За 2 роки після розведення сил та засобів поблизу КПВВ «Золоте» українські військові просунулися на декілька кілометрів у глиб так званої «сірої зони». Відтак, під контроль українських військових відійшло село Катеринівка, а також частина населеного пункту Золоте-4, яка була демілітаризована. Нині ж ця зона контролюється військовими, де обладнані позиції. Українських військових регулярно обстрілюють російські гібридні сили із крупнокаліберної зброї, різних артилерійських систем. Свої домівки покинули цивільні, а військові обладнали оборонні споруди. Як виглядає місце розведення сил нині – у фоторепортажі Радіо Свобода

Президент України Володимир Зеленський здійснив першу робочу поїздку на Луганщину, де оглянув позиції військових у Станиці Луганській і Щасті. Глава держави поспілкувався з бійцями щодо побутових умов, якості харчування, забезпечення технікою, житлом і соціальним пакетом, укомплектування підрозділів. У Станиці Луганській Президент побував на передовій, зокрема в посту спостереження та бліндажах. Найближча позиція супротивника – за 400 метрів. Крім того, Президент заслухав доповідь командувача операції Об’єднаних сил генерал-лейтенанта Олександра Сирського про ситуацію в районі проведення ООС. У нараді взяв участь начальник Генерального штабу – Головнокомандувач ЗСУ генерал-лейтенант Руслан Хомчак.

Фото українських воїнів на передовій були оприлюднені в Facebook-спільноті In the army now UA

Військовий фотограф Олександр Клименко: «Кожного дня і кожної ночі тисячі українців стоять на передовій під обстрілами і живуть в землянках. Бережуть нас для того, щоб ми, мільйони нерозумних на диванах біля телевізорів, гралися долею країни. 54 окрема механізована бригада, 46-й окремий батальйон спеціального призначення «Донбас-Україна»».

"На самом "нуле" этой войны. Украинские киборги сегодня". Журналист и писатель Сергей Лойко опубликовал новую серию снимков с Донбасса, на которых запечатлены украинские военнослужащие.

На п’ятому році війни «Бутівка» та «Зеніт» залишаються небезпечними. Пересуватися тут необхідно швидко та окопами, адже до ворога всього кількасот метрів. «Бачиш цю згорілу машину? Це двоє капеланів вирішили зупинитись на узбіччі. В автівку потрапив ворожий снаряд. Люди, на щастя, вижили». Ми швидко їдемо дорогою, яка поєднує Авдіївку та шахту «Бутівка». Вже п’ятий рік поспіль на ній не побачиш цивільних машин. Праворуч зруйнований Донецький аеропорт, попереду – розбитий снарядами асфальт та погнуте залізяччя, яке раніше було парканом на узбіччі автотраси. Ця ділянка фронту «гаряча» з 2014 року, коли почалися бої за Авдіївку. Місто було звільнене від окупантів у липні, до січня 2015-го тривали бої за Донецький аеропорт. Тоді ж українські військові з боями зайняли позицію, а невдовзі терористи знищили вентиляційний ствол шахти «Бутівка-Донецька». Позиція і сьогодні щодня зазнає обстрілів з боку бойовиків. Йдемо виритими траншеями до спостережного пункту. Іноді неподалік чутно поодинокі вибухи. «Як правило, терористи починають стріляти після 21:00 і буває гатять цілу ніч. Вогонь відкривають з ПК, ДШК, але переважно працюють з автоматів. Також  працюють снайпери»,– розповідає військовий з позивним Отче. Про те, що колись це було шахтою, нагадують лише гори поіржавілого заліза, зрешечений ворожими осколками вентиляційний стовбур та розбита шахтарська каска, яка лежить під ногами. Реалії «Бутівки» –  розбиті кілька років тому машини, міна ОЗМ, яку обходять стороною, доки її не знешкодив сапер, та стійкий запах від буржуйок, які військові розташували серед напівзруйнованих стін. І немає уцілілих дерев – усі гілки посічені осколками. Сюди не ризикують заходити ворожі ДРГ, адже противник добре проглядається – до нього не більше 200 метрів. На потрощеній стіні колишньої шахти написано «Про**ал – убило», і це тут – найголовніше правило, якщо хочеш жити. «Як ми тут? Та все в нас нормально, звикли», – посміхаються військові, які перепочивають у бліндажі. Біля їхньої буржуйки вмостилося маленьке кошеня, а на мотузках сохнуть випрані вручну речі. Виходимо з бліндажу та зупиняємося біля невеличкого каменю. «На цьому місці 1.02.2017 в бою за Україну загинув молодший сержант Бублієнко Роман», – написано на ньому. Таких хрестів та каменів на цій ділянці фронту багато. «Ротація у ворога приблизно щомісяця. Ми їх добре бачимо. Наприклад, якось окупанти намагалися укріплювати бліндаж. Загалом, вони останнім часом розслаблені», – пояснює боєць. З сусідньої позиції «Зеніт» можна побачити околиці окупованого Донецька. За час війни тут також утворився цвинтар підбитої іржавої техніки. «Он із того боку може прилетіти будь-якої миті», – показують військові у бік позицій окупанта. У бліндажі вони вмощуються на дивані, заварюють каву, спокійно й виважено розповідають: ворог відкриває вогонь щоночі. «Противник добре пристрілявся по нашим позиціям і веде прицільний вогонь. З огляду на те, як змінюється темп їхньої роботи, ми припускаємо, коли у них відбувається ротація. Терористи стріляють з ДШК, ПКМ, АГС, бігає снайпер. Відповідь доводиться давати жорстку», – говорить боєць з позивним Рятівник. Пересуватися тут необхідно швидко, виритими траншеями. «Бачиш цю пробоїну? Це просто у бійницю прилетів ПКМ. На щастя, все обійшлося добре», – показує військовий. Навіть перебуваючи у постійній небезпеці, вони пригадують веселі історії. А ще з гордістю показують облаштований у бліндажі спортивний куточок з гантелями. Ми виїжджаємо з позицій, коли звечоріло. З вимкненими фарами, тією ж розбитою дорогою. Вдалині – помаранчеве полум’я від Авдіївського коксохімічного заводу. «То горять сподівання терористів окупувати Україну», – жартують військові.

