Кореспондент Укрінформу мав нагоду спостерігати за життям стабілізаційного пункту медичної служби однієї з бригад, що воює на Півдні. Зараз, із повномасштабним вторгненням, багато топонімів втратили сенс, інші - не можна згадувати. Тому скажімо просто - «Запорізький напрямок», одне з багатьох убитих прифронтових селищ на півдні країни. Це були переддень Дня медика і, власне, професійне свято. Але ніхто не зважав на дати - рятували поранених так само, як і в інші дні війни з російським агресором. ...Завтра День медика, який, за минулорічним указом Володимира Зеленського, відзначається 27 липня. Про свято ніхто не знає, всі зайняті своїм цього спокійного полудня: хтось курить, хтось спить на розкладачці в коридорі за перегородкою, а здоровенна молода лайка Марися і двоє безіменних кошенят мчать за фельдшером Оксаною. Кошенята - чорне та біле, як Інь та Янь. Улюбленці всього персоналу стабпункту не злазять з рук медиків, але щойно побачать Оксану, летять до неї. Сідаємо з колегою біля стіни в коридорі, намагаємось нікому не заважати, проте втомлені працівники нас і так не помічають. Багато хто намагається подрімати - чи надолужують минулі «бадьорі» ночі, чи хочуть виспатися наперед. Головний, «Ромашка», з яким хотіли поговорити, сказав, що буде пізніше і приділить нам час... можливо. Думали, доведеться нудьгувати. Першим привозять водія: перекинувся у машині, майже відірвало вухо. Розрізають одяг, оглядають, обробляють садна, вухо пришивають, далі - шпиталь. Другий - боєць із осколковим пораненням правої кисті. Та сама доведена до автоматизма процедура: зрізають, оглядають, обробляють. - Стояв на бойовому чергуванні, вітер від нас, «виходу» не чув, та й не було його як такого. Жорсткий «прихід», гублюся, стрімголов лечу в окоп. Опам'ятався, озирнувся, бачу - на штанях кров. На ногу глянув - нічого, дивлюсь на руку, а тут ось це - шматок вирваний. Натягнув турнікет і дочекався евакуації. З чого прилетіло, незрозуміло, товариші кажуть - танк, я ж підозрюю, що міна 82-а була, - згадує Микола. Раптом уриває розповідь, хвилюється: з пораненої руки зникла обручка. Лікар заспокоює, каже, що зняв її і повісив на ланцюжок поруч із хрестиком. - Дружині не сподобалося б, - гордо жартує Коля. - Переживе, - відповідає лікар і шанобливо витирає велику каблучку від крові. Слідом четверо: два з осколковими у верхні кінцівки, два з контузією. З перших зрізають одяг, вкладають у спідньому на столи, ставлять катетери, міряють тиск, вливають потрібні препарати, якщо можна оперувати на місці, видаляють уламки. У лікарки, що відійшла від столу, запитую щодо її пацієнта. - Кидають всяку 120-міліметрову погань, і потім ось така х...ня залітає в організм, - перериває моє запитання усміхнений боєць із позивним «Кузя». Показує уламок розміром із середню сливу. Він радіє, розуміє, що пощастило: - Могло б залетіти і в груди. - Поступив із пораненням верхньої третини передпліччя, - додає лікарка. - Уламок знаходився досить поверхово, на щастя, не зачепив великих судин, розташованих поруч, кістки теж цілі. Уламок ми видалили, боєць почувається добре, отримав всю необхідну допомогу, дякую йому за роботу. Її звуть «Муза», хірург. Позивний подарував їй лікар у «Госпітальєрах», де вона починала. У нього був позивний «Данте». - Вийшло, що я Муза Данте, - посміхається бойовий медик. Вже рік, як вони із командою - хірург, бойовий медик, анестезіолог та водій - їздять лінією фронту. Пройшли Бахмут і Лиманський напрямок. «Музі» 29 років, до війни працювала в перинатальному центрі, де настрій, зізнається, був зовсім іншим. - Звичайно, емоції різні, коли народжується нове життя і коли це життя у смерті буквально вириваєш. Ставлю їй банальні питання про жінок на війні, про найстрашніші та щасливі випадки. - Мова не про стать. Дійсно, є речі, які жінці складніше робити і у звичайному житті, а на війні виконувати ще важче, але коли йдеться про збереження людського життя, то це не питання статі, мова про ставлення до цієї війни, до батьківщини та життя. Я до ЗСУ не маю стосунку, ми носимо мультикам, а не піксель. Піксель – це гордість! Ми ж просто цивільні лікарі та допомагаємо медикам ЗСУ, які мобілізовані. Я точно не відношу себе до військових, але у своїй голові поділяю людей на цивільних і військових, відчуваю різницю між тими, хто не бачив війни, і тими, хто тут воює. Вони інші, і в них інші пріоритети. Найстрашніше, каже, було не на війні, найстрашніше - це крик матері, яка ховає свою дитину. Перед тим, як піти на фронт медиком , «Муза» дуже багато людей  поховала саме через війну... - А найкраще, що зі мною тут трапилося, - це моя команда , - ділиться хірургиня. - Я б не зустрілася з ними в цивільному житті, вони неймовірні. Погано, що познайомилися за таких обставин, але, але… Медики теж закінчуються на війні, вони гинуть, хтось має тут виконувати цю роботу. Тому поки хтось за мене сидить в окопі, я допомагатиму їм тут, це точно. «Кот» із Запоріжжя цілує натільний хрест і притискає його до серця. Цьому бійцю пощастило більше за інших, він «лише» контужений. Контужені - це окрема категорія хворих. Вони як