Петро Шуклінов: Чому ми реконструюємо стадіони, коли потрібні десятки тисяч пікапів? Чому ми перекладаємо вулиці, коли потрібні сотні тисяч дронів? Чому ми будуємо памʼятники, коли потрібні сотні тисяч сучасних меднаборів? Чому, чому, чому ми досі витрачаємо кошти платників податків на те, що під час війни не є першочерговим?

Сергій Висоцький: Гарним тоном, який задається Печерськими пагорбами, стало накидування на наших партнерів, яке доходить інколи до відвертого хамства. Але в цих емоціях ми демонструємо повну неспроможність до того, щоби проаналізувати ситуацію очами Заходу та вибрати відповідну стратегію нашої поведінки. Можна пред‘являти скільки завгодно претензій до політичної волі США та країн ЄС. Але давайте уявимо гіпотетичну дзеркальну ситуацію, поставивши самих себе на їх бік.

Максим Розумний: Є кілька міфів про наші відносини зі стратегічним союзником (США), які сьогодні домінують у публічному дискурсі. Перший: американці бояться перемоги України над Росією. Другий: ще більше американці бояться того, що Росія «розвалиться». Третій: американці штовхають наше керівництво до того, щоб завершити війну якомога швидше. Насправді, американцям не потрібна перемога України у тому сенсі, як ми її розуміємо (повне звільнення окупованих територій).

Сергій Герасимчук: Попри те, що я вже тривалий час нехай і не надто глибоко, але займаюсь "угорським питанням", неодноразово бував в Угорщині, маю там друзів і партнерів, тa навіть маю пристойні публікації з цієї теми, я уникаю публічного коментування угорського питання. Воно надто делікатне, у ньому переплетена геополітика і права меншин, регіональні гравці Закарпаття і глобальні гравці від Пекіну до Вашингтону, від москви до Брюсселю з Берліном. Тут треба послуговуватися тонкими інструментами, мати компетенцію, знання і етичні орієнтири, інакше можна наламати дрів.

Валерій Пекар: Отже. 1. Точка неповернення пройдена. Вона давно передбачена й описана. Ця точка неповернення називається "втрата монополії на владу". Оскільки влада в РФ – це право сили ("червона парадигма"), то поява альтернативних центрів права сили означає, що центрів влади тепер є кілька (навіть не два, а мінімум три, хоч третій, Кадиров, залишався за лаштунками; а де три, там багато). Так, один із центрів права сили все ще головний, але вже не єдиний. Але залишитися має лише один, тож це нестабільний баланс – як кулька на вершині піраміди.

Іван Киричевський: В своєму офіційному комюніке Повітряні Сили написали, що рашисти сьогодні справді відстріляли шість крилатих ракет «Калибр» і шість гіперзвукових ракет «Кинжал», із яких всі 100% були збиті. З чого можна вивести наступні лінії. Виходить, що за останній місяць Київ пережив уже другу масовану атаку гіперзвуковими ракетами, перша була якраз 16 травня.

Вадим Денисенко: Пригожин перейшов чергову червону лінію. На цей раз він просто попередив: якщо Шойгу вирішить рейдернути Вагнер, то Шойгу загине. Заява прозвучала у відповідь на те, що Міноборони вирішило змусити всіх «добровольців» записатися в лави збройних сил РФ.

Віктор Кевлюк: 28 березня російські окупанти починають накопичувати воду у Каховському морі. Рівень води цього дня був 14,68 м. 4 червня рівень води вже становить 17,32 м. Цифри можна перевірити на французькому сайті Hydroweb, вони спостерігають за усіма водними ресурсами планети. Тобто окупанти СВІДОМО та ЗАВЧАСНО готували цей терористичний акт.

Олександр Кочетков: «Залізний купол», «Залізний купол»... Сьогодні міць української ППО-ПРО, зокрема, київської, перевершує славнозвісний ізраїльський комплекс. А ось Харкову, Херсону, Запоріжжю такий комплекс би не завадив. Яка мета надпотужних повітряних ударів ворога, наскільки вистачить його та нас, чим можемо відповісти і чого очікувати? Розкладаємо по поличках.

Олександр Кочетков: Тактична спецоперація у Белгородській області, яка явно планувалась як диверсійна вилазка для відтягування резервів ворога з фронту, неочікувано перетворилася на майже повноцінні бойові дії. На тій території РФ, яку в світі (поки що) визнають російською.