19 січня літак, який доправив на батьківщину тіла загиблих українських пасажирів та членів екіпажу збитого в Ірані літака авіакомпанії МАУ, приземлився у "Борисполі". З нього винесли одинадцять закритих трун, накритих державними прапорами. На летовищі при цьому були присутні Президент Володимир Зеленський, Голова Верховної Ради Дмитро Разумков, Прем'єр-міністр Олексій Гончарук, представники Офісу Президента, уряду, керівництво компанії МАУ. Потім жалобний кортеж рушив до терміналу В, де його зустріли працівники сфери цивільної авіації. Літак Boeing 737-800NG авіакомпанії "Міжнародні авіалінії України" рейсу PS752, що летів із Тегерана до Києва, зазнав катастрофи невдовзі після вильоту з міжнародного аеропорту столиці Ірану вранці 8 січня. Загинули всі 176 людей, які були на борту – 167 пасажирів і 9 членів екіпажу. Серед загиблих – громадяни семи країн, 9 членів екіпажу і 2 пасажирів – українці. Вранці 11 січня – після кількох днів заперечень – Іран офіційно визнав вину своїх військових за збиття українського літака. Влада Ірану назвала дії своєї протиповітряної оборони "помилковими" і взяла на себе відповідальність за інцидент.

В ротонде Капитолия прошла официальная церемония прощания с 41-м президентом США (1989—1993) Джорджем Гербертом Уокером Бушем, известным как Джордж Буш-старший, скончавшимся 30 ноября 2018 года в одной из больниц Хьюстона (штат Техас) на 95-м году жизни. Неофициальное прозвище «старший» получил после того, как его сын Джордж Буш-младший в 2001 году стал 43-м президентом США, чтобы устранить неоднозначность толкования фразы «президент США Джордж Буш». Буш-старший в возрасте 94 года стал самым долгоживущим в истории президентом США. Интересно, что при этом во время Второй мировой войны, в 1943 году, Джордж Герберт Уокер Буш в возрасте 18 лет являлся самым молодым морским летчиком в ВМС США.Отдать последнюю честь Джорджу Бушу-старшему пришел и действующий президент США Дональд Трамп с первой леди Меланией.

На світлинах вулиці Києва 18 липня 1995 року. Це похорон Патріарха Володимира – «Чорний вівторок».Історія не знає такого знущання над похоронною процесією. Суть конфлікту полягала у виділенні місця під поховання такої визначної особистості. Адже патріарх повинен бути похований на території Храму, а не на світському цвинтарі. Священний Синод і Вища Церковна Рада УПЦ КП звернулися до Кабінету Міністрів України з проханням поховати Патріарха на території Видубицького монастиря і забезпечити супроводження траурної процесії до цього місця. Уряд не задовольнив прохання Церкви і запропонував місце на Байковому кладовищі, тим самим, демонструючи свою зневагу щодо Української Церкви Київського Патріархату та її вірян.18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП приймає рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоб повернути на вулицю Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію. Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг. При цьому працівники “Беркуту” використовували спецзасоби – сльозоточивий газ і гумові кийки. Підійшовши до стін св. Софії, учасники процесії побачили, що вхід до собору зачинений, а всередині повно міліції. В цей час народні депутати гарячково намагалися когось знайти з керівництва держави, щоб переконати в необхідності поховання Патріарха в соборі св. Софії, враховуючи його заслуги перед українським народом. Проте все було марно.О 16 годині 30 хвилин учасники похоронної процесії: народні депутати, священики розпочали копати яму на тротуарі, праворуч брами дзвіниці Софійського собору. Цього від них ніхто не чекав. Міліція була не готовою до такого повороту подій і чекала вказівок від свого керівництва, а те, в свою чергу, шукало виходи на керівників держави. Не відомо, хто дав наказ бити учасників похоронної процесії, але те, що такий наказ був наданий – це точно. У таких випадках міліція самостійно ніколи не приймає рішення.О 19.20, коли робота по копанню могили була завершена, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дає розпорядження загонам “Беркуту” розігнати процесію. Хтось скомандував: “Натовп бити – унсовців калічити!” Відчинилась брама дзвіниці і з неї вискочило кілька сот розлючених “беркутівців”. Учасники тих подій переконані, що це був «привезений беркут». Такої жорстокості Київ ще не бачив. Били усіх: жінок, дітей, священників, Народних депутатів, очевидці кажуть, що і Патріарху Філарету дісталось кийком. Деякий час стрільці УНСО разом зі священиками своїми тілами стримували натиск “Беркуту”, поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площа була заповнена міліцією, яка добивала лежачих, шматувала та топтала українські державні прапори. Внаслідок злочинних дій міліції, величезна кількість людей отримали серйозні травми.Саме у той день кияни вперше продемонстрували не лише непокору владі, а і здатність оборонятись та перемагати.За словами професора Київської богословської академії доктора Дмитра Степовика, цей «чорний вівторок назавжди залишиться незмивною плямою гріха на тодішньому політичному керівництві нібито незалежної на той час України».

3 сентября в Самарканде похоронили первого президента Узбекистана Ислама Каримова, скончавшегося на 79-м году жизни вечером 2-го сентября. Реанимационные мероприятия, проводимые на протяжении 40 минут, результата не дали - в 20.55 врачи констатировали биологическую смерть. После церемонии прощания на площади Регистан в центре города покойного по мусульманскому обряду завернули в 21-метровый саван. Затем на руках его отнесли к месту захоронения. Каримова похоронили в своем родном городе Самарканде, на кладбище, примыкающем к знаменитому архитектурному и историческому памятнику Шахи Зинда. Здесь же покоятся мать и братья первого президента Узбекистана. Тело президента несли его родственники и приближенные лица. В последний путь Каримова провожали несколько тысяч человек - жители города и представители иностранных делегаций, прибывших на траурное мероприятие.

Компания по производству гробов Vic Fearn & Company Ltd существует с 1860 года. И однажды, еще в те далекие времена, столкнулась с необычными на заказами. Одни хотели такой же гроб, как у фараона Тутанхамона, другие хотели  в виде дивана, самолета и т.д. Тогда руководство компании приняло решение создать отдельный цех с названием Crazy Coffins («Сумасшедшие гробы»), которое удовлетворяло бы желания необычных заказчиков. Недавно в Лондоне прошла выставка сумасшедших гробов.

Британцы с почестями похоронили одного из своих монархов — короля Ричарда III, который 530 лет тому назад был убит в бою во время войны Алой и Белой розы — вооруженного конфликта династий английской знати в 1455-1485 годах. После битвы под Босвортом Ричард III был похоронен в вырытой наспех могиле на территории одной из церквей в Лестере, однако точное местонахождение могилы оставалась загадкой, поскольку церковь давно была снесена. Останки короля были найдены в 2012 году под одним из паркингов во время ремонтных работ. Ученые провели тесты ДНК и другие исследования, которые подтвердили, что это скелет Ричарда III. Гроб с прахом короля перевезли из Университета в Лестере в Собор Святого Мартина, где он будет захоронен в четверг 26 марта 2015 года. Панихиду с участием членов королевской семьи проведет духовный глава Церкви Англии — архиепископ Кентерберийский Джастин Уэлби.

17 апреля в соборе Св. Павла в Лондоне проводили в последний путь экс-премьера Великобритании Маргарет Тэтчер, которая скончалась 8 апреля. Более двух тысяч высокопоставленных гостей посетили похороны Маргарет Тэтчер. Впервые после похорон Уинстона Черчилля в 1965 году на церемонии прощания с британским политиком присутствовала королева.