НОВОСТИ ДНЯ: Комету Neowise можно увидеть в Украине невооруженным глазом: куда смотреть  Сравнивать языковую ситуацию в Швейцарии и Украине неуместно – австрийский профессор  США с Японией договорились совместно исследовать Луну  Дуров обвинил Apple и Google в злоупотреблении положением на рынке  Фуд-ликбез: почему к кофе подают стакан воды?  На Донбассе погиб 31-летний офицер Тарас Матвеев   Зеленский просит отменить ограничения на зарплаты чиновникам все новости дня
Фоторепортажиметки: архитектура
  • 25 киевских храмов, разрушенных советской властью 25 киевских храмов, разрушенных советской властью

    В этом годы в силу известных причин большинство верующих не смогут посетить Пасхальное богослужение, но сейчас они имеют возможность увидеть онлайн трансляции. А если заглянуть в прошлое, то ведь каких-то 30 лет назад в большинстве храмов не правили службу, более того, многих ныне воссозданных и отстроенных церквей вообще не было на киевской карте. Посмотрите 25 старых фотографий сакральных сооружений, в разные годы разрушенных советской властью.

    12.04.2020 25 8075
  • Найкращі архітектурні фото 2019 року Найкращі архітектурні фото 2019 року

    Організатори конкурсу архітектурнії фотографії Art of Building Photographer of the Year обрали найкращі знімки минулого року. Члени журі найвище оцінили роботу Педро Луїса Аярігвера Саїза, який зняв архітектурний комплекс Місто мистецтв та наук у Валенсії. А от приз глядацьких симпатій дістався іншій роботі. Публіка відзначила знімок Олександра Борботіна, зроблений на станції московського метро. І ще кілька робіт, які увійшли до короткого списку конкурсу.

    29.01.2020 11 5458
  • Українські архітектори отримали престижну міжнародну нагороду Українські архітектори отримали престижну міжнародну нагороду

    Архітектурна студія Сергія Махна отримала престижну міжнародну нагороду International Design Awards за проєкт "Дім Шкруба" - будинок в українсько-японському стилі. Про це йдеться у повідомленні на сторінці студії у Facebook. "У нас є дві новини: очікувана й дуже очікувана. Сьогодні нашій студії виповнилось 17 років. І сьогодні ж в подарунок ми отримали перемогу на світовій арені не тільки для студії, а й для всього українського дизайну. Наш "Дім Шкруба" виборов "золото" міжнародного конкурсу International Design Awards - перше в цій нагороді для студії і цьогоріч - єдине для українців", - зазначається у повідомленні. Як повідомляє видання "Хмарочос", у 2019 році архітектор Сергій Махно закінчив реконструкцію будинку для своєї родини за власним проєктом, створивши оселю в українсько-японському стилі. Двоповерховий будинок площею 370 квадратних метрів розташований у смт Козин Київської області. Проєкт має назву "Дім Шкруба". Це вигадане слово, яким одне одного називають Сергій і його дружина Влада. Подружжя має трьох синів: Хікару, Тадао та Івана. Махно придбав вже готовий будинок, реконструював його та зробив перепланування приміщень. Архітектора надихнула японська культура, зокрема сабі-вабі – естетична категорія, яка пропагує красу простих і природних речей, а також речей зі слідами часу. До будинку веде кам’яна стежка. У саду, де ростуть японські клени та сакури, встановлено українську зооморфну кераміку. Дах зроблено із солом’яної стріхи. Стіни обмазано глиною, у техніці, яку використовували в українських хатах-мазанках. Одну зі стін у вітальні оздоблено деревом: тут Махно розмістив свою колекцію української кераміки, яку почав збирати ще у дитинстві. Дім має дві кухні. У мінімалістичній відкритій кухні – гуцульський дерев’яний стіл 1935 року, придбаний на барахолці. Закриту кухню оформили за українськими звичаями: над столом є мисник – традиційні полиці для посуду. Фартух кухні оздоблено авторською керамічною плиткою Махна. Так само плиткою власного дизайну Махно оформив сходи на другий поверх. На другому поверсі розташовано спальні для усіх мешканців. Коридор-галерея закінчується балконом із видом на вітальню й сад. Із оздоблення тут є керамічна плитка XVI століття.

