У Львові сьогодні вранці відбулося чотири ракетних удари: три – по об‘єктах військової інфраструктури, один – по СТО. Кілька ракет влучили біля Головного залізничного вокзалу Львова, постраждалих серед пасажирів та залізничників немає. Внаслідок ракетних ударів загинуло семеро людей, ще 11 постраждало, серед них дитина.У момент влучання російської ракети у львівську станцію техобслуговування тут працювало 20 людей, четверо з них загинули, розповів власник СТО. «Поки неможливо оцінити всі збитки, завдані ракетним ударом, але пошкоджена вся територія СТО, включно з автомобілями, які перебували там. У момент вибуху на території було орієнтовно 20 людей, четверо людей загинули, троє потерпілих мають осколкові поранення. Один у важкому стані, двох хлопців прооперували. Вік працівників – від 30 до 47 років», - зазначив керівник СТО. Він уточнив, що вибухи сталися близько 8:30. Ракета пошкодила всю територію СТО – автомобілі і будівлі; від ударної хвилі повилітали двері, вікна, лобові вікна в автомобілях, фари, охоронна будка. Пожежа, яка спалахнула, перекинулася на шини, через що весь район був охоплений чорним димом.  «Пожежу ліквідували. Пізніше порахуємо, скільки згоріло автомобілів – є такі, що повністю згоріли, є пошкоджені від ударної хвилі. В нас наразі було багатенько машин, бо на початку війни роботу призупинили, а потім відновили, бо були звернення, в тому числі і від внутрішньо переміщених осіб», - додав керівник СТО. Серед поранених — 3-річний Мирон, який разом з мамою евакуювався з Харкова до Львова, аби бути в безпеці. Мама хлопчика Ангеліна розповідає, у перший день війни разом з сином переїхала з Харкова у передмістя. Через три тижні вирішили евакуюватись до Львова. Ангеліна була впевнена, що на Заході України Мирон буде у безпеці. Проте вранці, 18 квітня, у Львові пролунали чотири вибухи. У цей час жінка з дитиною перебувала у будівлі, що розташована поблизу місця, куди влучила ракета. «Все сталося за секунду. Був потужний вибух, розбилося вікно. Ми відразу побігли в укриття, я не думала, що така рана. Він кричить: «Пальчик!». Дивлюсь, що кров. Обробила все і викликала швидку. Йому відсікло пів пальчика склом. Ніхто навіть не думав, що може таке статися у Львові. Поїхали через всю країну і тут таке», — каже Ангеліна. Хлопчика доправили до лікарні. Ортопед-травматолог Галина Гачкевич каже, уламок скла на великій швидкості зрізав частину пальця.

Протягом двох днів на танцювальному паркеті львівського спорткомплексу «Грація» відбувалися змагання «Відкритий Кубок Львова з танцювального спорту». В рамках міжнародних змагань - рейтингові змагання серед танцювальних пар Всесвітньої Федерації танцювального спорту WDSF Open Under 21 (16-21 рік), серія Гран-Прі Європейської Федерації танцювального спорту для дитячих і юніорських пар DSE CHGP, змагання серед молодіжних, дорослих і професійних пар в європейській і латиноамериканській програмах. Учасники «Відкритого Кубка Львова» - 208 танцювальних пар з 44 міст України та закордону. Організатор - директор професійного підрозділу ВФТС Ірена Бусь. Головний суддя змагань - президент Всеукраінської федерації танцювального спорту-Андрій Поливка.Міжнародний склад суддівської колегії з 54 чоловік оцінював танцювальні пари не лише найвищої майстерності, але і початкового рівня. Танцювальні пари змагатися у двох програмах: європейській та латино-американській. До складу першої входять такі танці – повільний вальс, танго, віденський вальс, фокстрот та квікстеп; до другої входять: ча-ча, самба, румба, пасадобль та джайв.Мабуть найбільша конкуренція була в змаганнях Всесвітньої Федерації танцювального спорту WDSF Open Under 21. У фіналі в гострій конкуренції з парами із Молдови, Польщі, Литви перемогла українська пара Максим Пранничук/Анна Кушнір (№71) з Чернівців.

