З 28 червня по 12 липня в Києві працюватиме виставка картин, створених ветеранами російсько-української війни під час реабілітації. Назва виставки – «Мир можливий лише тоді, коли ти здатен його захистити». За допомогою пензлика та фарб наші воїни відновлюють фізичний та емоційний стан. Двічі на тиждень українська художниця CHEPURNA навчає поранених олійному живопису на території військового госпіталю. Кошти на матеріали художниця збирає на своїх сторінках у соцмережах. Серед митців-початківців захисники Азовсталі, колишні полонені Оленівки, військові зі складними контузіями та неврологічними ускладненнями. Про це повідомляють Контракти.UA. «Ці хлопці – прості люди, вони мають звичайні почуття, страхи, болі, бажання та мрії. Багато з них зневірилися та почуваються непотрібними й покинутими державою та людьми. Живопис надав надію і віру в себе. Вони розкрили свою творчу сторону, про яку навіть не здогадувалися. Через малювання хлопці проживали власні історії, відчували й усвідомлювали самих себе. Я не називаю наші уроки арт-терапією, хоча вони мають терапевтичний ефект, бо додають впевненості та самостійності. Після війни, поранень, болю вони вчаться бути вільними в самовираженні без тиску очікування чи осуду з боку соціуму. Навіть якщо людина не має досвіду в образотворчому мистецтві, це не є перешкодою. Єдина умова – усвідомлення зображуваного та відвертість», – пояснює ідею реабілітації через майстер-класи з олійного живопису художниця. Роботи ветеранів дійсно вражають різноманітністю. На малюнках Андрія Донецького, 47-річного навідника протитанкового відділення роти вогневої підтримки, багато війни: силует смерті; кривавий відбиток долоні на броні з білим хрестом; колючий дріт; воїн, що схилив голову на фоні неба, яке палає від вибуху; солдат на червоному полі, із якого підіймається до неба душа. Від споглядання цих образів – боляче. До війни Андрій був оцінювачем у місті Краматорськ. У малюнках Руслана Різника, 34-річного кулеметника з Білої Церкви, навпаки багато яскравих фарб: соняхи, вітрильник, місяць над тихої рікою, зелене дерево. До війни Руслан працював на шинному заводі майстром зі складання автопокришок. Олександр Морозов, 31 рік, оборонець Азовсталі, який провів 21 місяць у російському полоні, зокрема в сумнозвісній колонії суворого режиму – Оленівці, зобразив Ейфелеву вежу та червоне серце  в долонях як символ любові. До війни Олександр був шахтарем та підземним електрослюсарем. Олег Скрипка, командир стартового взводу ППО, який до війни був підприємцем з Києва, намалював усмішку. 37-річний Дмитро Ничволод, офіцер пунктів управління представив на виставці образ золотої рибки. До війни він працював дизайнером та захоплювався альпінізмом. Олександр Куколенко, 47 років, старший стрілець-оператор, до війни був сценаристом актором театру та кіно, створив цікавий образ кита в океані. Усього на виставці представлені картини 11 ветеранів російсько-української війни. Усі автори – добровольці. Микита Зубенко, 31 рік, бойовий медик, родом із міста Торецьк Донецької області. До війни працював шахтарем. Леонід Чигар, 23 роки, стрілець-доброволець із міста Рівне. Напередодні війни закінчив факультет музичного мистецтва естради. Байгуш Михайло, 37 років, кулеметник роти швидкого протидиверсійного підрозділу, родом із Луганської області. До війни займався ремонтом та реставрацією будівель. Олександр Морозов, 42 роки, старший солдат, розвідник, далекомірник взводу управління мінометної батареї. До війни був підприємцем, займався металообробкою, художнім куванням. Дмитро Ломінога, 34 роки, оборонець заводу ім. Ілліча в Маріуполі, був у полоні, до війни працював пожежником. Кураторка проекту художниця CHEPURNA пояснює, що метою виставки є:  підтримати ветеранів, посприяти їхній інтеграції у нинішнє суспільство й життя, показати багатогранний внутрішній світ наших захисників, їхню здатність бачити і творити красу. Для відвідувачів виставка працюватиме з  понеділка, 1-го липня, вхід вільний у робочий час КМДА, за адресою Хрещатик, 36.

