Фактичні перевірки зберігачів пального: за які порушення найчастіше штрафують?

Необхідність отримання ліцензій на право зберігання пального стало великим потрясінням для сільгоспвиробників у 2019 році: це питання їх прямо стосувалось, була багатоетапна і незрозуміла процедура, складний перелік документів. У 2020-му році процедура помітно спростилась та звелась до мінімуму, однак з’явився новий виклик: незважаючи на карантин, почались активні фактичні перевірки сільгоспвиробників, перші судові справи та гучні історії про штрафи.

Стаття підготовлена за підтримки юридичною компанії "InSenta", більше інформації про на сторінці компанії: Ліцензії на зберігання пального.

Чи законні такі фактичні перевірки і яким чином вони проводяться?

Щодо того, чи законні перевірки зберігачів пального і чи можна не допускати податкових інспекторів, дискусії точаться довго.

Причиною цьому є не конкретне, а, навпаки, досить загальне формулювання мети/підстави перевірки, яка на практиці зазначається у Наказі (або додатку до нього), на підставі якого проводиться згадана перевірка.

Обов’язковість вказання підстави у наказі про проведення перевірки передбачає і абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК України ( «…копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються … підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом…»).

Натомість, на жаль, судова практика з даного питання є несформованою та неоднозначною, і немає жодної гарантії, що суд в конкретному випадку погодиться із законністю недопуску інспектора до перевірки з причини безпідставності перевірки.

Що стосується процедури проведення фактичних перевірок, то здебільшого вони розпочинаються з приїзду інспекторів на адресу місця зберігання пального, юридичну адресу підприємства або з телефонного дзвінка.

Увага! Відповідно до п. 80.1. ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

В подальшому підприємства вручається запит на документи. У всіх областях згадані переліки різняться, однак спільними є первинні документи на придбання пального, інвентаризаційні відомості (облік пального) та документація на ємності, які використовуються для зберігання пального (в тому числі й технічна).

Найчастіші порушення зберігачів пального та відповідальність, яка застосовується

Маючи певну практику в даній сфері, ми щодня консультуємо десятки підприємств з усієї України, які діляться з нами своїм досвідом. Так, у багатьох підприємців були досить типові ситуації та проблеми, у декого – унікальні. Дехто успішно пройшов перевірку податкової, а хтось досі змушений судитись за невеличку описку.

Узагальнивши наявну на даний момент інформацію, підготували підбірку найбільш поширених порушень в сфері ліцензування обігу пального, які зустрічаються серед зберігачів пального.

1. Зберігання пального без ліцензії.

Хоча ліцензії на пальне з’явились майже два роки тому, але досі дуже багато підприємств або не чули про них взагалі, або помилково вважають, що їх це не стосується.

Щотижня ми чуємо то на Миколаївщині, то на Полтавщині про нові випадки штрафування аграріїв за зберігання пального без ліцензії.

Насправді, профільний Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі – Закон №481) не передбачає багато винятків з цього правила: не отримувати ліцензію можуть лише деякі державні підприємства, підприємства, які торгують пальним (у них має бути інша ліцензія) та підприємства, що зберігають пальне у споживчій тарі (тобто від виробника) об’ємом до 5 літрів. Також не вважається зберіганням пального в розумінні цього Закону наявність пального в паливному баці транспорту або технологічного обладнання.

Виходячи із зазначеного, можна презюмувати, що майже у кожного підприємства, яке зберігає пальне, повинна бути відповідна ліцензія. Інакше – відповідальність у вигляді штрафу, який податкові інспектори успішно накладають на агропідприємства по всій Україні.

2. Зберігання пального не за тією адресою, на яку видана ліцензія.

Дане порушення є подібним до попереднього, однак відрізняється тим, що в цьому випадку аграрій цілком проінформований про необхідність отримання ліцензії на право зберігання пального та навіть отримав її. Однак в ході роботи він помилково «забуває», що ліцензія має прив’язку до території і фіксує конкретне місце зберігання пального, і починає зберігати пальне у будь-яких інших зручних для нього місцях.

Очевидно, що це протизаконно та тягтиме за собою відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 500 000 грн. за зберігання пального без ліцензії.

Або ж розглянемо іншу ситуацію. Підприємство закуповує пальне у оптового постачальника, який доставляє його на територію, на яку у підприємства отримано ліцензію. Водночас підприємство розуміє, що йому потрібно це пальне вже на іншій території, де він, наприклад, протягом тижня чи місяця виконує певні роботи, куди він і транспортує пальне без попереднього отримання ліцензії.

Важливо! Закон не встановлює мінімального терміну зберігання пального, по спливу якого вимагається отримання ліцензії. Тобто, у разі зберігання пального в іншому вигляді ніж у паливних баках техніки чи в споживчій тарі до 5 літрів, уже встановлюється обов’язковість отримання ліцензії.