    24.01.2020 14 8305
  • Скандал вокруг Гостиного двора в Киеве: как выглядит достопримечательность сейчас Скандал вокруг Гостиного двора в Киеве: как выглядит достопримечательность сейчас

    В Киеве на Подоле есть всем известное здание, которое вызывает больше вопросов, чем ответов. Оно располагается на Контрактовой площади, 4 и носит название Гостиный двор. В столице прошло заседание по наложению ареста на достопримечательность. Но дело закрыли, так как прокурор отказался от своей апелляционной жалобы. Суд состоялся 5 ноября. Все это было сделано для того, чтобы государство передало Гостиный двор в собственность города для проведения реставрации. На данный момент дело за Кабмином. Отметим, что в феврале 2019 года Генпрокуратура открыла новое уголовное производство касательно достопримечательности. В рамках этого дела Генеральная прокуратура Украины имела намерения наложить арест на Гостиный двор с запретом отчуждения и распоряжения зданием. В марте Печерский районный суд уже отказывался арестовать здание, но прокуроры подали апелляцию. Как сообщают представители власти города, в Генпрокуратуре сменилось руководство, а потому изменилась и их позиция в данном деле. Так, прокуроры отказались от своих исковых требований на заседании 5 ноября и дело закрыли. Для справки: постановлением Кабмина в 2011 году Гостиный двор вывели из Госреестра достопримечательностей архитектуры. В 2012 году Киевсовет передал ООО «Укрреставрация» в аренду участок под Гостиным двором для проведения реконструкции этого здания под торгово-офисный центр. Это решение вызвало многочисленные митинги в столице. В ночь на 9 февраля в чердачном помещении в здании Гостиного двора произошел пожар. Огонь распространился на площадь около 200 квадратных метров и повредил конструктивные элементы кровли. 24 ноября 2015 года Окружной административный суд Киева признал незаконным и недействительным постановление Кабмина «Об исключении здания Гостиного двора из списка памятников архитектуры». В сентябре 2016 года Хозяйственный суд Киева отказал фонду Госимущества в возврате архитектурной достопримечательности Гостиного двора в государственную собственность. В 2014-2016 годах суды отменили разрешение на выполнение строительных работ и работы остановили. А уже в 2018 году суд расторг договор аренды и обязал «Укрреставрацию» вернуть здание Региональному отделению Фонда государственного имущества Украины в Киеве. Знаковый для Киева объект уже не первый год находится в плачевном состоянии. Никакой реставрации здесь не проводили с 2012 года. Тогда же ремонтные работы начались для того, чтобы позже сделать из здания торговый центр. Но этим планам было не суждено сбыться и Гостиный двор продолжил разрушаться и заростать кустарниками и деревьями. Еще с зимы 2013 года здание стоит без крыши, окон и штукатурки. Изменится ли такая ситуация, на данный момент неизвестно. А пока жителям столицы остается лишь лицезреть полуразрушенное здание в самом живописном районе Киева.

    07.11.2019 12 6930
  • Город, которого нет: Киев Александра Ранчукова Город, которого нет: Киев Александра Ранчукова

