На відео елементи протиповітряної оборони Сухопутних військ Збройних сил України – радянського виробництва зенітно-ракетний комплекс «Стріла-10» та зенітний гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска». Ними в механізованій бригаді на Донеччині прикривають підрозділ від загроз з повітря – насамперед різноманітних безпілотників, бо авіація не залітає до їхнього радіусу дії. До того ж техніка радянська та застаріла, тому екіпажам важко полювати на ті цілі, яких не було під час виробництва цієї техніки. З російських БПЛА бійці стикаються з «Орланами» різних модифікацій та «Елеронами». З ПЗРК Stinger бійці також полюють і за штурмовою авіацією на передовій – в основному за літаками Су-25 та вертольотами Ка-52, а також є можливість перехоплювати крилаті ракети. Це зробити також важко, тому що на прицілювання та постріл є лічені секунди – максимум півхвилини, якщо місцевість відкрита без лісів. Автори: Роман Пагулич, Павло Холодов

Звичайна робота артилерійської бригади з підтримки військ на передовій у Донецькій області. Артилеристи використовують польські самохідні установки Krab. (У відео використано кадри Військового телебачення України). Автори: Роман Пагулич, Павло Холодов

Чому важкопоранений військовослужбовець і адвокат Масі Найєм перестав носити пов’язку на втрачене око. Наскільки в нього змінився режим життя. Скільки сторінок книг зараз читає за день. Чому не може повернутися до адвокатської діяльності. Чому раптом пішов навчатися грати на піаніно. Про потребу в допомозі психолога та в алкоголі. Чи планує знову кермувати автівкою. hromadske навідалося на орендовану квартиру до Масі Найєма, проїхалося з ним на заняття з піаніно й погуляло з його собакою, яку він привіз 2016 року з Авдіївки після демобілізації.

Як працює українська ППО, які особливості російських ракет і коли вони закінчаться? Що відбувається в небі над Україною під час повітряних тривог? Ми про це поговорили з військовослужбовцем українських сил Протиповітряної оборони, який розповів трохи сумних новин, трохи обнадійливих, трохи підбадьорливих. А також про найкращу ППО, яка у нас може бути.

У вересні українські військові звільнили майже усю територію Харківської області від окупантів. Наша журналістка Аліна Шеремета поїхала у Куп‘янськ, Куп‘янськ-Вузловий та у Ківшарівку, щоб показати, що по собі лишили росіяни та як місцеві жителі живуть після окупації. Частина деокупованої області перебуває бех світла, води та газу, люди готують їжу на багаттях у дворі, проте українських захисників зустрічають з прапорами і квітами, та постійно намагаються нагодувати. Більше дивіться у репортажі.

«Удома, напевне, буду сумувати за цим місцем», — каже нам старший технік артилеристів. Цю фразу ми чуємо крізь звуки пострілів танка. На щастя, нашого. Бригада, до якої ми приїхали, вже понад місяць працює під Бахмутом. Зараз це найважча ділянка фронту. На відміну від інших позицій, де українська армія перейшла від оборони до наступу, тут досі обороняються. А росіяни, основу яких на цій ділянці становлять найманці з груп «Вагнер» і «Ліга», безкінечно намагаються прорвати тут українську оборону — як не в одному, то в іншому місці. З військового погляду в цьому зараз небагато логіки, однак артилеристи пояснюють ці спроби наступів тим, що хоч десь росіянам потрібні перемоги. Перемог ця бригада з усіх сил намагається росії не дати. Усе — дорогою ціною. Тиждень тому два артилерійські екіпажі вийшли з ладу через обстріл, загинули найкращі бійці. І це те, з чим мусять далі жити й воювати їхні побратими, котрі вже також майже всі поранені, але продовжують боротись.

На Донбасі точаться бої на околицях міста Бахмут. Це одна з найгарячіших ділянок фронту, де російські окупаційні війська продовжують активно штурмувати ЗСУ. Так уже кілька місяців вони намагаються захопити селище Яковлівка, що на сході від Бахмута та Соледара. Щоразу спроби атакувати українські війська стають провальними для ЗС РФ. Втім, по собі вони залишають руїни та трупи своїх підлеглих. Як обороняють лінію фронту ЗСУ дивіться у відеоматеріалі Радіо Свобода Україна. Автор: Мар'ян Кушнір

Артилеристи 43-ї окремої артилерійської бригади на самохідних артустановках великої потужності 2С7 «Піон» ведуть вогонь по російським військам на Донеччині. Через далекобійність і калібр їх використовують для ударів по ворожій артилерії, командним пунктам, складам боєприпасів, колонам ворожої техніки, станціям радіоелектронної боротьби та іншим важливим цілям. З 24 лютого ці гармати постійно виконують бойові завдання у всіх важливих операціях – від оборони на півночі та сході до контрнаступу у всіх напрямках. 2С7 «Піон» – найпотужніша ствольна артилерія у Збройних силах України – її калібр 203 мм. До того, як Захід почав надавати Україні сучасну артилерію, ця гармата також була найбільш далекобійною – максимальна дальність пострілу звичайним снарядом – 37.5 км.

Військові 93-ї бригади Холодний Яр повернулися на місця, де їм довелося приймати найважчі свої бої, для того, щоб відшукати загиблих побратимів, яких тоді не змогли забрати. Згадати про їх подвиги, жертовність і про обставини їх загибелі за Україну.

Віталій родом зі Скадовська Херсонської області, що тимчасово окупований російськими військами. З 2014 року був моряком на цивільних кораблях, ходив у Середземне море, там і отримав своє псевдо «Гаєчка». Коли над його будинком 24 лютого полетіли перші ракети, Віталій зрозумів, що час вивозити сім’ю і йти у військкомат. «Гаєчка» має трьох доньок, і міг би легко виїхати закордон, але прийняв рішення воювати. Зараз Віталій – командир підрозділу в батальйоні морської піхоти і найбільша його мотивація – це повернути свій дім.