лунатики, пʼяні-непʼяні, втрачені й розгублені, крутять головою, часто кліпають або, навпаки, вирячують очі у спробі «намацати» звичний світ… Заважають їм усім біль у скронях, нудота, втрата слуху та зору. Вони найчастіші клієнти стабпункту. Прибувають і вдень, і вночі. атемна лікарі з червоними ліхтарями ходять коридором, відкидають чорні тіні на стіни, хукають червоним димом від цигарок, зрідка білими спалахами блимають на вени при ін’єкціях в операційній - стабпункт схожий на провінційний театр, у якому змінюють декорації під час вистави. З вулиці чути, як замість сільських собак гавкає артилерія – виходи зміняються приходами. Поранених привозять з «нуля», надають допомогу та евакуюють далі в тил. Уночі ми й запопали «Ромашку». Він сидів у кутку і набивав тютюном люльку. Під люльку й розповів про роботу стабпункту. Свої обов'язки він охарактеризував так: «координую події на цьому стабілізаційному пункті». - Функція стабпункту - перша медична допомога після отримання поранення, завдання - надання медичної допомоги протягом години після отримання поранення. Так звана «золота година» – натівський стандарт. Тому що шанси на виживання та подальшу реабілітацію просто в рази піднімаються, якщо поранений встигає опинитися в руках лікарів у цю «золоту годину». І вся логістика спрямована на те, щоб ми вклалися в цей час, тому й розміщуємося так близько до фронту, тому й ви так довго до нас добиралися. Медик зазначає, що за характером та кількістю поранень можна уявити, що зараз відбувається на фронті. Це не постійний конвеєр - хоча буває і таке. Коли йдуть наступальні дії, то дуже багато ампутацій нижніх кінцівок: Війна - це ж шахи: робиться хід, іде потік поранених, далі роздумують перед наступним ходом, перебудовуються, приймають рішення, в нас у цей час відносне затишшя. - Майже опівночі, напевно, вже можна святкувати День медика, - роблю спробу привітати «Ромашку». - Та ні, це не моє свято. До 2013-го я до медицини не мав жодного відношення, моя «медична освіта» – вісім сезонів «Доктора Хауса». Вже під час Революції Гідності долучився до подій і став парамедиком. - А яке ж твоє свято? - День добровольця. Я вважаю себе добровольцем, і більшу частину війни провів на ній саме добровольцем, а не кадровим військовим, як зараз. І ось ці волонтери, дивовижні хлопці, які нам допомагають, вони мої побратими, - закінчує розмову «Ромашка». У тиші затухає й люлька. Притарахтів евакуатор на базі гусеничного М-113. Доставив двохсотих. Загиблих потрібно впізнати, підписати та оформити папери. Їх залишать тут до ранку, поки за ними не приїде «холодильник», який відвезе до моргу. Ніби стихло, проте заснути заважає трупний запах. Задня стіна вигоріла від прильоту, її немає, лежиш наче на вулиці поряд з тілами. У вікні сіріє, провалююсь у сон. Але тупіт солдатських чобіт пробуджує мене у новому дні. Група бійців заносить пораненого на ношах. Іншого, з пов'язкою на очах, яка захоплює і каску, ведуть попід руки коридором. Відчиняю двері до операційної, допомагаю зайти. Третій заходить сам - у нього осколкове в спину. Медперсонал ніби й не лягав - все чітко, злагоджений механізм, надійний годинник. Ну так, у них же професійне свято… Все по новому колу, на трьох столах йде робота. Розрізають одяг, дістають уламок зі спини. Умивають і накладають пов'язку на поки що сліпі очі. Знімають турнікет: на правій нозі вище гомілки ззаду вирваний шматок тканини, - тампонують, накладають пов'язку на рану та лангет на ногу. Мирон, той, що з перев'язаними очима і каскою в руках, сидить тихенько осторонь - чекає на своїх, з ним упоралися швидше. Запитую, як отримав поранення. - Висунулися до їхніх позицій, стежкою йшли. З лівого боку був бліндаж, закидали гранатами, підійшли, простріляли. Метрів через п'ять побачив ще бліндаж, у який теж закинув гранати. Метрів за сім далі був ще бліндаж, з якого вівся кулеметний вогонь, довелось зістрибнути в окоп. Туди й прилетіла граната, за нею друга. Згрупувався у сидяче положення, після другої потекла кров і перестав бачити. Поруч сів бородатий добряк, він щойно закінчив зі спиною побратима Мирона. Роззнайомилися. Іван із Буковини, за освітою медик, судинний хірург. Більше року тому отримав повістку, і з того часу служить у медичній роті 36-ї окремої бригади морської піхоти. Запитую, з чого почався його день. - З Днем медика тебе, вас, ваш стабпункт. Хотів побажати, щоби цього дня не було роботи, але не склалося. - Дякую, але у війни свій календар, свої червоні дати, свої жертвопринесення. Ми тут вириваємо у смерті життя наших хлопців. Ви зараз там, де смерть посилають на хєр. Поранених вантажать у машину: спочатку ноші, потім акуратно саджають Мирона, останнім, докуривши сигарету, самостійно залізає поранений у спину боєць. Їх проводжає Оксана, довкола якої звично граються собаки. - Ти напиши там, якою ціною хлопці звільняють нашу землю, та напиши, що обов'язково звільнять. - Там тільки про це і пишуть, - відповідаю на прощання. Увечері того ж дня президент України Володимир Зеленський повідомив про звільнення Старомайорського. Автор: Дмитро Смольєнко, Запоріжжя. Фото автора

