Чернігівщина уже майже чотири місяці як звільнена, але там досі лишаються сліди перебування російської армії. Волонтери з Repair Together проводять у селах області рейв-толоки, щоб залучити до відбудови більше людей. Село Ягідне на Чернігівщині було окуповане 29 днів: з 5 березня до 2 квітня. У місцевому Будинку культури росіяни облаштували склад боєприпасів, у школі — штаб. У її підвалі окупанти зачинили понад 300 людей, 11 з яких там і померли. Коли українські військові зайшли в село, на деяких вулицях уже не лишалося вцілілих будинків. Тепер за їх відновлення взялися волонтери. Об’єднання Repair Together провело вже вісім толок у селі Ягідному та сусідній Лукашівці, останній захід — під діджейські сети цими вихідними. 23 липня рейв-прибирання проходило на залишках Будинку культури Ягідного. Там під музику понад 200 волонтерів розбирали завали та виносили сміття. На те, щоб за увесь цей час полагодити 15 будинків у Ягідному — замінити вікна, залатати дах чи провести внутрішні роботи — їм знадобилося близько 300 тисяч гривень, які зібрали в інстаграмі. Там же Repair Together і знаходять однодумці — в основному працівники креативної сфери. Про це Bird in Flight розповіла одна з засновниць проєкту Тетяна Бур’янова. Зазвичай волонтери радяться з головою села про те, які сім’ї не мають змоги самотужки полагодити будинок, і в першу чергу приходять до них. Спочатку вони зверталися до будівельної компанії та винаймали майстрів, але з часом до ініціативи приєдналося багато охочих із досвідом ремонту, тому внутрішні роботи у житлах почали виконувати своїми силами. Об’єднання людей, які прибирають сміття та розгрібають завали під музику, вийшло таким видовищним, що потрапило на камеру представників HBO — зараз ті знімають в Україні фільм про електронну музику. До зими волонтери планують відремонтувати ще кілька десятків будинків, слідкувати за анонсами можна інстаграмі Repair Together. Фото: Слава Ратинський, Катя Москалюк

Зруйновані будівлі, свійські тварини та військова техніка — діти з села Лукашівка на Чернігівщині зняли на плівку те, що бачать кожного дня. Від села Лукашівка до Чернігова п’ятнадцять хвилин автобусом. Майже три тижні у березні воно було окуповане росіянами. Як тільки село звільнили, туди почали приїздити волонтери. Серед них були Дмитро Зубков та Артем Скороходько, які запропонували місцевим дітям тиждень знімати на плівку все, що відбувається навколо. З цього вийшов проєкт Behind Blue Eyes, який уже найближчими вихідними покажуть у галереї. Що фотографують діти, які на власні очі бачили окупацію, та що на цих світлинах вразило волонтерів, вони розповіли Bird in Flight. — Як тільки Чернігівщину деокупували, ми почали привозити туди гуманітарну допомогу. Обрали три села: Ягідне, Лобода та Лукашівка. Саме в останньому ми розпочали свій проєкт. Цьому передували десь п’ять поїздок — у кожну ми привозили по два пікапи з допомогою. За цей час ми познайомилися з дітлахами, які гралися біла гуманітарного центру, та стали з ними приятелями. Про війну вони особливо не говорили. Лише один із хлопців якось розповів, що село обстрілювали з «солнцепёков», і від того, як буденно він про це говорив, стало моторошно. У мешканців села немає трауру. Здається, що їм не до туги: треба відбудовувати Лукашівку, збирати врожай, годувати рідних. Діти також не здавалися наляканими. Вони бігали, гралися, сміялися — одне слово, робили все, що й мають робити діти їхнього віку. Нам захотілося зберегти це відчуття надії, їхню безтурботну радість та поділитися з іншими. Спочатку думали, що село має зняти хтось із дорослих. Але швидко зрозуміли, що бажаного ефекту не буде — світ з висоти дорослої людини ми бачимо щодня. Тож ми запитали, кому з дітей було б цікаво познімати Лукашівку на камеру. Вони доволі безпосередні, й ті, кому це не цікаво, чесно про це сказали. Але 9 дітлахів визвалися спробувати. На власні кошти ми купили камери та плівку до них. Пояснили дітям, що це не схоже на смартфон і у них є лише 27 кадрів. Вони слухали уважно, але як тільки взяли камеру, почали знімати свої руки, друзів, усе, що впадало в око. Ніяких конкретних завдань ми не ставили й пообіцяли приїхати за тиждень. Ми були готові, що з 9 камер цілими до нас повернуться лише декілька, але діти поставилися до цього заняття відповідально, нічого не розбили та не загубили. Коли ми проявили плівки, це був, мабуть, найщасливіший день від 24 лютого. Особливо здивувало те, якими різними вийшли ці світлини. У кожного була своя «техніка»: хтось намагався знімати макро, у когось кадри виходили розмитими, у когось засвіченими. Теми також відрізнялися. Ті, хто старший, фотографували зруйновані будівлі, а молодші — переважно квіти чи тварин. Особливо вразив знімок із рукою дівчинки, яка тримає кульбабки на фоні блакиті неба. У ньому є щось напрочуд життєствердне. Зараз ми не встигаємо розбирати запити — від медіа, брендів, просто людей, які побачили проєкт в інстаграмі. Благодійна складова проєкту полягає в тому, що ми спитали кожну дитину про її бажання та опублікували ці списки в інстаграмі, аби кожний міг допомогти їх здійснити. Задонатити нам можна за посиланням або самому придбати річ чи домашню тварину, і подарувати її дитині. Перша експозиція буде представлена в галереї Avangarden у Києві вже найближчими вихідними, але ми не зупинятимемося на цьому. Наша мрія — зробити так, щоб ці фото побачили бодай по всій Україні, але краще — по всьому світові.