25 вересня 2021 року. Регбі-15, м. Львів, стадіон «Юність». РК «Сокіл» (Львів) – РК «Олімп» (Харків) -3:40. Харків’яни приїхали до Львова на передостанній матч Чемпіонату України вже у якості чемпіонів. Львів’янам, щоб залишитися у грі за «бронзу» на цьому чемпіонаті потрібно було завойовувати очки проти грізного суперника, адже в останньому турі потрібно їхати до головного кривдника останніх років і конкурента за медалі – хмельницького «Поділля». Проте, підопічним Дмитра Кірсанова не вдалося скласти серйозну конкуренцію гостям – «Сокіл» поступився - 3:40.«Соколи» не вигравали у «Поділля» з 2016 року. Не змогли перемогти вони й у грі четвертого туру Чемпіонату поточного року. Що більше, цього разу галичани зазнали поразки не набравши жодного ігрового очка. Головний тренер «Сокола» Дмитро Кірсанов, який очолив львівський клуб перед початком минулого сезону, зазначив: «У нас зараз відбувається зміна поколінь, тому розраховувати на стабільно хорошу гру від «Сокола» нині важко. Чекаємо на принципову гру у Хмельницькому. P.S. Мабуть найцікавіша цьогорічна атракція чекає на любителів регбі на львівському спеціалізованому стадіоні «Юність» 9 жовтня: у матчі Чемпіонату Європи тут зустрінуться збірні України та Польщі. Наші регбісти мають хорошу статистику в іграх проти «біло-червоних». Чи вдасться знову перемогти? Початок гри о 13.00.

У Львові медики вперше в Україні здійснили операцію трансплантації серця 13-річному хлопчикові, крім того, було проведено операцію пересадки легень 56-річному львів’янину. Про це у Фейсбуку повідомив генеральний директор Клінічної лікарні швидкої допомоги Львова Олег Самчук: «Ми це зробили!!! Перша в Україні трансплантація легень і перша трансплантація серця дитині! За ОДИН день ми у Львові виконали ДВІ унікальні для нашої країни операції. Крім того вилучено рогівку, яку плануємо трансплантувати у четвер. Останньої у Львові посмертно не пересаджували останніх 20 років. А також трансплантовано дві нирки і печінку - із серцем і легенями п’ять органів за один день.  Ми довго готувалися, щоб втілити це в життя! І, без перебільшення, на ці події вся Україна чекала багато років!Наш донор - 54-річний чоловік, який помер внаслідок інсульту. Згоду дала його дружина. Легені отримав 56-річний львів’янин. Він понад десять років мав хронічну хворобу легень, останні чотири майже не виходив з квартири, був киснезалежним. Без нових легень він прожив би не більше кількох місяців. Трансплантацію виконали наші кардіохірурги Ігор Гуменний, Роман Домашич та торакальний хірург Юрій Король з допомогою польських колег Пьотра Пасека (на його рахунку 90 трансплантацій легень і 375 заборів), Мацєк Урліка (130 трансплантацій легень) та Томаша Стонцеля (130 трансплантацій легень). Вони приїхали до нас із Польщі з Сілезького центру хвороб серця м. Забже, де наша команда стажувалася торік.Серце пересадили 13-річному хлопцеві з Волині з села Зарудці. Він хворів від липня. Останній місяць дитина була в реанімації Волинського ОДТМО, останні два тижні - у нас. Стан хлопця був критичним і рахунок ішов на дні. Орган йому пересаджував Борис Тодуров з Гаврилою Ковтуном та лікуючим лікарем дитини Віталієм Петровим.Трансплантувати печінку нашим лікарям вперше допомагала команда столичної Клінічної лікарні «Феофанія». Нирки пересаджували повністю своїми силами. Світла пам’ять донору. Співчуття і вдячність рідним. Трансплантація легень і трансплантація серця дітям відтепер можлива і в нашій країні. Це ще один величезний крок на шляху до трансплантаційної незалежності. Наші громадяни тепер не мусять їхати на таке лікування за кордон, це уже доступно в Україні.Тепер потрібно зробити так, щоб цих операцій були сотні в рік і кожен українець, який потребує донорського органу, його отримав. І над цим ми будемо працювати!».

