Після того, як російська армія зайшла в найбільше місто тоді ще контрольованої Києвом території Луганщини – Сєвєродонецьк, оборона української армії змістилася і розтягнулася на околицях міста Бахмуту. Це чи не ключова точка для російських сил, адже місто є сполучником кількох напрямків Лисичанськ-Горлівка-Костянтинівка-Краматорськ. Цю ділянку обороняють різні роди військ. Водночас ситуація залишається вкрай складною, а ще переважаюча кількість артилерії сиплеться як на голови мирному населенню, так і військам, які окопалися у полях. Як виглядає оборона - дивіться у фоторепортажі Радіо Свобода.

Краматорськ. Діти мерехтять, як привиди, на порожніх дитячих майданчиках у зарослих бур’янами дворах у глибині міста, жителям якого сказали негайно виїхати. У шестирічної Тані більше не залишилося товаришів по іграх на її вулиці в місті Краматорськ на сході України. Вона сидить на лавці всього за кілька кроків від міського залізничного вокзалу, на який у квітні напала Росія, убивши понад 50 людей, які зібралися там, щоб евакуюватися. На залишках ракети від того обстрілу був напис російською мовою: «Детям». Таня та її батьки не бояться залишитися. У тіні біля нині закритої станції вони насолоджуються тишею між пострілами артилерії, яка утримує російські війська. «Бомби падають по всій країні. Втікати немає сенсу», – розповів батько Тані Олександр Рокитянський. Розмовляючи сама з собою, розташувавшись із розкішною коробкою кольорових фломастерів, Таня додала: «Бац, бац!». Незвичайним є те, що літні жителі східної України відмовляються слухати заклики евакуюватися в безпечніші місця в інших частинах країни. Однак що приголомшує, так це бачити дітей — навіть дитячу коляску — біля лінії фронту. Невідомо, скільки залишилося, оскільки росіяни продовжують наступ у регіоні.Діти не можуть уникнути війни навіть у містах, які вважаються безпечними. Російська ракета вдарила по Вінниці, далеко від фронту в центральній Україні, убивши 23 людини, включаючи трьох дітей — 4-річну дівчинку на ім’я Ліза Дмитрієва та двох хлопчиків 7 і 8 років. Доля дітей, які залишаються поблизу бойових дій, пов’язана з долею їхніх батьків, і небезпека може бути несподіваною. Біля лікарні 18-річний Саша сидить і курить із 15-річним другом. У Сашка забинтована права рука, він дивиться на світ почорнілими очима. Він має подряпини на всьому тілі після того, як його вдарила одна з військових машин, що гуркотіли регіоном, коли переходив вулицю. Українські військові допомогли знайти йому швидку допомогу, за його словами, через поранення у нього була порушена мова. Чому він досі тут живе, Сашко не знає. Мати вирішила, що сім’я не розлучатиметься. Як і дехто зі Східної України, він не називав свого прізвища, турбуючись про свою безпеку. «Я б краще залишився, тому що у мене тут є друзі», — сказав він, але якби у нього були маленькі діти, він би їх вивіз. У чотиримісній лікарняній палаті, яку Саша ділить з іншими пацієнтами, старший чоловік на ім’я Володимир має товсту бинтовану праву руку. За його словами, він був у своєму саду в селі поблизу Бахмута, коли вибухнули касетні бомби. Його родина, в тому числі 15-річна дитина, планує залишитися. Але «маленьких треба евакуювати», – сказав Володимир. «Малі, вони багато чого в житті не бачили». Погодився і поранений військовий Максим, який відновлюється після струсу мозку під час обстрілу. Вперше з моменту вторгнення Росії 24 лютого він залишив лісові траншеї та може поговорити по телефону зі своєю донькою-підлітком, яка перебуває у відносній безпеці в місті Запоріжжя, за кілька годин їзди звідси. Це також перша нагода Максима побачити, як виглядає нормальне життя в Україні майже за півроку, і він здивований, коли бачить дітей так близько до бойових дій. «Вони діти», — сказав він з тією ж грубістю, з якою називає всю війну «нісенітницею». Доктор Віталій Маланчук зазначив, що у лікарні «досить велика» кількість дітей. Йому незручно, що деякі люди, які мали б евакуюватися, сприймають його присутність як обнадійливу причину залишитися. Коли на дитячому майданчику в Краматорську завиває сирена останньої авіаційної тривоги та артилерійські стріли, дівчинка з косичками, пищаючи, біжить від рішучої погоні за маленьким хлопчиком. Крутиться маленька карусель. Дмитро та Карина Пономаренко чекають на доньку, майже 5-річну Ангеліну, разом із рожевим велосипедом із тренувальними колесами. Безпечних місць, мовляв, немає, а Краматорськ – це дім. Вони вважають, що важко піти звідти, а почати заново в іншому місці – дорого. Деякі жителі, які виїхали, тепер повертаються, кажуть вони, воліючи скористатися своїм шансом. Вони залишатимуться стільки, скільки зможуть, навіть коли росіяни підуть ближче. «Вона звикла до сирен, але вибухи їй все одно заважають», — сказав Дмитро про Ангеліну. Їй кажуть, що це грім, але вона якось навчилася боятися літаків, навіть українських. З кожним днем стає менше дітей, з якими можна гратися, але Ангеліна розважається сама, сказав її батько. «Гіперактивна», — додав він із стомленою любов’ю. З настанням вечора сім’я йде, проходячи біля пам’ятника танку. Тіні скраяють потрісканий бетонний квадрат. Сирена повітряної тривоги все ще лунає.