У багатоповерхівці зруйновані декілька поверхв, поранені троє людей. Ворог вчинив ракетну атаку на Дніпро. Пошкоджена дев'ятиповерхівка. Там руйнування декількох поверхів. Про це написав начальник Дніпропетровської ОВА Сергій Лисак у Telegram. Пише ТСН. Про це повідомляють Контракти.UA. Лисак зазначив, що, попередньо, є поранені. "Дніпро, російські тварини вдарили по житловому будинку", – написав керівник Офісу президента Андрій Єрмак та оприлюднив фото. Що сказав президент Президент Володимир Зеленський розповів більше жахливих подробиць про ракетний удар по Дніпру в п'ятницю ввечері та оприлюднив світлини. "Дніпро. Російська ракета влучила просто у житловий будинок. Чотири поверхи зруйновано. Троє людей постраждали. Рятувальники, медики, усі служби вже на місці й надають усю необхідну допомогу", – повідомив він.  Зеленський вкотре наголосив, що Україні потрібен надійний повітряний щит. "Саме тому ми постійно нагадуємо всім партнерам: тільки достатня кількість і якість систем ППО, тільки достатня рішучість світу здатні зупинити російський терор. Нам потрібні ці рішення – потрібен надійний повітряний щит для України", – резюмував президент. Раніше повідомлялось, що у Дніпрі лунали вибухи.

Кожного літа люди приїжджають до одного з найбільших озер столиці, щоб помилуватися різнобарвними водяними ліліями. У Дніпровському районі Києва на озері Тельбін розквітли водяні лілії, які посадили місцеві мешканці житлового масиву Березняки кілька років тому. Наразі тут квітнуть одразу кілька кольорів латаття від чисто білих ніжно-рожевих тонів до насичених червоних відтінків. Пише Главком. Про це повідомляють Контракти.UA. Водяні лілії, латаття або німфеї – справжня окраса кожної водойми. Всього в світі налічується близько 50 видів водяних лілій, розповсюджених по всій Земній кулі. У наших природних водоймах зазвичай зустрічається чисто біле латаття (Nymphaea Candida). Все латаття – водні рослини, що ростуть в повільно текучих (поблизу берегів річок) або в стоячих водоймах (заводях, старицях, ставках, озерах). Ростуть на мілководді, але деякі добре витримують глибину до 2 м. Німфеї мають дуже короткий термін цвітіння квітів – всього близько чотирьох днів, зате квітують все літо, а гібриди аж до осені. Цвітіння латаття починається в травні-червні і триває до вересня або до перших заморозків. Квітки розкриваються вранці і закриваються ввечері.

У Києві 16 червня пройшов Марш рівності в рамках КиївПрайд. Ця акція відбулася вперше з початку повномасштабного вторгнення РФ. Як відбувався ЛГБТ-прайд - дивіться у фотоматеріалі РБК-Україна. Про це повідомляють Контракти.UA. Як проходив Марш рівності 16 червня На Марш люди прийшли з транспарантами, на яких були написані фрази на кшталт: "Немає миру без справедливості в Україні", "Маршуємо за тих, хто не може", "За свободу всіх українців" тощо. Зазначимо, що участь в акції, окрім активістів та небайдужих українців, взяли також ЛГБТ-військові, політики іноземних держав, представники міжнародних організацій і спостерігачі. На Марші були присутні поліцейські, які слідкували за порядком. Паралельно відбувся рух активистів "за традиційні цінності". Щоб не виникало сутичок - їх заблокувала поліція. В цілому акція пройшла мирно й без провокацій. Додамо, що напередодні столична влада закликала киян продемонструвати свою підтримку та толерантність. Скандал з проведенням КиївПрайд 2024 Варто нагадати, що спочатку Марш рівності мав проходити у київському метро. Однак в КМДА сказали, що не погоджували проведення заходу в цій локації. Організаторів попросили обрати інше місце. Активісти вважають, що їм не надали дозволу на проведення заходу через фейки в мережі. Зокрема, йдеться про повідомлення про зупинку роботи метро та начебто фінансування організації Київською міською держадміністрацією.