У Львові 6 червня відбувся традиційний, вже Третій Міжнародний ретро-мото-пробіг в ретроодязі. На запрошення почесного ретро-мера Львова, директора львівського музею техніки «Ретро гараж» відкликнулися близько 150 пошановувачів старовини з України та Польщі.  Разом з мотоциклістами, щоб проїхати традиційних три кола історичною трасою «Львівький трикутник» довжиною 3041 метрів зголосилися також автомобілісти, скутеристи (клуб Scooter Riders і Scooter Lab Lviv) і байкери (MFC Buldogs, MC Lions, «Львівська десятка» і MFC Huligan). Унікальну колекцію радянських мотоциклів привіз до Львова клуб «Хирівські батяри».Пробіг відбувся в режимі міського руху без перекриття траси, як це звичайно відбувається на "справжніх" автоперегонах". На жаль, частина траси на сьогоднішній день не відповідає усім правилам безпки і, відповідно,  швидкість на відновлених перегонах "Leopolis Grand Prix" доводиться лімітувати... До речі, рекорд швидкості подолання кола на "Львівському трикутнику", встановлений норвезьким гонщиком Ойґеном Бьорнстадом на "Alfa Romeo 8C 2300 Monza" у 1933 році до сих пір тримається неперевершиним. Спроби сучасних професійних гонщиків здолати цей рекорд навіть на сучасних авто залишаються лише мріями. Перешкоджає якість дорожнього покриття - небезпечно...По завершенні ретро пробігу в музеї «Ретро гараж» (вул. Вітовського, 57. Старе трамвайне депо) відбувся конкурс елеганції: гості свята мали можливість оглядати костюмований показ власників автотранспорту в нарядах епохи випуску свої улюбленців. Організатори пробігу відзначили пам’ятними сувенірами і грамотами всі клуби. Також відбулося відкриття ретро сезону Club Scooter Riders з показовими виступами .Відзначили: найстаріший мотоцикл DKW RT-125 1944 року (власниця Ольга Степанова), найстаріший автомобіль Форд Т 1912 року (власник Дмитро Степанов). Представлений і нагороджений як найелегантніший на пробігу мотоцикл NSU ZDL-201 1934 року випуску (власник Ігор Шинаровський). Наелегантніший ретроавтомобіль – Citroen AC4 Berlina de Luxe 1929 р.в. (власниця - Світлана Кравс), найкраща реставрація авто – авто Opel Olimpia 1939 року (власник  - Олег Савич). Грамоту-відзнаку за найелегантніше ретроплаття отримала Оксана Денис (ЗАЗ-965).Фото Олег Лядик і Євгеній КравсДовідка. Траса «Львівський трикутник». Тут в довоєнні часи проходили автозмагання Гран-прі Львова (також називалися «Великий Приз Львова» — кільцеві автомобільні перегони, що мали статус Гран-прі, які проводилися на вуличній трасі Львова. Етап був частиною міжнародної серії Гран-прі, попередника Формули-1. Траса була задумана 1927 — на два роки раніше, ніж у Монако, але перші змагання пройшли на рік пізніше — 1930 р.Восьмого вересня 1930 року стартували перші кільцеві перегони вулицями міста Львова, які через характерну форму траси (трикутник зі зрізаними кутами) отримали назву «Львівський трикутник». Траса пролягала вулицями Вітовського, площею І. Франка, Стрийською, Героїв Майдану. Ця траса без змін збереглася понині. Характерною її особливістю, у порівнянні з тогочасними європейськими (наприклад, Монте-Карло у Гран-прі Монако), була наявність на значній частині траси трамвайної колії. Це понад 800 метрів (Вітовського і пл. Франка), що, разом з покриттям проїжджої частини базальтовою бруківкою і значними перепадами висот (8 % по Гвардійській) відносило її до найскладніших, за визнанням найвизначніших тогочасних гонщиків, у Європі. Перегони організовано на зразок кільцевих перегонів міськими вулицями Гран-прі Монако (Монте-Карло), які стартували вперше 1929 року, лише роком раніше.Львівські перегони, за відгуками як глядачів, так і учасників, були найкращими автомобільними перегонами в історії Польщі. Великі Призи Львова відтоді стали одними з найкращих гоночних трас тогочасної Європи. Змагання на «Львівському трикутнику» були відновлені львівським авто-фан-клубом «ЗАЗ-Козак» у 1999 році. На старт вийшли і проїхали 3 кола 17 автомобілів ЗАЗ-965, які в народі прийнято називати «Горбатими Запорожцями» А у 2000 році відбулися перші міжнародні відновлені змагання на цій трасі за участі українських та польських екіпажів.