Цього літа в окупованому Бердянську особливий, як то кажуть, «не сезон». Як розповіли проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» місцеві жителі, після обіду вулиці курортного міста стають майже безлюдними, на літніх майданчиках місцевих кафе – пусті столики, а на пляжах, навіть на центральному, ледве налічується два десятки бажаючих позасмагати.Загроза інфекцій, які море може принести до бердянського узбережжя з сусіднього Маріуполя, постійні вибухи в порту, які російські окупанти пояснюють «розмінуванням», явно не сприяють пляжному відпочинку. Жителі порівнюють рідне місто з попередніми роками та впевнено кажуть, що «Бердянськ просто вимер».

Семь лет назад, 26 февраля 2014 года, под стенами крымского парламента в Симферополе прошел масштабный митинг, в котором участвовали пророссийские и проукраинские активисты. Последние требовали не допустить рассмотрения вопроса о назначении референдума о статусе Крыма, запланированного в тот день на парламентской сессии. На тот момент на митинге в Севастополе уже «назначили» российского «народного мэра» Алексея Чалого вместо действовавшего тогда главы города Владимира Яцубы. В Симферополе события могли бы развиваться по такому же сценарию. Однако проукраинским участникам митинга удалось добиться переноса сессии крымского парламента. Она состоялась на следующий день, 27 февраля. В захваченном российскими военными здании, под кураторством сотрудников российских спецслужб депутаты проголосовали за проведение «референдума», который впоследствии стал основанием для аннексии Крыма властями России. Митинг у крымского парламента вошел в историю как начало сопротивления крымчан российской оккупации. С 2016 года день 26 февраля внесен в календарь официальных дат Украины как «День сопротивления Крыма российской оккупации». В этой фотогалерее мы вспоминаем, как семь лет назад проходил масштабный митинг сопротивления российской оккупации в Симферополе.

Подконтрольное России правительство Крыма продает все акции «Массандры» на электронном аукционе «РосЭлТорг» по стартовой цене в 5,3 млрд рублей. По состоянию на 17 ноября продолжается процедура приема заявок. Пакет из 3 575 899 662 акций с номинальной стоимостью рубль за штуку выставлен на торги. Для участия в них необходимо заплатить 20% от стартовой стоимости акций – 1,06 млрд рублей. Согласно указанной на «РосЭлТорг» информации, прием заявок будут вести до 8 декабря (он прекратится в 18:00). Дата проведения аукциона – 14 декабря. Российский парламент Крыма 27 мая 2020 года внес винзавод в перечень «объектов, подлежащих приватизации путем преобразования в хозяйственное общество», при этом все активы предприятия оценили в в 627,4 млн рублей (почти 240 млн гривен). Тогда о непосредственной приватизации в документах речь не шла, упоминается лишь «преобразование в хозяйственное общество». Однако некоторые представители общественности опасались, что в итоге владельцем предприятия может стать кто-то из российских бизнесменов. Крымчане в соцсетях отмечали, что по схожей схеме уже были проданы в частные руки несколько винодельческих заводов, включая знаменитый «Новый свет». В 2014 году, в Крыму «национализировали» около 480 предприятий и организаций. В их числе – и «Массандра». Украина подала иски в международные суды, где требует в качестве компенсаций не только деньги, но и российское зарубежное имущество. Команда Представительства президента Украины в Автономной Республике Крым направила в Прокуратуру АРК и Севастополя информацию о «национализации» предприятия «Массандра», которое принадлежит Министерству аграрной политики и продовольствию Украины. В ответ на это в Прокуратуре АРК сообщили, что по указанным фактам осуществляется процессуальное руководство досудебным расследованием уголовных производств «по незаконному присвоению и растрате имущества, похищению и присвоению документов, штампов, печатей». Отмечается, что материалы по «Массандре» приобщены к уголовным производствам. Как выглядела «Массандра» в прошлом – и что происходит на заводе в наши дни? Крым.Реалии вспоминают историю легендарной крымской винодельни.