Українці відзначають, що за останні чотири роки армія стала сильнішою, витривалішою, більш професійною і такою, що готова дати достойну відсіч ворогу. Радіо Свобода розповідає про тих, хто є частиною цього нового українського війська.

Поблизу Кримського, що на Луганщині, щодня точаться бої між солдатами Збройних сил України та керованими Росією силами на Донбасі. Відстань між позиціями від 40 до 200 метрів. На одному із взводно-опорних пунктів служить Євген. У нього позивний «Одуванчик». Походження такого псевдо він не пам’ятає, адже на війні уже четвертий рік. Служить ще з другої хвилі мобілізації (з 2014 року). Досвідчений солдат нерадісно згадує бойовий шлях, ба більше, не хоче про «неприємні речі» говорити вголос. Згадує сім’ю. Ще б пак! За роки війни у нього підріс трирічний син. Коли Євген їхав воювати, старший син ще був дитиною, а тепер, за його словами, – дорослий чоловік. Історія воїна, який нині перебуває на одному з найгарячіших напрямків фронту на Донбасі.

Кореспондентам Радіо Свобода вдалося побувати на передовій української армії під Мар’їнкою (Донецька область). Останні два тижні ситуація тут досить спокійна. Мовчить артилерія противника, але натомість активізувалися снайпери, які використовують «зеленку» (густі зарослі чагарника та трави) для непомітного підходу та маскування. Так зване «затишшя» в зоні їхньої відповідальності військові пов’язують із початком Чемпіонату світу з футболу, який проходить цього року у Росії і почнеться 14 червня.

Мар’їнка, що на Донеччині, щоденно опиняється під обстрілами проросійських сил, позиції яких розташовані щонайменше за 600 метрів від українських силовиків. Чим далі від центру міста й ближче до стрілецьких позицій – зруйновані домівки. Навколо усе всипане осколками, а верхівки дерев стесані. Не було й дня, за словами військових ЗСУ, щоб у Мар’їнці не було бойових дій. Радіо Свобода слідкували за неспокійним життям міста, що на околицях