Одного дня львівська фотографка Яна Сідач проходила повз Приміський вокзал Львова та звернула увагу на кафе, що працює там уже років тридцять. Заклад давно обіцяють знести, але кафе «Кафе» продовжує існувати наперекір усьому — часу, змінам, обставинам. Яна почала заходити туди та знайомитися з відвідувачами — як постійними, так і тими, хто забігає до кафе перед електричкою на «сто грам». — Після ремонту Головного залізничного вокзалу планується ремонт Приміського вокзалу, і прохід, де розташоване кафе, мають перетворити на торгово-розважальний центр. Заклад доживає останні дні, його багатолітня історія завершується, а з нею підуть і постійні клієнти з різними характерами — вся ця строката ковдра певного прошарку суспільства з конкретної епохи. Коли я вперше зайшла до «Кафе», то одразу звернула увагу на продавчиню — щиру та привітну. І чим більше я проводила там часу, тим більше мені подобалася пані Галина. Через місцезнаходження закладу та його аудиторію ця жінка стикається з конфліктними ситуаціями, навіть бійками, та попри все їй вдається залишитися делікатною, ввічливою та стриманою. Інколи за розмовами я дивувалася широті та сміливості її поглядів, а говорили ми про дуже різні речі. Багато відвідувачів «Кафе» приходять саме до неї, бо її тут люблять. Перед тим як перейти сюди, пані Галина 25 років пропрацювала в кафе «Експрес», що за рогом вокзалу. За спеціальністю вона технолог харчового виробництва, тож знає все про цю справу. Перед Новим роком пані Галина сама прикрашала «Кафе» гірляндами, ставила ялинку, бо хотіла створити затишок. «Так приємно, коли приходять люди, говорять із тобою та не хочуть нікуди йти. Я відчуваю їхню радість, і від цього мені теж стає дуже добре», — зізнається вона. Відвідувачі ж «Кафе» спочатку ставилися до мене сторожко. Мені потрібно було заслужити їхню довіру, вписатися в тутешній простір, зробити щось таке, щоб стати своєю: їсти і пити те, що й усі, слухати і чути їхні історії, розповідати про себе, просто бути тут і зараз. Тільки так я отримала взаємність — щире спілкування і добре ставлення. Люди тут зазвичай шукають компанію, але іноді до кафе заходять і випадкові відвідувачі, які в очікуванні своєї електрички їдять чанахи та п’ють «сто грам». Якось один чоловік приніс до кафе свого кота, а потім бігав по ганчірку, щоб протерти стіл, де той кіт став лапками. Мене часто вражало, як люди з іншого виміру — того, що зазвичай вважається гіршим, — дивували своєю чуйністю і порядністю. Тут моральна система переверталася з ніг на голову: ті, на кого суспільство вішає ярлики, виявлялися в деяких ситуаціях більшими людьми, аніж решта. Ще запамятався чоловік, який приходив до кафе майже кожного дня, сідав за столиком біля вікна і завжди замовляв 70 грамів горілки та 30 грамів води. Сидів хвилин п’ятнадцять, слухав інших, сам нічого ніколи не говорив і виходив. Також у кафе інколи буває ромка Рада, з якою пані Галина познайомилася ще 25 років тому. Відтоді Рада вже народила стільки дітей, що продавчиня перестала запам’ятовувати їхні імена, але останнього сина точно звуть Чак Норріс. А нещодавно до кафе зайшла муніципальна поліція з вимогою зробити позначки для дотримання соціальної дистанції. Так тут з’явилася одна чорна стрічка на все «Кафе».