Міжнародний день Чорного моря святкують 31 жовтня кожного року з 1996 року. Саме тоді Україна, Росія, Грузія, Туреччина, Болгарія і Румунія підписали «Стратегічний план дій з реабілітації та захисту Чорного моря». Країни зобов'язалися врегулювати нафтопромисли, вилов риби, судноплавство, стежити за рівнем забруднення і зміною флори й фауни, щоб зберегти акваторію Чорного моря. Редакція Крим.Реалії зібрала фотогалерею найяскравіших морських пейзажів з Криму до Міжнародного дня Чорного моря.

Украинские «Богданы» и дешевая водка. Аэропорта нет, вокзал и гостиницы не принимают. Окна, разбитые еще в первый год войны, остаются заколоченными. Каждая вторая витрина сдается в аренду. И во всем этом городе, который совсем недавно был чуть ли не самым богатым в стране, единственное финансовое учреждение — «Центральный республиканский банк ДНР». Но улицы его отнюдь не пусты, жизнь хоть и не бьет ключом, однако ж вполне мирная. А многие дети, которые родились уже в военное время, вот-вот пойдут в школу… Корреспонденту «Думской» Ивану Леонтьеву удалось побывать в оккупированном Донецке и узнать, как и чем живет его население.«На самом деле, если вы не светились под своим именем в публичном пространстве и не воевали, попасть туда не так трудно. Поезд, потом автобус до украинского «нулевого» блокпоста, серая зона и снова КПП. Очередей нет. Но, говорят, раз на раз не приходится. Конечная — донецкий автовокзал «Южный». Только так сюда и можно доехать. Железнодорожный вокзал не принимает. Аэропорт разрушен. Прилегающий к нему район (поселок шахты «Октябрьской») — частный сектор, куда попасть можно только пешком. Транспорт туда не пускают. Последний раз я был в Донецке год назад. То, что было разбито и разрушено, так и осталось руинами. Окна — в фанере. Заколочены двери. Не везде, конечно. Есть места, куда «не попало». Но сам факт, что не восстанавливают, показателен. Маршрутка от автовокзала (одного из двух оставшихся) до центра Донецка забита с самой конечной. Проезд — 10 российских рублей (5 грн). В прошлом году был по восемь. Транспорт вполне «цивильный» — «Богданы», «Исудзу». Украинского производства. Довоенного. Троллейбус и трамвай продолжают работать. Проезд дешевле, чем в Одессе, — 3 рубля (1,5 грн). Школы, садики и вузы (точнее то, что от них осталось после бегства части преподавателей в начале войны) тоже работают. А в Филармонии билеты раскуплены на месяц вперед. И цирк открыт. Какова она - жизнь в оккупации, рассказывает дончанка Екатерина: «Жизнь, конечно, возвращается в привычное русло, но довоенный уровень, конечно, пока не достигнут. К примеру, возле нашего дома на Артема всегда был супермаркет большой, «Амстор». И если в прошлом году там работала всего одна касса, это на весь магазин: людей никого не было, — то в этом году его вообще закрыли. Много магазинов закрыто, через один — «аренда», «аренда». Некоторые просто, без вывесок и объявлений — закрытые рольставни. Гостиницы и крупные бизнес-центры тоже многие закрыты». Банк – один-единственный. Ему и принадлежат все обменники. Курс рубля к гривне: 2,35 — покупка, 2,47 — продажа. «Кило редиски в супермаркете — 40 рублей, десяток яиц - 50, литр молока — 35», — продолжает Екатерина. Минимальная пенсия — 3200 рублей. О зарплате нам поведал санитар Валентин. Он работник больничного отделения травматологии: «Мои полторы ставки — это 7000 рублей. Я - санитар. У врачей с квалификацией — побольше. Но все равно, таким цифрам никто, естественно, не рад», — говорит мужчина. И сетует — сигареты, хоть и дешевле, чем по ту сторону фронта, но ужасного качества. Пачка залипушного «Винстона», например, стоит 23 рубля. Оригинального нет. Самая дешевая поллитровая бутылка водки — 90 рублей. Жителям Донецка предлагается к просмотру три местных телеканала. Вот только их никто не смотрит, говорит пенсионер Иван Андреевич: пропаганды в разы больше, чем даже по российскому ТВ. «Они показывают другую реальность — о процветающей молодой республике, и все такое… — рассказывает он. - В эфире, естественно, никакой Украины». Российский паспорт, особенно в свете последних кремлевских инициатив, желающих получить много: это возможность выехать в более благополучную Россию, устроиться там на работу или учебу. «Очереди целые. Но стоит это 3500 рублей за один документ. А если семья? А нам, пенсионерам, и одной пенсии не хватит. Голодать что ли месяц? К тому же для получения российского паспорта нужен паспорт ДНР, а он есть далеко не у всех», — объясняет Иван Андреевич. По его словам, до войны в Донецке проживал почти миллион человек. Сегодня, по самым оптимистичным подсчетам, их меньше 600 тысяч (а есть данные, что и 400 тысяч не наберется). Очень многие проукраински настроенные горожане уехали на «большую землю». Значительная часть оставшихся дончан, утверждает пенсионер, уже психологически «отпочковалась» от Украины, они не считают себя причастными к ней. «Пять лет ведь прошло. Морально мы живем уже в другой стране. Дети скоро в школу идут, которые родились, когда все началось. Народ живет в другом пространстве. Номера на машинах другие, другие деньги», — говорит он. Однако, какое-то количество проукраинских остается, несмотря ни на что. Они не высказывают публично свою позицию – здесь это крайне опасно (это в остальной Украине можно вести пророссийскую пропаганду без особых последствий), — но они есть. Кто-то собирается на кухнях, как советская интеллигенция, кто-то отводит душу под псевдонимом в интернете, а некоторые действуют. Насчет партизанской борьбы не скажу: слухи ходят разные, но точных данных у меня нет. Однако по ночам на стенах города регулярно появляются надписи соответствующего содержания. В общем, Донецк, несмотря ни на что, остается Украиной, пускай и оккупированной ее частью, а значит, надежда есть. Мы победим!». 

