На Донбасі точаться бої на околицях міста Бахмут. Це одна з найгарячіших ділянок фронту, де російські окупаційні війська продовжують активно штурмувати ЗСУ. Так уже кілька місяців вони намагаються захопити селище Яковлівка, що на сході від Бахмута та Соледара. Щоразу спроби атакувати українські війська стають провальними для ЗС РФ. Втім, по собі вони залишають руїни та трупи своїх підлеглих. Як обороняють лінію фронту ЗСУ дивіться у відеоматеріалі Радіо Свобода Україна. Автор: Мар'ян Кушнір

Артилеристи 43-ї окремої артилерійської бригади на самохідних артустановках великої потужності 2С7 «Піон» ведуть вогонь по російським військам на Донеччині. Через далекобійність і калібр їх використовують для ударів по ворожій артилерії, командним пунктам, складам боєприпасів, колонам ворожої техніки, станціям радіоелектронної боротьби та іншим важливим цілям. З 24 лютого ці гармати постійно виконують бойові завдання у всіх важливих операціях – від оборони на півночі та сході до контрнаступу у всіх напрямках. 2С7 «Піон» – найпотужніша ствольна артилерія у Збройних силах України – її калібр 203 мм. До того, як Захід почав надавати Україні сучасну артилерію, ця гармата також була найбільш далекобійною – максимальна дальність пострілу звичайним снарядом – 37.5 км.

Військові 93-ї бригади Холодний Яр повернулися на місця, де їм довелося приймати найважчі свої бої, для того, щоб відшукати загиблих побратимів, яких тоді не змогли забрати. Згадати про їх подвиги, жертовність і про обставини їх загибелі за Україну.

Віталій родом зі Скадовська Херсонської області, що тимчасово окупований російськими військами. З 2014 року був моряком на цивільних кораблях, ходив у Середземне море, там і отримав своє псевдо «Гаєчка». Коли над його будинком 24 лютого полетіли перші ракети, Віталій зрозумів, що час вивозити сім’ю і йти у військкомат. «Гаєчка» має трьох доньок, і міг би легко виїхати закордон, але прийняв рішення воювати. Зараз Віталій – командир підрозділу в батальйоні морської піхоти і найбільша його мотивація – це повернути свій дім.

Звільнена Харківська область: бійці тероборони розповіли, як упіймали військового РФ, одягненого в цивільний одяг, а також показали, що залишилося на покинутих позиціях армії Росії в Ізюмі. На початку вересня українські війська звільнили від російської окупації більшу частину Харківської області, зокрема міста Балаклія та Ізюм. На початку активних дій на сході України Збройні сили України деокупували близько 9 тисяч квадратних кілометрів – розповів у вечірньому зверненні 23 вересня президент Володимир Зеленський.

Внаслідок контрнаступу Збройні сили України вибили російську армію з населених пунктів на півночі Харківської області, які РФ захопила ще першого дня повномасштабного вторгнення. Про наслідки окупації розповідають місцеві жителі та військові, які брали участь у контрнаступі.

Ми приїхали на Миколаївщину знімати артилеристів 63-ї бригади. Одна з установок — 2СЗ «Акація» — зламалася просто дорогою до нас. Військові кажуть, що таке трапляється через вік самої техніки. Якщо знайти необхідну запчастину до машини не вдається, її здають у рембат, де вона може стати донором для іншої техніки. Як українські військові лагодять самохідну гаубицю в польових умовах — у відеоматеріалі hromadske.

Місто Купʼянськ у Харківській області було окуповане російськими військами 27 лютого 2022 року. росіяни через близькість міста до кордону зайняли його практично без боїв. Через 6 місяців окупації до Купʼянська вранці 10 вересня зайшли українські війська. Місто звільняла 92 харківська бригада. Але на відміну від звільнених Балаклії та Ізюма і багатьох населених пунктів, котрі через швидкість контрнаступу української армії опинились у тилу й нарешті почули тишу, Купʼянськ, навпаки, опинився на лінії фронту. hromadske побувало в місті 15 вересня. У цей момент лівий берег річки Оскол, яка розділяє Купʼянськ та Купʼянськ-Вузловий, був під контролем російських сил, а правий — українських. Через це артилерійські дуелі, танкові бої, пакети «Градів», касетні бомби добре було чутно. І все це безперервно прилітало на голови мешканців Купʼянська. Люди спішно покидали місто, хтось залишався і просив у військових хліб. Цього дня поранення в місті зазнали 10 людей, двоє з них — діти. В місцевій лікарні, яка працювала протягом усієї окупації, залишилося 20 працівників. Замість 900 — до війни. У госпіталі, який рятує поранених, нема ні світла, ні води, ні звʼязку, ні спецтранспорту, щоб усіх пацієнтів евакуювати в безпечніше місце. Ситуація в цей день у Купʼянську мала катастрофічний вигляд. 16 вересня, наступного дня після того, як знімальна група hromadske була в місті, Купʼянськ-Вузловий на лівому березі річки Оскол був звільнений підрозділом «Кракен». Але обстріли лівого і правого берега не припинились.

Місто Ізюм на півдні Харківської області було окуповане російськими військами пів року. Після авіанальотів і бомбардувань його зайняли повністю наприкінці березня. Саме тоді Ізюм найбільше постраждав, місцева влада оцінює, що зруйновано 80 відсотків населеного пункту і що під час шквальних обстрілів в Ізюмі могло загинути до тисячі мешканців. У містечку до війни проживало трохи менше ніж 50 тисяч людей, а під час окупації ізюмців залишилося приблизно 10 тисяч. Українські війська звільнили Ізюм 10 вересня вранці. Більшість росіян устигли втекти, щоб не потрапити в оточення. Вони покидали військову техніку. Але втекли все ж не всі. Журналісти hromadske першими з-поміж інших потрапили до звільненого міста. За три дні після звільнення тут усе ще шоковані тим, що нарешті вільні.

Юрій Бутусов показує, як виглядає траса Волохів Яр - Ізюм після контрнаступу ЗСУ. Окупанти кинули чимало військової техніки, а деякі з них лишились в Україні назавжди.