Один із підрозділів, які намагаються щільно закрити небо, розташований на передовій під Бахмутом. Нині там щодня російська армія намагається штурмувати позиції ЗСУ. Бійці за допомогою ПЗРК прикривають небо над піхотою. Загалом у невеликого підрозділу на рахунку вже 16 збитих цілей: вертольоти К-52, Мі-8, армійська авіація Су-25, 30, 34. Незважаючи на ризик і, без перебільшення, активний обстріл, бійці знайшли механізм, як збивати російську авіацію. Автор: Мар'ян Кушнір

Роман Костенко про деокупацію правобережної частини Херсонської області та майбутні плани ЗСУ. Херсон та всі села, що знаходяться на правому березі Дніпра, стають тепер прифронтовою зоною. Російська армія може обстрілювати ці території навіть із легкої зброї, що становить небезпеку не лише мешканцям, а й ставить під загрозу можливість відновлення інфраструктури. Експерт також аналізує можливі подальші наступальні дії української армії.

Херсон без світла, води і газу, але третю добу на головній площі — дискотека. У місті темрява через те, що росіяни, відступаючи, обстріляли лінії електропередач. Немає також звʼязку. Ловить лише російський і лише на набережній біля Дніпра, яка тепер і є лінією фронту. В Херсоні тихо, але вранці мешканці ще чули прильоти з лівого берега на правий — на околиці Херсона. Місцеві розуміють, що Херсон ще можуть обстрілювати з ще окупованої частини області з лівого берега Дніпра. Але кажуть, що найгірше для них, а саме 255 днів окупації — позаду. «Найстрашніше, що було — це що про нас забули. Ми не боялися, коли бахкало, бо це означало, що ЗСУ десь поруч. Ми боялися, коли було тихо, бо про нас забули», — каже нам жителька Херсона. Чоловік обіймає військових, які приїхали на площу вітатися. «Запамʼятайте їх. Ось це — визволителі», — каже він нам в камеру.

Як мешканці Херсона зустрічали та вітали ЗСУ, які увійшли до міста 11 листопада. Раніше російська влада неодноразово заявляла, що "Росія тут назавжди" – Херсон був окупований російською армією у лютому 2022 року. У вересні окупаційна влада провела так званий "референдум" про приєднання до Росії.

Українська армія перетнула межу Харківської та Луганської областей, звільнила понад десять населених пунктів Луганщини і рухається в бік Сватового. Піхота 92 бригади вже в Луганській області, водночас артилерія поки що працює на межі областей. hromadske відвідало екіпажі «Гвоздик», що на 90% складаються з військових, для яких рідний дім — це Луганська і Донецька області. Їхній командир, 25-річний «Пастор», каже, що через це з мотивацією в його підопічних проблем немає — вони ж бо рухаються у напрямку дому. Українська артилерія на цьому напрямку працює і влучніше, і більше за російську, а самі хлопці висміюють «лінію Вагнера» — загорожу з бетонних кубів, яка має врятувати російські війська від броньованої техніки українців.

Від початку повномасштабної війни 59-та мотопіхотна бригада імені Якова Гандзюка вибивала окупантів з Миколаївщини та Херсонщини. 59-ту неодноразово у своїх звернення відмічав президент України Володимир Зеленський. Ми приїхали на південь до 59-ї, аби показати як працює підрозділ РСЗО «Град». Нині хлопці збирають на автівку для свого підрозділу РСЗО. Посилання на банку навідника «Ворона»: https://send.monobank.ua/jar/7oKAf9Cg6e

Під Бахмутом Донецької області, одній з найгарячіших ділянок фронту, Збройні сили України застосовують радянське озброєння, що залишилося у спадок Україні. Крім того, що у ЗСУ сьогодні є чимало іноземного озброєння, але чи не основним озброєнням оборони є те, що залишилося в українській армії з Радянського Союзу. Зазвичай, це артилерія 70-80-х років. Солдати кажуть, що хоч озброєння старе, але сьогодні стане в нагоді і дає шанси на ефективну оборону. Як застосовують у бою САУ 2С3, "Гради", трофейний російський танк Т-80 та МТ-12 "Рапіра", і чи втримається Бахмут дивіться у відео Радіо Свобода Україна. Автор: Мар'ян Кушнір

У жорстоких боях у березні-червні українські воїни, основні сили яких складала 93-я механізована бригада, розгромили російські війська у стратегічно важливому селі Гусарівка. Був там з підрозділом "Ренджа". Боєць Роман "Подол", єврей, який навіть воює виключно у кіпі, вражаюче розповів про мотивацію бити російських агресорів на фоні знищеної російської колони, раджу подивитись. Саме там було захоплено, наприклад РСЗВ "Солнцепьок" та заряджувальна машина до нього. Звільнення Гусарівки дозволило вирішити стратегічне завдання - створити загрозу західному флангу ізюмського плацдарму. Ці позиції стали рубіжом, звідки почався наступ українських військ у вересні.

Позиції між Сіверськом і Соледаром уже не перший місяць тримає 10 коломийська гірсько-штурмова бригада. Тут українська армія обороняється й не дає росіянам і найманцям із групи «Вагнера» оточити Бахмут. Соледар — одне зі стратегічних міст на шляху до цієї мети росіян. Бої тривають уже в населеному пункті. Попри те, що ситуація на цьому напрямку найважча для української армії, hromadske тут більше чує роботу української артилерії, аніж російської. Це підтверджує нам і командир батареї — «Атлас». Ситуація понад місяць тому змінилася в український бік. росіяни більше не засипають тутешню землю снарядами з усіх видів артилерії, що може свідчити про те, що й у них почалися проблеми з боєприпасами. А з точністю в них і раніше були проблеми. В українців, каже «Атлас», із точністю краще. «Йшла група в наступ, 30 їхніх людей, і три снаряди акуратно по центру наших лягло». Справжнє ім’я «Атласа» — Сергій. Він тут наймолодший, але головний. Йому 24 роки. Коли війна з росією лише почалася, Сергій ще навчався у школі. Завжди хотів бути військовим. В академії на факультеті ракетних військ навчався вже тоді, коли війна була в розпалі, готувався до повномасштабної. Пройшов усі щаблі — від командира відділення до командира батареї. Його підопічні працюють і в дощ, і в холод. Але втоми чи нарікань ми не чуємо жодних. «Я до всього вже так звик, сприймаю на позитиві все»,  — каже командир.

На відео елементи протиповітряної оборони Сухопутних військ Збройних сил України – радянського виробництва зенітно-ракетний комплекс «Стріла-10» та зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска». Ними в механізованій бригаді на Донеччині прикривають підрозділ від загроз з повітря – насамперед різноманітних безпілотників, бо авіація не залітає до їхнього радіусу дії. До того ж техніка радянська та застаріла, тому екіпажам важко полювати на ті цілі, яких не було під час виробництва цієї техніки. З російських БПЛА бійці стикаються з «Орланами» різних модифікацій та «Елеронами». З ПЗРК Stinger бійці також полюють і за штурмовою авіацією на передовій – в основному за літаками Су-25 та вертольотами Ка-52, а також є можливість перехоплювати крилаті ракети. Це зробити також важко, тому що на прицілювання та постріл є лічені секунди – максимум півхвилини, якщо місцевість відкрита без лісів. Автори: Роман Пагулич, Павло Холодов