До 2023 року День медичних працівників в Україні відзначався в третю неділю червня – так само, як і в Росії та Білорусі. Ця традиція існувала ще з часів СРСР. У червні цього року президент України Володимир Зеленський підписав указ, яким встановив нову дату Дня медиків – 27 липня. Причина зміни дати в самому указі не зазначена, однак на сайті МОЗ пояснили це рішення тим, що «українські медики не повинні мати жодних спільних дат з терористичною Росією, яка щодня вбиває мирне населення». У День медичних працівників, що вперше відзначається саме у цю дату, Зеленський побажав медикам сил і перемоги і висловив подяку, а головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний у своєму привітанні назвав медичних працівників «янголами війни». У зоні бойових дій працюють військові медики – вони надають пораненим бійцям невідкладну допомогу прямо на місці або у стабілізаційних пунктах, які функціонують поблизу лінії фронту. Як це відбувається – дивіться у галереї.

Костянтин Ліберов, фотограф: "Сєвєродонецький район. Бої за Кремінну. Одні з найважчих на напрямку. Ця війна - жорстока і кривава. Майже тиждень в одному окопі з лікарями медичної евакуації, майже кожного дня виїзди за пораненими, відчайдушна боротьба лікарів за таке крихке людське життя. Важкі контузії, уламкові поранення, розірвані кінцівки. Крики болю і кров, дуже багато крові. Всі воїни на цих фото, завдяки професіоналізму та небайдужості військових лікарів - вижили. Ті, кого можна врятувати - були врятовані. Однак є ті, кому вже ніяк не можна було допомогти.Сьогодні кращі з кращих віддають своє здоров‘я і життя за нашу свободу в майбутньому і можливість підтримувати ілюзію нормального життя зараз. Ілюзію, адже кожен з нас, в мирному житті, роблячи свої звичайні справи, все одно тримає в голові: як вони там? Ця війна стосується кожного.Донатити, волонтерити, підтримувати інформаційний фронт, пройти хоча б базові підготовки з медичної допомоги та військової справи. Треба розуміти: є хлопці та дівчата, які вже 11 місяців в цьому пеклі. Скільки ще вони протримаються? І якщо їм знадобиться наша допомога - ми маємо бути готові. Ми пройшли вже багато чого з 24 лютого, змінилися й загартувались. А це - наша земля, наш дім, нам немає куди тікати".

