Антон та Артем – два брати родом із Волині. Нині вони разом воюють у Луганській області. Молодший Антон майже за півроку до 24 лютого 2022 року записався до тероборони. Згодом став командиром взводу мінометної батареї. Старший Артем під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну перебував у Польщі та одразу ж повернувся на батьківщину. Відео телеканалу «Настоящее время».

20-річна Олександра Сахарук добре знає, який вигляд має лінія фронту — вона відвідала більшість міст і сіл, пошматованих війною. Це її остання «дослідницька» експедиція — лише в містах і селах північніше Сіверська ще не була. Вона їде туди, аби розповісти про свою програму комплексної евакуації і запропонувати людям не просто довезти їх до потяга в Покровську, а привезти в їхнє нове житло — у нове життя. Коли почалося вторгнення, Олександра покинула ІТ-сферу й стала займатися журналістикою. Спілкуючись із людьми в прифронтових населених пунктах, вона зрозуміла, що вони тримаються за своє рідне місто чи село до останнього через кілька причин, більшість із яких можна вирішити: не відбирати пенсію, надати постійне житло, допомогти з пошуком роботи. Так, разом із друзями вона створила громадську організацію «НЕ САМІ», яка намагається відповісти на всі ці заперечення місцевих. Запартнерившись із іншими волонтерами, «НЕ САМІ» не лише евакуюють людей, а й підтримують їх протягом війни та допомагають облаштуватися на новому місці. Поки Олександра їздить фронтом і намагається вмовити місцевих виїжджати, інші члени команди, волонтери, приймають заявки на евакуацію, організовують логістику та підтримують переселенців. Попри те, що свою молодість Олександра проводить у переїздах між Авдіївкою і Сіверськом, на таке життя вона не нарікає. «Ми можемо продовжувати будувати українську національну ідею. Ми спостерігаємо за тим, як формується наша держава, які процеси зараз у ній відбуваються. Це дуже цікаво, якщо ти можеш бути до цього долучений або долучена. Насправді, це велике щастя, що ми застали цей період у своїй молодости, коли ми вже маємо власну державу, але ще можемо займатися її побудовою», — каже Олександра.

Українська армія перетнула межу Харківської та Луганської областей, звільнила понад десять населених пунктів Луганщини і рухається в бік Сватового. Піхота 92 бригади вже в Луганській області, водночас артилерія поки що працює на межі областей. hromadske відвідало екіпажі «Гвоздик», що на 90% складаються з військових, для яких рідний дім — це Луганська і Донецька області. Їхній командир, 25-річний «Пастор», каже, що через це з мотивацією в його підопічних проблем немає — вони ж бо рухаються у напрямку дому. Українська артилерія на цьому напрямку працює і влучніше, і більше за російську, а самі хлопці висміюють «лінію Вагнера» — загорожу з бетонних кубів, яка має врятувати російські війська від броньованої техніки українців.

Юрій Бутусов: "Це один день - 3 червня у Сєвєродонецьку за 44 хвилини. Кадри зафільмовані просто під час бою за два будинки у кварталі міста. Війна як вона є. Якщо ви не на фронті, то навряд чи бачили війну ближче. Тепер матимете уявлення як це, коли танк влучає у сусідній будинок чи кімнату, коли треба бігти за додатковим бк під обстрілом і з жартами, коли спати доводиться на рації і під вибухи артилерії, коли думаєш, що тебе забере ВСП, а отримуєш Героя України! ) Подивіться на цих мужніх воїнів, аби мати розуміння, що відбувалося у Сєвєродонецьку. "Мы не бежим, мы воюем, мы сражаемся! Но дома́ не держат" - цитата командира "Ройса". Вони, дійсно, сильніші за бетон. Вони витримали".

Як Росія брала Лисичанськ, скільки втратила своїх солдатів і поклала примусово мобілізованих з окупованих територій, яких називає одноразовими людьми? Розповідають учасник оборони Лисичанська, військовослужбовець батальйону "Легіон свободи" Нацгвардії Віктор Шепеля та керівник військового відділу благодійного фонду "Повернися живим" Андрій Римарук.

Про ситуацію у Лисичанську Радіо Свобода розповів начальник управління патрульної поліції у Луганській області Віктор Левченко. За його даними, Лисичанськ не блоковано, але дороги до міста під постійними обстрілами російської армії. Раніше російські війська увійшли до сусіднього Сєвєродонецька. Лисичанськ залишається останнім великим містом у Луганській області, яке контролює українська сторона.

Подробный анализ расстановки сил в тяжелых военных точках Луганщины – от координатора группы "Информационное сопротивление" Константина Машовца.

Роман Власенко, голова Сєвєродонецької районної державної адміністрації у коментарі Радіо Свобода припустив, що теоретично Сєвєродонецьк може стати другим Маріуполем. Українські сили та кілька сотень цивільних перебувають у підземних бункерах хімзаводу «Азот» у міській промзоні. Російські сили, швидше за все, будуть зосереджені навколо «Азоту», і поки українські захисники тримаються, Росія навряд чи зможе кинути свої сили на інші завдання, повідомляє британська розвідка.

Сєвєродонецьк продовжують активно штурмувати російські війська. У ході бойових дій їм вдалося зайняти половину міста. Водночас, як стверджують українські військові, у місті точаться міські бої. ЗСУ намагаються закріпитися і підготуватися до контрнаступальних операцій. Їм на допомогу приїхали підрозділи іноземців із різних країн світу, які добровільно сформували окремий спецпідрозділ та воюють на боці України.

Лисичанськ — місто на на Луганщині, яке намагаються захопити російські війська. Це один із небагатьох населених пунктів області, що досі лишається під контролем української армії. Місто щодня потерпає від ворожих обстрілів і ракетних атак. 27 травня співробітники патрульної  поліції приїхали до Лисичанська, щоб евакуювати місцевих жителів. Проте частина людей відмовляється залишати рідне місто — кажуть, їм немає куди й за що їхати. Люди, які лишаються в місті, уже тривалий час живуть без води, електрики та зв’язку. А останніми днями — ще й без газу. Вони змушені переховуватися в підвалах і готувати їжу на вогнищах у дворах. Як місцеві жителі виживають у місті, бої за яке не припиняються, — дивіться в репортажі hromadske.