за останній час «виросли» у декілька разів.

В Киеве презентовали фотовыставку работ подростков, которые снимают в прифронтовой Марьинке Донецкой области. Выставка под названием "Мы живые" объединила работы восьми подростков 14-16 лет: Лизы Науменко, Анастасии Трофименко, Иванны Заклевской, Александры Олесовой, Людмилы Лысенко, Леры Зубаревой, Русланы Абросимовой и Мирославы Трофименко. Основатель фотошколы, в которой учатся дети, Олег Ткаченко говорит: ее создали, чтобы хоть как-то дать возможность самовыражаться детям, которые живут вблизи линии фронта.

"Якщо ворог мовчить, ми - тренуємось... Водяне. Травень 2017р.", - прес-служба 36-ї окремої бригади морської піхоти

Позиції Збройних сил України на шахті «Бутівка» поблизу Авдіївки є однією з найбільш «гарячих» точок на мапі воєнного конфлікту на сході України. Військових постійно обстрілюють з важкої артилерії, стрілецької зброї, періодично по позиціях працюють танки. Вашій увазі – кілька світлин про будні українських вояків на передовій.

Іспанський журналіст Ману Брабо оприлюднив фотографії, зроблені в зоні АТО на Донбасі."Три роки від початку війни в Донецькій і Луганській областях на Сході України. З тих пір українська армія веде боротьбу з Росією, яка підтримує бойовиків так званих ЛНР і ДНР. Попри угоду в лютому 2015-го, протягом перших місяців 2017-го відбулася ескалація. Війна залишається переважно статична, перетворюючи ландшафт у щось, що нагадує світову війну, з окопами і кулеметними позиціями уздовж лінії зіткнення. Після трьох років єдина війна в Європі, здається, не наближається до кінця", - написав іспанський журналіст.

Молодий боєць із позивним «Фанат» показує у бік ворога. Розповідати, чого доля розділила їх із братом, хлопчина з Луганська не хоче: боляче. «А он у тому селі — моя дівчина… Колишня. Планували одружитися. Але це було ще до війни», — сумно каже він.На цій ділянці не буває тихо. Регулярно «в гості» навідуються диверсанти. Вони висуваються або з-за терикону, або з-за посадки. Повністю заблокувати проходи нашим бійцям не вдається, надто велика сіра зона на цій ділянці. Тож українцям доводиться бути максимально пильними й регулярно відганяти ворога до їхніх триколорів.Боєць «Люгер» проводить своєрідну екскурсію: — Оцей, найближчий, терикон уже нічийний. Іноді російські окупанти заходять на нього, але не надовго. Прийшли, відстрілялися й пішли. Для них це тимчасова позиція. Кілька тижнів тому супротивник укотре обстрілював наші позиції, влучило в кухню. Одного бійця посікло осколками, другого контузило. Тут іще намет стояв — його зрешетило. І ось іще нам таке прилетіло, — «Люгер» показує на розтрощені габіони та бліндаж, — 120-міліметрова міна впала.Маріуполець Сергій Онисько пішов на війну під час четвертої хвилі мобілізації. Нещодавно він повернувся з госпіталю. — Я був у бліндажі, коли прилетіла міна. Влучило просто в дах. Мене привалило колодами, мішками, засипало землею… З контузією більше як тиждень пролежав у госпіталі, — згадує Сергій. — Тепер треба відновлювати укриття. Роботи тут небагато: лише полагодити перекриття, і можна знову жити…Українці — народ хазяйновитий. Укотре переконуюся в цьому тут, на позиції.— Тут усе по-нашому, по-українськи. Не можна жити лише війною. Он цибулю посадили, скоро буде зелена до сальця. Там сонячну батарею встановили. Вона, до речі, українського виробництва, з Тернопільщини. Зазвичай акумулятор заряджали від генератора. А заряд від цієї батареї гарантує бійцям світло цілу ніч.На ящику з під снарядів бачу обрізану ПЕТ-пляшку з написом «На мрію». Усередині — жменя монет. «Щось не дуже коштовні мрії в хлопців», — подумала. Ніби вгадавши мої думки, відповіли: — Коли живеш на межі життя і смерті, мрії теж трансформуються. Уціліти, повернутися до рідних — ось що головне. А скарбничка… Це як удома: як же без неї?

Фотограф Артем Белов из Славянска, постоянно снимающий в зоне АТО, поделился свежими фотографиями практически уничтоженного войной поселка Пески под Донецком. Из-за интенсивных боевых действий местных жителей в Песках практически не осталось, перед войной население поселка состовляло более 2 тысяч человек, сейчас их около десяти. Люди разъехались кто куда, большая часть осела в соседних городах и поселках, многие перебрались в ближайшее село - Первомайское. От Песок до Первомайского - около 500 метров, оно также находится под обстрелом на протяжении трёх лет.