Загинув під час евакуації поранених: у Києві попрощалися з медиком-добровольцем «Госпітальєрів» Ніко, який приїхав зі Швеції рятувати життя українців. «Під час евакуації поранених із фронту сталося зіткнення нашого евакуаційного авто з бойовою машиною піхоти, покинутою серед дороги. А евакуація відбувалась з самого нуля», - розповіли в медичному добровольчому батальйоні

Лікарі у місті Бахмут Донецької області ведуть боротьбу за життя кожного пораненого військового. Це місто в останні місяці перетворилося на одну з найгарячіших точок російсько-української війни. У лікарні без електрики надається перша допомога тим, хто прибуває з передової. Знімальна група державного інформаційного агентства Туреччини Anadolu за спеціальним дозволом зняла поранених солдатів у лікарні Бахмута. "Бахмутська лікарня, яка знаходиться під контролем української армії, розташована на лінії фронту, навколо неї ведуться постійні жорстокі ракетно-артилерійські обстріли. Саме в цю лікарню везуть поранених на фронті українських бійців, адже це дуже близько. Окрім надання першої допомоги пораненим бійцям, у госпіталі проводяться також екстрені хірургічні операці", - розповіли турецькі журналісти. (Metin Aktaş/Anadolu Ajansı)

Бахмут, як кажуть військові - один із «найгарячіших» напрямків на лінії фронту. З травня місто в Донецькій області перебуває під обстрілами російської артилерії. Поруч із військовослужбовцями там знаходяться і військові медики, які щодня рятують життя поранених бійців в стабілізаційному пункті. Один день в стабілізаційному пункті із військовими медиками: фоторепортаж Сергія Нужненка

Костянтин Ліберов, фотограф: «Останні дні ми провели в шпиталі міста Бахмут. Заїжджали туди кожного дня, на 1-2 години. Ці дві години на день зробили з нами одну жорстоку річ. Ми не відчуваємо в собі сил радіти. Україна звільнила Херсон! Ми так цього чекали. Але замість щастя, перед очима весь той біль, який ми бачили у фронтовому шпиталі. Один день поранених привозили кожні півгодини. Лікарі працюють без зупинки, майже не маючи перерви на сон, їжу чи елементарно сигарету.Це все так неправильно. Боже, це так неправильно! У двір шпиталю заїжджає машина. На вигляд трохи відрізняється від звичайно медеваку. Відкриваються двері. Тіло, накрите тряпкою. Йому вже не потрібна поміч лікарів. Носилки зносять у кут подвір‘я, кладуть поруч з іншими тілами, які привезли раніше. Ще годину тому він був живий. Можливо, дзвонив своїй коханій. Можливо, в нього є діти. Напевно, є ті, хто його любить і кому скоро доведеться дізнатись, що їх світ зруйновано. Боже, цього ніколи не мало трапитись. Чому ми, чому з нами? Але це відбувається сьогодні. Герої вмирають. Героям боляче. Герої страждають за наше сьогодні і за наше завтра. Це і є справжня ціна кожного міліметра нашої вільної землі. Ми завжди будемо про це пам‘ятати».

