По дорозі на Донецьк, перед розв’язкою на Ясинувату, стоїть крайній блокпост українських військових. Крайні точки перед позиціями ворога армійці називають «нуль». Далі – територія, яку контролюють проросійські бойовики. Ліворуч, на горизонті, видніється Донецька фільтраційна станція. Праворуч – Авдіївка і промзона, підконтрольні українським силовикам. Там ідуть активні ближні бої, тривають постійні обстріли. Перестрілки і вибухи, які лунають там, чути дуже добре. Періодично проросійські бойовики ведуть провокаційний вогонь і по цих позиціях. За словами військових, після початку активних боїв на промзоні Авдіївки сюди почало «прилітати» трохи менше. Все, як і на більшості позицій на Донеччині: вдень більш-менш спокійно, вночі – вогонь. Тиша й спокій лише тоді, коли зону бойових дій відвідують спостерігачі моніторингової місії ОБСЄ.

Внештатный корреспондент Министерства обороны Украины, ветеран войны в Афганистане Дмитрий Муравский опубликовал фото артиллерии Вооруженных Сил Украины в действии. Фотографии были сделаны в зоне проведения антитеррористической операции на востоке Украины, однако, точных данных о подразделениях, изображенных на фото, нет.

Щодня через КПВВ «Станиця Луганська» проходить у обидва боки близько трьох тисяч осіб. Дорогою до Станиці Луганської люди долають численні блокпости і документ-контролі. Годинами простоюють у черзі на перевірку. Потім вони змушені пішки пройти півтора кілометра до КПВВ вже на боці території, що перебуває під контролем угруповання «ЛНР». Посередині цього шляху їх – а йдеться здебільшого  про пенсіонерів, жінок і дітей – чекає ще одне випробування: лаз через підірваний міст. Потім – знову черга, знову контроль, знову проблеми з транспортом і блокпости вже проросійських бойовиків.

"Впервые я оказался в Украине 10 лет назад. Эта страна влекла меня ещё и потому, что во мне течёт украинская и польская кровь. Украина — страна диких контрастов. В столице чувствуешь себя как в обыкновенном европейском городе, но стоит выехать за её пределы, как начинается страшная разруха. Временами кажется, что ты в стране третьего мира. Когда среднестатистический англичанин слышит об Украине, в голову ему приходят повальный алкоголизм, наркомания и бандиты, контролирующие целые города. Увы, но в западный мир страна пришла с багажом, от которого будет избавляться не один десяток лет. Может быть, этот образ утрирован, но он прижился. Благодаря фотографии стереотипы только укрепились. Вспомните работы Бориса Михайлова или серии о странах бывшего Союза Люка Делайе.Население западных областей Украины любит порассуждать о жителях Востока, хотя чаще всего судит о них по слухам или по сообщениям из телевизора. Безусловно, между людьми есть некоторые различия, но СМИ их преувеличивают. Информационная война переходит из одной фазы в другую, из-за чего старые раны снова кровоточат, а общество пропитывается взаимной ненавистью. Я ненавижу игру «Восток против Запада», которая идёт по всему миру. Мне кажется, украинцы давно не верят своему правительству, а каждая новая попытка поверить оборачивается для них разочарованием. Коррупция здесь всюду. Как я понял, для многих ностальгия — это побег от нищей реальности. Даже в мелочах: я часто слышал, как гривны между собой до сих пор называют рублями.Мне запомнился разговор с пожилой женщиной из прифронтового Дзержинска. Тридцать лет назад у неё была возможность работать и путешествовать по стране. Сейчас она живёт гораздо хуже, чем во времена Советского Союза, и еле сводит концы с концами. С началом войны бюрократия стала мучить местных жителей пуще прежнего. Некоторые безумно страдают из-за того, что не могут видеть своих близких, оказавшихся на территории ДНР. Практически невозможно получить пропуск туда, не заплатив, а въехать в Донецкую область со стороны России — ещё дороже.Сбрасывание советских памятников под агрессивные выкрики и размахивание флагами «Правого сектора» — точно не лучшее, что можно предпринять. В Киеве и других городах Украины я видел множество красивых мозаик, но сегодня их хотят уничтожить, потому что они были созданы в советское время. Думаю, взявшиеся за дело ребята пытаются переписать историю, не имея на это морального права. Я отправился в Донбасс в январе 2014 года, когда ещё ничто не предвещало беды. Когда ситуация развивается столь стремительно, надо остановиться прежде, чем воронка затянет тебя полностью. Я видел войну ближе, чем кто-нибудь может себе представить. Весна и лето 2014 года — по-настоящему тяжёлое и запутанное время. Сегодня на Востоке Украины все привыкли к тому, что идёт война. Идти на рынок или отводить детей в школу под залпы «Града» — это уже нормально.Когда меня спрашивают, смог ли бы я остаться в Украине навсегда, я говорю «да», потому что люблю эту страну."