    Александр Ранчуков был уличным фотографом, которого не интересовала эстетика стрит-фотографии. Он бежал из города в лес, но не противопоставлял их друг другу. Он бросал вызов советским плакатам, показывая настоящих советских людей и настоящую советскую жизнь. Фотограф Александр Ляпин вспоминает друга, коллегу и знатока украинских улиц. «Александр Ранчуков — автор нескольких книг о Киеве и огромного числа снимков. Ранчуков боролся за сохранение памятников истории и архитектуры, был теоретиком творческой фотографии, мыслителем. А как фотограф он стал летописцем Украины времен позднего СССР. Ранчуков был уличным фотографом, но его почти не интересовала эстетика стрит-фотографии — охота за моментом, поиск уникальной композиции, которая существует доли секунды. Его интересовало типичное, то, что связывает людей его времени в разных городах Украины. Ранчуков писал картину советского бытия — скучного и невыразительного, даже омертвевшего: одинаковые серые улицы, неприглядная одежда, уличная торговля, лужи и грязь. На его снимках — горькая, безысходная пустота. Ранчуков не останавливает мгновение, а фиксирует и так застывшее время, липнущее к эмульсии фотопленки. Александр снимал на уровне глаз — «как видит прохожий» — и не признавал цветной фотографии: «Цвет — это поверхностное видение предмета. Сегодня человек может быть в красной рубашке, завтра в зеленой. Здание можно покрасить в коричневый цвет, завтра в зеленый… Невозможно понять предмет съемки в цвете. Объем, фактура определяет его. Цвет отвлекает, а черно-белый снимок помогает выявить суть объекта , который я фотографирую». Коллеги не всегда понимали, зачем Ранчуков фиксирует «никакое ничто». Этим не похвастаешься на конкурсах, не получишь золотую медаль на выставке. Сам фотограф не верил, что работы будут оценены и востребованы при его жизни. Он осознанно снимал «в стол» — но с удовольствием показывал фотографии всем желающим. «Если снимок получился удачным, возможно, он может заинтересовать кого-то еще. Таким образом, фотография — это мой способ общения с миром, с другими людьми». Мне он признавался, что работает как летописец: потом, через много десятилетий эти черно-белые отпечатки дополнят рассказ о печальном конце СССР, разложение которого так хорошо выражали тусклые улицы городов. Ранчуков верил в светлое будущее страны и говорил, что молодые люди, которые будут жить в довольной, сытой, богатой Украине, благодаря его снимкам смогут узнать, как тут все было раньше. Он хотел показать этой молодежи, как выглядели лица советских людей — совсем иначе, чем на плакатах. Ранчуков вписывал лицо прохожего в окружающую среду, не противопоставляя, не дополняя, а утверждая, что это одно и то же: лица прохожих похожи на тротуары, облезлые стены домов, темные окна с недобрыми «взглядами» мутных стекол. Ранчуков был человеком природы. Он брал палатку, садился на велосипед и уезжал в лес. Находил места, куда люди не доходят, и жил там неделями — старался слиться с окружающим миром, стать его частью. Он не убивал комаров, которые пили его кровь. Как-то фотограф обнаружил рядом с палаткой гнездо шершней и лежбище ядовитых змей. Так они и жили рядом, не беспокоя друг друга. С не меньшей страстью Александр делал городские пейзажи: он снимал улицы ранним утром, в тумане — бродил по пустынным кварталам, пытаясь уловить что-то сверхреальное. Однажды он сфотографировал скамейку в «Софии Киевской» и назвал ее «Место для разговора с Богом»: «…ты можешь прийти, сесть на эту скамеечку — никто тебе не помешает — и поразмышлять: о жизни, о себе, о чем-то важном… Для кого-то это и есть разговор с Богом. Или — медитация». Интересно, что Ранчуков, будучи абсолютно нерелигиозным человеком, часто связывал свои фотографии с именем Бога. Однажды он увидел в фактуре древесной коры, в следах, оставленных короедами, некие знаки, напоминающие буквы или иероглифы. Атеист Ранчуков фотографировал их раз за разом, сделал сотни снимков — он расшифровывал письмена Бога. Глаза фотографа светились, он говорил, что почти понимает эти послания и скоро их объяснит. Пейзажи Ранчукова очень непросты: это не упоение туманами и восходами, а расшифровка посланий и знаков, игра жизни и смерти, антропоморфные и зооморфные образы. Для него это были отражения каких-то глобальных, неосязаемых человеческим разумом процессов. Ранчуков сам иногда удивлялся тому, что увидела его камера, ее неожиданному сарказму. Когда в начале 90-х он торговал своими фотографиями на Андреевском спуске, особенно хорошо продавался снимок, на котором толпа плохо одетых советских мужчин с удивлением и восторгом рассматривала американский автомобиль. Они напоминали австралийских аборигенов, впервые увидевших самодвижущуюся техническую диковинку. Такие сюжеты привлекали покупателей. Ранчуков был в отчаянии от их предпочтений и, несмотря на успех торговли, вскоре ее забросил. В конце жизни он все чаще сбегал в лес — прятался там от города, который разрушался сам и разрушал представление о гармонии в сознании фотографа. Работая в НИИ теории и истории архитектуры, Ранчуков вдоль и поперек отснял Киев и другие города Украины: детали фасадов старых домов, виды улиц и площадей. Когда пару лет назад я был у него дома, мы долго рассматривали фотографии Киева — и он с горечью замечал: этого дома уже нет, этой улицы нет, тут все по-другому. Как-то он показал свои киевские снимки студентам одного из столичных вузов: все они были киевлянами и считали, что знают и любят родной город. Они рассматривали работы и вдруг спросили: а что это за город? Ранчуков опешил: «Этого города больше нет, и жителей его тоже больше не осталось». Собрал фотографии, сказал: «До свидания» — и вышел курить.Когда прощались с Ранчуковым, выступил только один человек — Александр Гляделов. Он произнес одну короткую фразу: «Старый Киев, который любил и снимал Ранчуков, умер, а вместе с ним ушел и Ранчуков».

