росіяни обстрілюють міста Донецької області щодня. Чим ближча лінія фронту — тим більше людей наважуються залишити свої домівки і поїхати в інше, невідоме життя. Ще один «мотиватор» — холод. Що ближча зима — то страшніше лишатись у містах без опалення. Українська влада каже, що газопостачання відновити поки що не вдасться, і на Донеччині цієї зими тепла не буде. Донеччани зачиняють двері своїх будинків на ключ, сідають на евакуаційний потяг до Покровська і їдуть у нове життя, не знаючи, чи повернуться коли-небудь у старе. hromadske проїхало цей шлях разом із тими, хто вирішив евакуюватися. Що вони відчувають? Що найсильніше мотивує виїжджати? Куди везе їх потяг? Як це — стати переселенцем? Дивіться у репортажі Діани Буцко та Михайла Мєщерінова.

Один из лидеров донецких боевиков, который в 2014 году провозгласил себя «народным губернатором», теперь воюет против Украины за деньги. Об этом свидетельствует аудиозапись, которую журналисты проекта Радио Свобода «Донбасс Реалии» получили от своих источников в одном из разведывательных органов Украины. На записи зафиксирована встреча представителей российского командования с группою наемников, которые самовольно покинули позиции в районе Богородичного Харьковской области. Российский офицер утверждает, что они всех «подставили». В то же время наемники, среди которых вероятно Павел Губарев, жалуются на отсутствие связи, поддержки артиллерии и плохую координацию с регулярными российскими войсками. Радио Свобода пыталась связаться с Губаревым, но на момент публикации материала сделать это не удалось. Редакция не может независимо подтвердить конфликт в этой среде.

Російські окупанти не полишають спроб взяти під контроль Піски, що у Донецькій області. Однак постійно зазнають невдачі.

Батальйон «Карпатська Січ» перебуває на війні з 2014 року. Це добровольче формування тримало одні з найважчих позицій на Донбасі, зокрема селище Піски під донецьким аеропортом. 24 лютого 2022-го ветерани «Січі» повернулись на війну. Воювали спочатку в Ірпені під Києвом, а коли росіян із півночі України відігнали, добровольці перемістилися на схід — під Ізюм. Відколи вони на цих позиціях, на жоден метр землі фронт тут не посунувся. У травні добровольці нарешті почали всім батальйоном із власним керівництвом та структурою оформлюватись. Окремий офіційний підрозділ у Збройних силах. Усе роблять паралельно — воюють, трохи наступають і долають армійську бюрократію. Тут немає жодного мобілізованого. Усі прийшли добровільно, тому мотивація — на високому рівні. Через неї сюди їдуть воювати іноземці. Зараз у батальйоні є громадяни 35 країн. Перекладають їм українські бійці, котрі повернулися з робіт за кордоном, щоб захищати власну землю. Себе стрілецький окремий батальйон жартівливо називає «привиди ріллі» — на противагу «привиду Києва», котрий захищав українське небо, вони захищають землю. На момент виходу відео «Карпатська Січ» пішла у контрнаступ під Ізюмом.

Російські війська продовжують спроби штурмувати Бахмут та Соледар Донецької області. З коротким інтервалом містом прилітають снаряди різних калібрів. Здебільшого російські сили намагаються атакувати з флангів. На допомогу піхоті ЗСУ підключаються українські танкісти та артилеристи, які вражають цілі та стримують тиск з боку російської армії. Як українські танкісти борються на передовій та чим допомагають артилеристи окремого гірничо-штурмового підрозділу дивіться у відео Радіо Свобода.

Бої на Донбасі та на півдні України. Військовий аналітик Ігаль Левін дав свою оцінку ситуації на фронті, прокоментувавши переміщення російських військ, а також ймовірність великого наступу Росії та контрнаступу ЗСУ.

Вони бомблять українські поля з пшеницею, навмисно ціляться у склади з зерном та крадуть його з окупованих територій. російські військові продовжують на всіх фронтах чинити злочини проти українського народу, під приціл потрапляє і аграрний сектор. Ми приїхали на Миколаївщину, аби подивитися, як українські аграрії працюють під час війни.

На Донбассе есть участки фронта, где украинским военным медленно, но все же удается отодвигать российские войска. И там, где были окопы российских военных, их позиции занимают уже украинцы

«Лягайте, розтягніться, біжімо, це танк по нас», — ці слова чуло hromadske, коли журналісти бігли, йшли, повзли до передових позицій української армії під Харковом. Українські військові просуваються вперед на схід від Харкова. hromadske повернулося на позиції харківської тероборони, де ми були в травні. За два місяці військові тут просунулися на два кілометри на схід і зайняли позиції, з яких вибили росіян. Тут зараз працює і наша артилерія, й іноземна — як американські гаубиці «три сімки», так і українська авіація. Але за ці два місяці ситуація погіршилась і для українських військових: хоч вони і просуваються вперед, російська артилерія тут працює тепер втричі сильніше. Машина, яку ми залишили в посадці, втратила заднє скло, поки ми повернулись. І тут так щодня. Щойно росіяни бачать переміщення людей чи машин, відразу туди прилітає. Також почастішали виходи ДРГ росіян, одну таку групу кілька днів тому харківська тероборона разом зі спецпризначенцями розбила неподалік під Дементіївкою. До терооборонівців приходить бригадний генерал «Марсель». «Не з інспекцією, а щоби підтримати», — каже він.

«Ви вірите, що можуть стріляти з боку Білорусі? — Ніколи в житті!» Так нам відповідали восени 2021 року в прикордонних українських селах на межі з Білоруссю, де завжди були тісні родинні зв'язки між українцями та білорусами. Також люди їздили одне до одного в найближчі райцентри — на закупи і навіть на роботу. Тут також не приховували захоплення самопроголошеним президентом Лукашенком як «хорошим господарником» і колгоспами в білоруських селах. Через п'ять місяців після нападу російських військ із боку Білорусі ми приїхали в село на українсько-білоруському кордоні, щоб розпитати, як тут змінилося ставлення людей до білорусів та Лукашенка. Чи продовжують спілкуватися з родичами, чи шкодують про закриті кордони, чи вірять у повторний напад, які згадки залишилися про відвідини села російською армією — дивіться в репортажі Мар'яни П'єцух.