В Україні продовжує погіршуватися епідеміологічна ситуація на тлі зростання захворювань на COVID-19. Українська медична система уже на межі, а кількість вільних ліжок із киснем у медзакладах стає все менше. Львівщина входить до числа областей, де одна із найскладніших ситуацій із так званою «третьою хвилею» інфікування коронавірусною інфекцією. За словами керівника департаменту охорони здоров’я Львівщини Ореста Чемериса, загалом у лікарнях Львова та області перебуває понад 3400 пацієнтів. У деяких районах області медикам доводиться облаштовувати ліжко-місця прямо в коридорах, а кисень розходиться на раз. Яка ситуація нині на Львівщині та в обласному центрі і чи є шанси на покращення?

У Львівській лікарні швидкої допомоги облаштували нові місця для хворих у коридорах та аудиторіях прилеглого медичного коледжу. Через високу захворюваність у регіоні, госпіталізації потребують все більше людей. За словами гендиректора лікарні Олега Самчука, станом на зараз у відділенні лежить близько 450 хворих.

Вишукані сукні та дивні іграшки, старовинні авто та сірникові етикетки, найбільша в світі колекція писанок та «схована на виду у всіх» в центрі Львова колекція військової форми - чого тільки не побачиш в українських музеях! Контракти.ua презентують нову добірку музейних колекцій країни. В Запоріжжі, у нетрях промзони, «заховався» найбільший приватний музей техніки в Україні. Зветься він «Фаетон», на честь відповідного автоклубу, з колекційної збірки якого все почалося. Тут, в колишніх цехах на площі майже в 300 кв. м, виставлені понад 40 зразків авто- і мототехніки з 1920-х по 1980-ті. Експозиція розподілена на цивільну та військову частини. Військовий автопарк включає, крім зібрання зразків другої половини ХХ ст., такі раритети, як «Додж», «Вілліс» і «Опель», найстарішу «ходову» вантажівку в Україні - ГАЗ-АА 1935 р., радянську реактивну систему залпового вогню «Катюша» тощо. Під стелею висить одномоторний літак часів Другої Світової. Є і окрема зала для стрілкової та холодної зброї, і ця зала може б вважатися окремим зброярським музеєм – настільки багато тут експонатів.  В «цивільному» автозалі привертають увагу «Шевроле» декількох моделей, «Форди», «Кадилаки» тощо. Поруч - машини «для народу»: «Фольксвагени» та «Трабанти», ЗІСи та ЗІМи, «Шкоди» та «Олдсмобілі». Окремий зал заповнений побутовим антикваріатом: медалі, прапори, значки, журнали, плакати, інструменти, численні зразки побутової техніки.  Покинемо Запоріжжя та відправимося до с. Вереміївка на лівобережжі Черкащини. Воно відоме тим, що на його околиці з початку 2000-х будується «хутір Тараса Бульби» (він же - музей «Козацькі землі України»), створений істориком, мистецтвознавцем, поетом та художником Володимиром Недяком. Головними об’єктами просто неба є чотири діючі вітряки (споруди 1896-1914 років). Крім того, на хуторі побудовані стайні, кошари, колодязь, комори, льох. Поступово зводиться та облаштовується й головне музейне приміщення – «полковницька світлиця», куди має бути перевезена гігантська етнографічна колекція Недяка: понад 2 тис. зразків старовинного одягу, 4 тис. рушників, дерев'яна сакральна скульптура, ікони, меблі, сотні одиниць різноманітної зброї, включно з рідкісними козацькими фальконетами, жорна – словом, все, що характеризує життя та побут цих степових земель з XVII по XX ст. Є тут і зібрання кам’яних баб – незмінних «маркерів» Дикого поля, цього козацького фронтіру. Ще одна «фішка» музейного хутора – тварини: на