    30.09.2019 45 10601
  • Обережно, двері відчиняються: у Києві запрацював Metro-Hostel Обережно, двері відчиняються: у Києві запрацював Metro-Hostel

    У Києві відкрився унікальний Metro-Hostel, побудований у справжніх вагонах, що колись возили пасажирів київського метро. Концепція хостелу розроблена архітектурним бюро Oren M.A.Z Architects з Ізраїлю, але адаптували і реалізовували проєкт українські дизайнери. Раніше київський підприємець Міхаель Гальперін придбав на аукціоні два старих вагони від КП «Київський метрополітен». Покупка обійшлася в 546 тисяч гривень, а будували хостел 2 роки. Сьогодні, 23 вересня, хостел почне приймати гостей. У кожній кімнаті міститься по 4 ліжка, туалет та шафки для речей. Душові кабінки знаходяться в окремому місці.

    23.09.2019 13 6748
  • Львів 1772 року: як виглядало місто - історична реконструкція Львів 1772 року: як виглядало місто - історична реконструкція

    У польському місті Вроцлав знаходиться мініатюрна історична реконструкція міста Львова. Її створив інженер Януш Вітвіцький. Він готував плани та креслення близько десяти років. У панорамі відображене місто станом на 1772 рік. Януш Вітвіцький вперше висунув ідею побудови моделі Львова XVIII століття в 1928 році. Це відбулось під час його досліджень в Парижі та під впливом виставки моделей військової архітектури. Після повернення додому він почав вивчати архітектуру XVIII ст., проводити вимірювання топографії Львова. Це дозволило намалювати сотні малюнків будівель в масштабі 1:50 та серію точних проекцій, що показують макет міста. У 1932 році була побудована перша демонстративна модель Льовова XVIII ст. в масштабі 1: 500, що називається "Мала панорама". Сьогодні панорама Львова авторства Януша Вітвіцького зберігається у місті Вроцлав у національній бібліотеці, куди її передали дружина та діти інженера Вітвіцького.

    09.01.2019 16 10270
  • Найстаріший житловий будинок Києва: історія довжиною в 260 років Найстаріший житловий будинок Києва: історія довжиною в 260 років

    Найстаріший житловий будинок Києва розташований по Контрактовій площі, 7, у найстарішій його частині – Подолі, в кварталі, окресленому вулицями Фролівською, Боричів Тік, Андріївським Узвозом і Контрактовою Площею. Один із небагатьох цегляних будинків цивільної архітектури Подолу кінця 18 століття, що зберігся після пожежі 1811 року. Після будівництва посольства Нідерландів, будинок не проглядається з вулиці. Побачити його можна, зайшовши в арку з вулиці Фролівської.Статус: пам’ятка архітектури місцевого значення. Архітектор: Михайло Іконніков (прибудова 1861 року). Роки будівництва: 1760, 1797, 1861. Архітектурний стиль: класицизм«Коли я народився у 1960 році, вся ця садиба разом з територією, де зараз посольство Нідерландів, належала моїй сім’ї. Коли мені було 2 роки її націоналізували – наш дім переробили під комуналку. Його поділили на 5 квартир, де загалом жили 27 людей. Моїй сім’ї залишили лише кімнату на верхньому поверсі. Кожна кімната була окремою квартирою. Вже набагато пізніше я зміг повернути цей будинок – щось викупив, щось відсудив. З одного боку – це мій спадок, з іншого боку – я багато за що заплатив.Історія цього дому почалась у 1760 році, коли дворянин Леонтій Вишневський купив цю ділянку. Тут стояв дерев’яний будинок із кам’яним підвалом. Я бачив лише один аналог такого ж підвалу – дім Кочубея у Батурині. Потім тут двічі була пожежа. У 1797 році, після однієї з них, Вишневський на цьому підвалі побудував кам’яний поверх. У кімнаті, де ми сидимо, була кухня, друга кімната слугувала залом для прийому гостей. Завдяки пожежі й відома точна дата зведення будинку. Набагато пізніше, вже у 1861 році, онука Вишневського замовила у відомого на той час архітектора Іконнікова проект другого поверху, який одразу і звели.У 1891 мій прадід Максим Федорович Нєчяєв купив цей будинок. Він був кондитером, на території садиби знаходилось кондитерське виробництво. Його сім’я до того ж мала власну лавку на Контрактовій площі, де вони і продавали свою випічку. Брендовою продукцією були «Нечаевские пряники». Нині з усього кондитерського надбання в мене лишився лише ніж для нарізки халви.Радянські репресії не оминули мою родину. Тато при Сталіні відсидів шість років в таборах, але якщо по батьковій лінії родичі були купцями, то по маминій – дворянами, а їм прийшлось ще гірше. Я достовірно знаю про дев’ятьох розстріляних родичів.Відкривати власний дім для відвідувачів – для України практика незвична. Я людина не дуже могутня і не дуже багата, тому публічність для мене – це захист. Це завжди був ласий шматочок території. Тепер завдяки музею багато людей знають і хто я такий, і про будинок. Його всіляко намагались знести при радянській владі, але нас треба було кудись переселяти. Це все було для них не дуже просто, бо ми не давали згоду на це. На сьогодні у нашого будинку статус пам’ятки архітектури і він вже затиснутий у дворі більшими будівлями, що дуже ускладнює проїзд. З огляду на ці факти, сьогодні він не є комерційно привабливим – мороки з ним більше, ніж зиску.Тут є водопровід, є газ. На всіх поверхах залишились старі пічки, тому навіть якщо газу не стане – опалимось. Проблеми з будинком були і залишаються. Я відремонтував все, що міг, а лишились тільки дуже затратні роботи. Під домом йде теплотраса і її двічі проривало. Підвал заливало кропом 90 градусів. Двічі по 3-4 тижні будинок стояв у пару, а тут багато дерев’яних деталей, які після таких аварій починають гнити. Довелось і за свої гроші перекласти трубу, і рятувати дерево, але поки я не все можу привести до ладу.Історія моєї сім’ї, звичайно, змусила мене цікавитись минулим. Я сам ніколи спеціально не збирав антикваріат, але як ви бачите – в цій кімнаті є багато старожитностей. Тут є предмети і з трипільських, і навіть з давньогрецьких часів. Дещо лишилось від тата. Окрім того, в мене є старі фотографії садиби і всі її проекти. Тут, наприклад, не побудоване ще одне крило, яке в одному з проектів є. Після пожежі 1811 року планування Подолу було змінено. Тут, де зараз двір, була вулиця. Дерево, що росте на вході, моя матір посадила 8 травня 1945 року.Сьогодні у будинку відкрито музей, проходять різні зустрічі, концерти. Я лишив лише одну кімнату зверху, куди не заходить ніхто, крім членів родини. Все ж маємо мати хоч якийсь приватний простір у власній оселі. Коли мені хочеться побути одному, я сварюсь (сміється). Все одно ж ніхто не дасть, але, часом, дуже хочеться».Костянтин Сергійович Малєєв , 57 років, соціолог.Фото: Діана Андруник