Наша сьогоднішня розповідь буде про деякі сакральні споруди, які перебувають на межі повного знищення. На жаль, 30 років по офіційному поверненні релігії в суспільне життя не дали їм нічого, окрім нового ступеню руйнації. Здебільшого, це стосується костелів та синагог, але й деякі православні храми досі стоять в жахливих руїнах. Контракти.uа відібрали 15 історично та мистецьки значущих храмових споруд в Україні, які треба відвідати, поки вони не загинули остаточно. Розглядатимемо їх у алфавітному порядку. Почнемо та закінчимо ми наш нарис на Сумщині, в тамтешніх прикордонних селах. Отже, першим буде храм в селі Басівка, біля російського кордону, споруджений 1912 року на честь односельців, загиблих у російсько-японській війні 1904-1905 рр. Інтер’єр прикрашений фресками значної мистецької цінності. Троїцький храм є єдиною в Україні пам’яткою, присвяченій полеглим в тій війні. Після закриття в 1930-х в ньому був клуб, а після Другої Світової - склад. Купол та значна частина покрівлі ще цілі, всередині зберігаються й великі фрагменти розписів. В краєзнавчому музеї при школі можна побачити деякі фрагменти оздоблення храму. Тепер наш шлях лежить аж на Львівщину, до села Білий Камінь, яке колись було містечком. За стильовими ознаками його відносять до більш ранньої доби – десь до межі XVI-XVII ст. Той вигляд, який споруда має зараз, їй надали в 1760-х. Вцілили оздоблені різьбою автентичні дерев’яні двері. У 1982-1996 рр. тут була філія львівського Художнього музею. Після виїзду галереї почалася руйнація пам’ятки. Поговоримо і про святині юдейської людності. У місті Броди, що також на Галичині, стоїть Велика синагога – центр колись однієї з найбільш впливових єврейських громад Європи, збудована в середині XVIIІ ст. Занепадає вона з початку 1970-х, а дах і склепіння почали руйнуватися 1988-го. Так тривало допоки 2017 року реставратор Володимир Ковальчук, який має єврейське коріння, розчистив споруду. Після цього на руїнах навіть проводили концерти. Теж на Львівщині, в прикордонному селі Варяж, височіє величний костел Святого Марка. Його збудовано у 1688-93 рр. Всередині зберіглися яскраві барокові розписи. З 1983 р. храм перебуває у стані руїни. Незважаючи на втрату даху, фрески на стінах та рештках склепінь дивом тримаються. А в селі Вергуни, що на Полтавщині, занепадає велична церква-ротонда Різдва Христового - чи не найбільша такого типу в Україні, до того ж колишня усипальня місцевих поміщиків Базилевських. Архітектором, за припущенням, міг бути М. Львов (1753-1804), фахівець з будівництва такого типу храмів. 1911 року храм був розписаний студентами Петербурзької академії мистецтв. Колись його прикрашали дві дзвіниці. 1936-го церкву ще раз пограбували та пристосували для господарських потреб. Років 20 тому спустошений храм передали в оренду Київському патріархату. Тоді вдалося накрити його куполом, що врятувало від подальших руйнувань. На цьому роботи припинилися. І знову на Львівщину, де на нас чекає костел Усіх Святих, збудований в 1750-х великим зодчим Бернардом Меретиним (автором собору Св. Юра у Львові, костелів у Городенці, Коломиї, Буську), і розписаний «українським Мікеланджело» - Іоганном Пінзелем (пом. 1761 р.) Саме в годовицькому костелі стояли колись чи не найбільш відомі скульптури Пінзеля, які зараз можна побачити у львівському музеї скульптора - саме вони складають основу колекції. На жаль, руйнування храму дуже значні, хоча поблизу та всередині нього з 2013-го проводяться усілякі заходи на згадку про видатних митців, що тут працювали. А в Чернігівській області є село Дігтярівка, в якому стоїть Покровська церква – важлива архітектурна та історична пам’ятка. Саме в Дігтярівці 1708 року сталася