Жителі України стикаються з щоденною реальністю російського вторгнення. Все більше українців тікають з обложених районів. Близько семи мільйонів людей, переважно жінок та дітей, покинули Україну після того, як Росія почала вторгнення 24 лютого, і щодня їх стає більше.

Українські військові продовжують утримувати лінію оборони на одній із ділянок фронту на Донеччині. Танкісти ЗСУ щоденно прикривають піхотинців, яких атакує російська армія, а також виконують інші бойові завдання.

Спільно із Службою безпеки України слідчі задокументували воєнний злочин Росії за ст. 438 (порушення законів та звичаїв війни) Кримінального кодексу України. Станом на 2 червня загалом військові РФ пошкодили 1 938 закладів освіти України, 182 з яких зруйновані повністю.

Поки українські військові борються за контроль над ключовим містом на сході України – Сєвєродонецьком, російські сили продовжують обстріли в цьому регіоні. Так, у Дружківці, що на півночі Донецької області, минулими вихідними загинула щонайменше одна людина. Жителі міста Дружківка, що на захід від Сєвєродонецька, 5 червня прокинулися від звуку вибухів та розбитого скла. Багато житлових будинків зруйновано. Одна людина загинула. Ще однією гарячою точкою на Донбасі зараз є місто Бахмут: російські війська просунулися вглиб раніше контрольованих Києвом територій в районі Світлодарської дуги і наблизилися до міста. Українські війська відбивають атаки російських сил та намагаються встановити контроль на панівних висотах для подальшого контролю та можливих маневрів.

За підсумками робочої поїздки до Запорізької, Донецької та Луганської областей Президент України Володимир Зеленський оприлюднив звернення до українців: "Бажаю здоров’я, шановні українці! Сьогодні в мене нічне звернення, тому я коротко. Багато роботи було. Нескінченна доба. Був у Запоріжжі, Запорізькій області. Підтримав наших військових, нагородив найкращих. Заслухав доповідь. Були на позиціях. Провів зустріч з головою обласної державної адміністрації, місцевим керівництвом поліції, Служби безпеки, а також деякими мерами тимчасово окупованих міст. Зустрівся з маріупольцями, яким вдалося виїхати з міста живими і з дітьми. Тут їх зустріла Хортиця. По-людськи й тепло. Умови – бачив – тимчасові, але непогані. Зрозумів їхні складні питання. Думаю, вирішимо. У кожної сім’ї – своя історія. Більшість була без чоловіків. У когось чоловік пішов воювати, у когось – у полоні, у когось, на жаль, загинув. Просто трагедія. Ні дому, ні близької людини. Але треба жити заради дітей. Реальні герої – вони серед нас. Після цього поїхав з керівником Офісу на схід. Були в Лисичанську, були в Соледарі. Пишаюся кожним і кожною, кого зустрів, кому тиснув руку, з ким спілкувався, кого підтримав. Дещо привезли військовим. Про це детально не буду. А дещо привезли від них вам. Це важливо. Впевненість привезли. І міцність. Я бажаю їм здоров'я. Їхнім батькам – уклін. Всім нам – перемоги. Слава Україні!"

Бахмут і дорогу Лисичанськ-Бахмут постійно обстрілюють російські війська. Попри це українська армія утримує місто і саму дорогу. Цивільні намагаються покинути місто. «З артилерії вона (траса – ред.) прострілюється, але росіяни відкинуті майже на 50 кілометрів від цієї дороги», – повідомляють в ОВА.

Фотограф AFP Аріс Мессініс знімав бої під Лисичанськом. Фотографії зроблені 23 травня, коли цивільні намагалися виїхати дорогою, яку російська армія обстрілює із мінометів.

Українські військові на Світлодарській дузі, що у Донецькій області, стримують російські сили на підступах до міста Світлодарськ. Розповідають, що із нині окупованого Дебальцева російські окупаційні війська запускають балістичні ракети у бік Попасної, що на Луганщині. Разом із тим вздовж лінії російська армія обстрілює як і бойові позиції, так і житлові сектори.