Мобільний шпиталь ДСНС України для хворих на COVID-19 у Каховці, що на Херсонщині вже кілька днів приймає пацієнтів. Наразі там перебуває 56 хворих на коронавірусну хворобу. З них кисневу підтримку отримують 42 госпіталізованих. Більшість пацієнтів (54) не були вакцинованими проти COVID-19. Розгортання мобільного шпиталю – приклад того, що медична система має межу, коли лікарні вже не спроможні приймати всіх хворих, яким потрібна стаціонарна допомога. Це вимушений крок, який потрібен, щоб врятувати життя та здоров’я наших громадян.Саме тому Міністерство охорони здоров'я України вкотре закликає записатися на щеплення та захистити себе та близьких від COVID-19.

У Києві, Львові та Одесі розпочали роботу пілотні центри масової вакцинації проти COVID-19, які функціонуватимуть у вихідні дні. За інформацією МОЗ, обирати вакцину в центрах масової вакцинації не можна. При цьому в міністерстві нагадали, що з 29 травня використовується вакцина CoronaVac, вироблена компанією Sinovac. Протягом цих вихідних у Центрі вакцинації проти COVID-19, створеному в Києві на базі Міжнародного виставкового центру (Броварський проспект, 15), щеплення зробили 3467 осіб. Центр облаштований за стандартами ВООЗ, розрахований на розміщення 20 бригад медиків, які можуть щепити від 2 до 3 тис. осіб на добу. Також, у разі необхідності, можливо додатково залучати медиків, щоб робити від 6 до 8 тис. щеплень. Центр відкритий, перш за все, для вакцинації киян, які записались через додаток «Дія». Локація кожної бригади в центрі вакцинації поділена на три зони: місце, де береться поінформована згода пацієнта, місце огляду та спілкування з лікарем і маніпуляційне місце, де роблять щеплення. Вакцини зберігаються у спеціальних холодильниках. Локація кожної бригади має окремий вхід та вихід. Територія облаштована місцями, де можна помити руки, є питна вода, організовано чергування бригади екстреної медичної допомоги, є зал очікування. Директор Департаменту охорони здоров’я КМДА Валентина Гінзбург зазначила, що для запобігання утворенню черг щеплення роблять за попереднім записом, однак люди, які записані на 11.00 або на 12.00, прийшли із запізненням і стояли в черзі. Поки центр працюватиме лише у вихідні з 10.00 до 18.00. Розповідаючи про те, як відбрилась люди для вакцинації в центрі, директор департаменту повідомила, що напередодні обдзвонили близько 8 тис. осіб, які записались на вакцинацію через «Дію», і запропонували прийти в суботу-неділю зробити щеплення. «І з цієї кількості близько 800 вже вакцинувались, і 560 погодились прийти в суботу, неділю. Більшість відмовлялася прийти, тому що вихідні. Ми розраховуємо, що все таки буде більша кількість бажаючих зробити щеплення», - сказала Гінзбург. За її інформацією, сьогодні вакцинуватимуть тих людей, які належать до визначених Міністерством охорони здоров’я категорій. Гінзбург також зазначила, що до центру сьогодні прийшли й очікують у черзі на вулиці також люди віком 65+, які не зареєстровані в «Дії», але належать до категорії, яку вже місяць, як вакцинують. У центрі їм не відмовлятимуть. Крім того, Гінзбург повідомила, триває робота з епідеміологами щодо відкриття інших центрів вакцинації. Відкриття нових локацій вакцинації залежить від наявності вакцин.

В Україні продовжує погіршуватися епідеміологічна ситуація на тлі зростання захворювань на COVID-19. Українська медична система уже на межі, а кількість вільних ліжок із киснем у медзакладах стає все менше. Львівщина входить до числа областей, де одна із найскладніших ситуацій із так званою «третьою хвилею» інфікування коронавірусною інфекцією. За словами керівника департаменту охорони здоров’я Львівщини Ореста Чемериса, загалом у лікарнях Львова та області перебуває понад 3400 пацієнтів. У деяких районах області медикам доводиться облаштовувати ліжко-місця прямо в коридорах, а кисень розходиться на раз. Яка ситуація нині на Львівщині та в обласному центрі і чи є шанси на покращення?