хуторі живуть вівці, кози, корови, коні, воли, буйволиця, безліч птахів. Тому екскурсія сюди дуже корисна для усіх вікових категорій. Також на хуторі було знято декілька фільмів. В Харкові є декілька цікавих приватних музеїв, серед яких відзначимо колекцію сірникових етикеток – найбільшу в Україні та одну з найбільших в Європі. Зібрав її пан на ім’я Володимир Лінивий. На полицях створеного ним музею - понад 1 тис. сірникових коробок, а в альбомах – ще понад 6 тис. етикеток – смішних, пафосних, «просвітницьких», гумористичних, патріотичних, передвиборних, рекламних тощо. Тут можна побачити рідкісні серії випусків з акторами, письменниками, пам'ятками і відомими харків'янами. У колекції є цікаві екземпляри з Угорщини, Австрії, Італії, Індонезії, Індії, Таїланду, Канади, США, Австралії, Куби. Є міні-сірники 2 см завдовжки, і величезні - в 20 см. Крім того, В. Лінивий багато років збирає на своєму подвір'ї демонтовані бюсти, пам'ятники і фрагменти монументів Леніну та іншим вождям більшовицької революції. В останні роки його колекція, через декомунізацію, активно поповнюється.  У Львові, прямо на пл. Ринок, розташований, як не дивно, не дуже відомий туристам музей – «Галерея українського військового однострою», хоча існує він з 2002 р. Створив його Богуслав Любів, художник-дизайнер і кравець, який чверть століття тому зайнявся реконструкцією українських мундирів періоду визвольних змагань 1914-50-х рр. На основі старих лекал ним були пошиті перші зразки уніформи, відтворюваної до деталей - від стрічок до орденських планок. На цей час в галереї представлено близько 40 зразків уніформи усіх військових формувань України першої половини ХХ ст., починаючи від молодіжних організацій «Сокіл», «Січ» і «Пласт», мундири Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії, армії УНР, Гетьманської Варти, УПА тощо.  Єдиний в Україні музей бурштину та виробів з нього знаходиться у Рівному. Тут, зокрема, можна побачити диск-амулет, виготовлений близько 2,5 тис. років тому - найдавніший знайдений в Україні бурштиновий виріб, та злиток віком понад 2 млн років – це найстарший екзепляр колекції. В експозиції представлені числені картини, елементи одягу, прикраси і посуд, тонкість виготовлення яких вражає уяву. Не менш вишуканими є і інтер’єри зведеного в стилі модерн Будинку вчених (кол. особняк Вігдоровича), де розташований музей. А ось єдиний в світі музей писанки знаходиться у Коломиї на Івано-Франківщині. Зведений він 2000 року в стилі великоднього яйця. Саме на Прикарпатті традиції фарбування яєць до Великодня набули особливого розвитку, та практично в незмінному вигляді збереглися по наш час. Інтер'єр унікальної будівлі створений з різнокольорового скла, що відтіняє і підкреслює сотні писанок різних розмірів, утворюючих особливі композиції і візерунки. Всього колекція музею налічує понад 10 тис. експонатів, які презентують традиції великоднього розпису різних регіонів України, а також всіх земель, на яких розсілилися українці по світу. У музеї проводяться майстер-класи з писанкарства. Відзначимо й три київських музеї. Перший знаходиться біля пл. Слави, зветься Victoria Museum, і є приватним музеєм міських мод періоду 1830-1920-х рр. Його засновниця та куратор – Вікторія Лисенко – почала збирати колекцію одягу та аксесуарів Британії вікторіанської доби (тому назва музею має декілька сенсових навантажень). Колекція містить бл. 100 чоловічих та жіночих костюмів, а також понад 800 експонатів, які характеризують