    13.11.2018 13 6982
  • Как выглядит Львовская площадь в Киеве спустя полвека Как выглядит Львовская площадь в Киеве спустя полвека

    Ворота были сооружены еще в 1037 году и назывались Львовскими, благодаря тому, что соединяли столицу с западным городом. Также ворота называли еще Жидовскими, но откуда пошло такое название — точно неизвестно. В середине XIX века ворота снесли и образовали площадь, которая до сих пор остается очагом интенсивной городской жизни. Одновременно с официальным названием площадь имела и другое название — Сенная, поскольку здесь до 1958 размещался Сенной базар. Современное название площади закрепилось только с 1959 года. Площадь расположена на стыке улицы Артема, Большой Житомирской и улицы Ярославов Вал. Здесь располагаются два важных здания, построенных в 60-70-х годах — это Дом художника и Дом торговли.

    09.08.2018 8 23804
  • На Пейзажной алее в Киеве открыли новую лестницу На Пейзажной алее в Киеве открыли новую лестницу

    Сергей Наумович, блогер, автор фото: "Подкупает! Мечта поэта! Отремонтированная лестница, соединяющая Пейзажную аллею и Воздвиженку, очень подкупает! Во-первых — её качественное исполнение. Трудно поверить, что это не частная собственность. Во-вторых — теперь в районе Пейзажной аллеи и Андреевского спуска замкнуты в единые контуры потрясающие туристические маршруты. Начиная пеший прогулочный путь, например, с Софиевской площади, турист может пройти по ул. Владимирской до Десятинного переулка и перед ним открывается выбор: спуститься по лестнице в самый низ на Воздвиженку, "застряв" там на полдня в пабах, а затем по одной из улиц оттуда попасть на середину Адреевского спуска, например. Либо пройти по лестнице где-то четверть пути и через обновленный (см. фото) сквер попасть к памятнику Т. Г. Шевченко на том же Адреевском спуске. А там тоже варианты: либо вниз на Контрактовую площадь – кататься на колесе обозрения, либо обратно вверх к Владимирской улице. Приятно удивлен, друзья! Очень-очень рекомендую побывать тут. Вечером, в темное время суток вид красивее, т.к. лестница имеет подсветку!".

    23.07.2018 20 10967