зустріч Мазепи з Карлом ХІІ. Церква вперше сильно постраждала під час Другої Світової, потім її доруйновували в 1960-х, а 2011-го розпочали реставрацію, яка через суперечки між патріархатами та початок військових дій в 2014-му припинилася, адже храм стоїть близько кордону. Наступний об’єкт розповіді – Велика синагога у Жовкві. Її почали будувати 1687 року. Сучасний вигляд синагоги – наслідок перебудови та оздоблення після двох реставрацій ХІХ та поч. ХХ сторіччя. Тоді ж розписали молитовний зал. Інтер’єр синагоги цікавий саме рештками розписів та бароковою ліпниною.  Біля Тернополя знаходиться село Ковалівка, на околиці якого занепадає великий за розміром костел Материнства Діви Марії (1864 р.), в якому дивом зберіглися чудові розписи, автор яких невідомий. Фарби досі не втратили яскравості. На жаль, костел є взагалі безхазяйним - він навіть не внесений формально у реєстр пам’яток. Католицької громади у селі нема.  На півдні України, в Одеській області, є велике село Лиманське, що об’єднує зараз дві колишні колонії німецьких поселенців-католиків – Зельц та Кандель. Відповідно, в кожному був свій костел - Успіння Богородиці та Святої Трійці. Костел в Зельці (1901 р.) був найбільшим католицьким собором нашого півдня – більший навіть за ті, що будували у великих містах. Статус та розмір храму обумовлювався тим, що він був молитовним центром шести поселень. Цікавою ознакою костелу були дві високі вежі. Їх знесли ще у 1930-х, коли у костелі облаштували клуб. Щодо храму в Канделі, то його збудовано 1892 року, а згорів 1975-го, «урочисто» підпалений на 30-річчя радянської перемоги. В с. Сороцькому на Тернопіллі стоїть напрочуд стильний костел Матері Божої Неустанної Помочі, зведений 1907 року в стилі неоготики. Дуже цікавим елементом інтер’єру стали вітражі, які створювали французькі майстри. Головну шкоду костелові нанесла пожежа в середині 1980-х. Незважаючи на велику кількість занедбаних костелів в регіоні, саме сюди часто приїздять на фотосесії в готичному стилі.  Так само на Тернопіллі приваблює ще один костел – Яна Непомуцького в Турильче. Звели його 1871 року. В інтер’єрі досі можемо бачити розп’яття, вівтар, фігури святих. Цей костел чи не найбільше відповідає критерію «краса, яку ще можна врятувати». Тільки нещодавно споруду передали греко-католикам. І знову – Полтавщина. Тут, на околиці села Федорівка, з 1828 року стоїть церква Благовіщення в стилі класицизму. Храм закрили та пограбували в 1930-х, потім він пережив відродження з 1942 по 1963 роки, потім недовго побув складом, постраждав від пожежі, був формально узятий на облік державою, але до цього часу так і не відреставрований. Завершуємо нашу віртуальну подорож у с. Юнаківка на кордоні з РФ – це знов Сумська область. В 12 км від Басівки, де ми починали цей нарис, знаходиться село Юнаківка. Храм звели в період 1793-1806 рр. за проектом Олександра Палицина (1748-1816) – літератора, перекладача, архітектора, керівника гуртку митців та краєзнавців Слобожанщини. Гігантський храм закрили в 1960-х. 2004-го почали реставрацію, яка невдовзі припинилася. Всередині храму є сліди розписів та чудова ліпнина. Звичайно ж, цей нарис не висвітлює навіть двадцятої частини мартирологу закинутих або напівзакинутих культових споруд України. З тих, що варті уваги, можна назвати, наприклад, костели у Великих Межиріччях, Межирові, Підгайцях, Старому Вишнівці, Язлівці, синагоги в Гусятині, Дубно, Луцьку та тих самих Підгайцях, православний храм у Мойсівці Черкаської області тощо. І це – тільки деякі з об’єктів, які зберігають «тінь тіні» колишньої величі. Ще більше перебуває у геть понівеченому стані. Повну версію статті можна прочитати тут: http://kontrakty.ua/article/150008