моду обраної доби. Сукні, костюми і різні аксесуари новому музею надали українські колекціонери О. Шереметьєв, Г. Кокоріна, Т. Дмитренко, В. Гресь та ін. Виставлені тут і речі, які зберігалися в запасниках музеїв. Представлена в тутешніх вітринах і мода, по якій одягалися і піддані імперії Російської - в першу чергу, періоду Срібної доби (1890-1917 рр.) Victoria Museum обладнаний за зразком аналогічних західних музеїв: створено відповідний клімат, захист від сонячного світла, всі експонати забезпечені спеціальною підсвіткою, можна скористатися аудіогідами тощо.  З 2005 р. в Києві, на Кловському узвозі, існує Національний музей іграшки. Його зібрання іграшок вважається одним з найбільш повних в Східній Європі. У музеї - понад 10 тисяч експонатів: ляльки, що повторюють моди семи десятків років, ведмежата і зайці, піонери і солдати, перша штучна ялинка з курячого пір'я і діюча модель парової машини, космічні кораблі і заводні автомобільчики 1960-х й навіть комічна кукурудза-неваляшка, що незмінно викликає своєю формою веселі емоції як у дітей, так і у їх батьків. В музейних вітринах представлені і ексклюзивні авторські роботи, і барвиста колекція українських народних іграшок – до прикладу, гуцульських сирних іграшок, технологія виготовлення яких не має аналогів в світі. Також в музеї постійно проходять тематичні виставки.  Національний музей бджільництва розташований на півдні столиці неподалік скансену в Пироговому. Тут можна почути про життя бджолиної сім'ї, технології, повір'я і легенди, пов'язані зі медозбором, спостерігати за життям бджіл у спеціальних демонстраційних вуликах. І, звичайно ж, мед в цьому музеї можна спробувати та придбати. Крім того, на території діє кабінет апітерапії й медового масажу. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/107364. Павло Ковальов

В Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги Львова вперше трансплантували печінку, від того ж донора було пересаджено ще серце та дві нирки, відтак вдалося врятувати чотири життя. Про це в Фейсбуці повідомив директор лікарні Олег Самчук: «Трансплантація печінки тепер і у Львові. У Клінічній лікарні швидкої медичної допомоги міста Львова ще чотири врятовані життя. У неділю у нашій лікарні пересаджено чотири органи - серце, дві нирки і печінка. Трансплантація печінки відбулася вперше в Західній Україні. Наш медзаклад став другим місцем у країні, де відтепер роблять такі операції». Донор - 47-річна жінка, яка померла від крововиливу в мозок. Розрив аневризми. Після констатації смерті мозку її мама, брат і син дали згоду на донорство. Реципієнткою печінки стала 39-річна жінка із Житомира, яка мала цироз. Орган уже був критично вражений і врятувати її могла лише трансплантація. «Щоб її виконати, на наше запрошення з Києва приїхала команда Національного інституту хірургії та трансплантології імені О. О. Шалімова на чолі з Олександром Гриненком. Операцію робили спільно з нашими спеціалістами. Вона тривала одинадцять годин», - зазначив Самчук. Серце отримав 45-річний одесит. Після інфаркту його власний орган не міг виконувати свою функцію. Донорське серце було для нього єдиним шансом жити. Цю операцію виконували спільно з командою Інституту серця МОЗ України на чолі з Борисом Тодуровим та Гаврилом Ковтуном. Реципієнтами нирок стали жителі Тернопільщини - 35-річна жінка і 47-річний чоловік. Органи їм львівські трансплантологи на чолі з Mаксимом Овечком пересаджували теж спільно з лікарями інституту Шалімова.