Журналист Денис Казанский: "Российский путешественник Антон Кротов побывал в Луганске и сделал фоторепортаж. Не знаю, кто там говорил, что в ОРДЛО все налаживается, но лично я вижу полный апокалипсис. Мертвый город без людей, мрак и пустота. С позапрошлого года даже окна не застеклили. Трамваев больше нет." Кротов Антон: "Выложу наскоро некоторые свои фотографии из центра Луганска. Вчера и сегодня. 60 снимков. Включая новые памятники, построенные в нынешнюю эпоху. Город выглядит проще и бедней, чем Донецк. Плакатов и портретов лидера ЛНР не видно, магнитов с ним тоже нет. Проезд в транспорте -- 10 рублей. Всё дороже, чем в Донецке, особенно транспорт, и транспорта меньше, и местного, и междугороднего."

"Ідея в тому, щоби раз і назавжди закрити тему пошуку хороших росіян, "там не всі такі, то просто Путін поганий". Я бачив кадри, де цілі колони військової техніки їдуть з Росії в Україну. Але я не бачив жодного росіянина, який намагався зупинити ту колону. Я не заперечую, може там і є "хороші". Але толку з них, якщо від їхнього імені говорять зовсім інші", - автор плакатів Андрій Приймаченко.

24-а українська механізована бригада базується на одній з найгарячіших точок Луганської області. Український прапор майорить над 29-м блокпостом, що біля селища Новотошківське. Позиція на пагорбі дозволяє здійснювати ефективне спостереження за контрольними пунктами бойовиків угруповання «ЛНР», які базуються всього за 1,5 кілометри звідси. Українські військові стверджують, що зазвичай вони спостерігають набагато більшу кількість сепаратистів на позиціях, але у цей день прохолодна погода змусила обидві сторони ховатися у бліндажах. Деякі бійці 24-ї бригади залишаються на передовій вже понад 8 місяців і ніяк не дочекаються Різдвяних свят, щоб нарешті повернутися додому. Тим часом представник Міністерства оборони прибув на лінію фронту, щоб вручити військовим медалі за їхню мужність, героїзм та відданість Батьківщині.

Наружная реклама может многое сказать о состоянии дел на оккупированных территориях. Группировка «ДНР» как и раньше пытается с помощью пропагандистских плакатов внушить местным жителям уверенность в завтрашнем дне, показать работу над улучшением экономического положения, заверить в надежности своих «военных подразделений». Насколько это им удается - неизвестно. Однако из-за массового обеднения, недостатка бензина и сверхвысоких цен в магазинах, вряд ли социальная реклама способна серьезно вдохновить людей, проживающих на оккупированной территории Донецкой области. О том, как в группировке обстоит дело с ведением частного бизнеса, тоже можно судить по билбордах. Рекламы малых и средних предприятий почти нет, однако популярны объявления об открытии бизнеса в РФ или торговлю с Россией. Часто встречаются плакаты автобусных перевозчиков, главными направлениями которых является также Россия или оккупированный Крым, куда с началом боевых действий переселилось немало дончан.

Обличчя цих воїнів невідомі більшості українців, проте їхні заслуги перед Батьківщиною неможливо описати кількома рядками. Із першого дня «неоголошеної війни» війська спеціального призначення Збройних Сил України брали участь у багатьох бойових операціях, з боями пройшли усі «гарячі точки» Донбасу. На одному зі стрільбищ в зоні АТО Хмельницькі воїни-розвідники вдосконалюють свою майстерність під час комплексних тренувань з вогневої і тактичної підготовки. За словами командира підрозділу, заняття проводяться за новою методикою, яка розроблена за власним досвідом ведення бойових дій українським спецназом. – Як показує досвід, в нашій роботі дуже важливо навчитися швидко відкривати влучний вогонь на короткій дистанції. Крім того, військовослужбовець повинен добре вивчити свою штатну зброю і знати, на що вона здатна. Як правило, ми «працюємо» у відриві від основних сил, тому розраховуємо тільки на себе. Навички, набуті на тренуваннях, вже неодноразово дозволяли нам виконати важливі бойові завдання та повернутися живими, – повідомив командир.

Что представляет собой сегодняшний Донецк, какая царит атмосфера, и чем живут дончане, выяснял корреспондент «Новостей Донбасса» на улицах города. Безусловно, сегодня Донецк не настолько густо населен, как до оккупации незаконными организациями «Л-ДНР». Сегодня, гуляя по центральным улицам, не встретишь и половины от того количества людей, которых приходилось обходить по улице Артема, бульвару Пушкина, Шевченка или Университетской. Город значительно поредел.