Омбудсмен Людмила Денісова: "Знову я на мосту у Щасті. Забрала 60 громадян України, які перебували в пенітенціарних установах Луганської області та на момент окупації Донбасу були затримані або відбували покарання за скоєні злочини. Це вже п’ятий етап передачі ув’язнених з окупованої частини Луганської області. З грудня 2018 року по травень 2019 ми перемістили 255 засуджених. З них 105 осіб або їхні родичі безпосередньо зверталися до мене із заявами про переведення. Всього, разом з особами, яких переведено з окупованої частини Донецької області – переміщено 268 засуджених. З них вже 46 осіб звільнено. Протягом 2014 – 2019 років переведено 454 засуджених. Готова забрати усіх громадян України, які відбувають покарання на окупованих частинах Донбасу і висловили бажання переміститися на контрольовану Урядом України територію для продовження відбування покарання".

У цей день п'ять років тому – 10 травня 2014 року – російські спецслужби затримали українського режисера Олега Сенцова. Його звинуватили в організації терактів в анексованому Криму, а через півтора роки засудили на 20 років колонії суворого режиму.«Суд окупантів не може бути справедливим», – сказав Сенцов у своєму останньому слові перед оголошенням вироку. Режисер не вірить в те, що режим, який його засудив, протримається довго.У 2018 році після 145 днів голодування з вимогою звільнити всіх українських політв'язнів, які перебувають в російських в'язницях, Олег Сенцов «письмово погодився на прийом їжі». Він назвав це «вимушеним заходом через загрозу насильницького годування». Amnesty International заявила, що примусове годування є катуванням.25 жовтня 2018 року Сенцової присудили премію Європарламенту «За свободу думки» імені Сахарова.Кореспонденти Крим.Реалії підготували добірку фотографій місць із Криму, які безпосередньо пов'язані з Олегом і його історією.

Утром 27 марта российские силовики провели обыски в домах крымских татар. Служащие МВД России, ФСБ и Росгвардии обыскали 25 домов, в которых живут активисты «Крымской солидарности», общественные активисты, гражданские журналисты и блогеры. У некоторых из них изъяли исламскую литературу, которая в России признана запрещенной. В «Крымской солидарности» заявили, что ее подбросили: «Все книги были подброшены, так как в доме не было ни одной литературы» – говорится в сообщении объединения в Facebook. Российские силовики сообщили, что проводят оперативные действия в рамках ранее возбужденных уголовных дел против нескольких жителей Крыма, подозреваемых в участии в деятельности запрещенной в России религиозной организации «Хизб ут-Тахрир». Подконтрольный России глава Крыма Сергей Аксенов высказал поддержку действий силовиков, написав об этом пост в Facebook «Все следственные действия проводятся в рамках закона, в рамках ранее возбужденных уголовных дел. Любые разговоры о якобы репрессиях, развернутых на полуострове, – ложь и демагогия, попытка придать делу политический окрас». Представители международной исламской политической организации «Хизб ут-Тахрир» называют своей миссией объединение всех мусульманских стран в исламском халифате, но они отвергают террористические методы достижения этого и говорят, что подвергаются несправедливому преследованию в России и в оккупированном ею в 2014 году Крыму. Верховный суд России запретил «Хизб ут-Тахрир» в 2003 году, включив в список объединений, названных «террористическими». На материковой части Украины деятельность организации не запрещена.