Як наслідок, податкова це може виявити як при проведенні фактичної перевірки за ліцензованим місцем зберігання (звіривши об’єм наявного у ємностях пального з відомостями по списанню пального), так і за іншим (фактичним) місцем зберігання цього пального.

Ще одна ситуація, коли податкова притягує до відповідальності за дане порушення, розглядається в п. 5 цієї підбірки.

3. Зберігання пального в об’ємі, що перевищує зазначений в ліцензії.

Особливістю ліцензій на право зберігання пального для потреб власного споживання є обов’язковість зазначення у них об’єму ємностей, що використовуються для зберігання пального.

Важливо! Все пальне, яке зберігається аграрієм понад об’єм, який визначений у ліцензії, вважається таким, що зберігається без отримання ліцензії.

Такі ситуації можуть трапитись, коли у підприємства збільшуються об’єми зберігання для чого придбавається нове обладнання, однак зміни до ліцензії не вносяться.

Подібна ситуація виникає, коли певна частина пального із ємностей була вже злита у паливні баки техніки, однак не списана, а в цей час підприємству було поставлено нову партію пального, яке повністю заповнило резервуар.

4. Зберігання пального у ємностях, на які відсутня технічна документація та метрологія і які не були поставлені на баланс підприємства.

В даному випадку мова йде про документи, які запитуються у аграрія перед початком перевірки. Зокрема, вимагається технічна документація на резервуар (та інше обладнання, що використовується для зберігання пального), а також градуювальні таблиці та свідоцтво про повірку цього резервуару.

Обов’язковість наявності цих та інших документів закріплюється низкою нормативно-правових актів.

Здебільшого вони видаються заводом-виробником обладнання, або ж виготовляються підприємством самостійно із залученням організацій, які мають відповідні дозволи. Однак, об’єктивно, не в багатьох агропідприємств, особливо невеликих, є вказані документи.

Окрім цього, існують поодинокі випадки претензій податкових інспекторів за аналогічною підставою у разі відсутності у підприємства документів про придбання цих ємностей або непостановка їх на баланс.

Оскільки у багатьох аграріїв ємності (цистерни, бочки) є досить давніми і прослідкувати їх походження неможливо, то у них відсутні вказані документи. Вирішити цю проблему можна, поставивши їх на баланс за результатами проведеної інвентаризації або оформивши документи про їх придбання із контрагентом.

5. Помилка в адресі місця поставки/розвантаження пального у первинних документах по операції поставки пального (ТТН, ВН, АН).

Останнім часом саме ця проблема зустрічається найчастіше у зберігачів пального. Її особливістю є те, що про її існування податковий інспектор скоріш за все освідомлений ще до приходу на перевірку. Розбираємось як і чому?

При поставці пального за правильність оформлення господарської операції здебільшого відповідальний постачальник. Саме він готує та заповнює проекти первинних документів (товарно-транспортної накладної, видаткової накладної), які покупець здебільшого формально переглядає та підписує. Окрім цього, на поставлений обсяг пального постачальник реєструє акцизну накладну.

І ось тут приховується найбільша проблема! Під час підписання ТТН та видаткових накладних покупець майже ніколи не перевіряє, що зазначено у графах «адреса доставки» чи «пункт розвантаження».

Тим більше майже ніхто не знає, яку адресу зазначив постачальник у графі «адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб’єкт господарювання - не платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки» у зареєстрованій акцизній накладній форми «П».

Як наслідок, звіривши дані із Реєстру акцизних накладних та Реєстру виданих ліцензій на пальне, податковий інспектор виявляє цю неточність, за що, в подальшому застосовує штрафні санкції до зберігача пального за зберігання пального в іншому місці без ліцензії.

Таким чином, саме покупець, в першу чергу, повинен бути заінтересований у належному заповненні первинних документів по операції поставки пального.

6. Заправлення власним пальним техніки підрядників.

Зберігаючи пальне для потреб власного споживання, у аграрія часто виникає необхідність заправлення ним техніки підприємств, яка надає йому певні послуги чи виконує роботи.

Але чи вірно це на рівні законодавства? Насправді, тут ситуація досить неоднозначна.

Як наслідок, не можна ствердно сказати, що законно заправляти техніку підрядників пальним, яке зберігається на території, на яку отримано ліцензію на право зберігання пального для власних потреб.

Намагаючись уникнути відповідальності за зберігання пального без ліцензії, окремі аграрії під час перевірки надають документи, якими підтверджують заправку таким пальним своїх підрядників, а, отже, нібито відсутність факту стаціонарного зберігання на своїй території, що, безумовно, призводить до нових питань щодо законності такої операції з боку контролюючих органів.

7. Неповідомлення ДПС про сплату щорічного платежу, що тягне за собою анулювання ліцензії.

Ліцензії на право зберігання пального видаються строком на 5 років, а плата за них справляється щорічно.

Порушення цієї процедури інформування ДПС про внесення щорічної плати дуже часто призводило до призупинення (ч. 48 ст. 15 Закону №481), а в подальшому й до анулювання ліцензій на пальне (ч. 50 ст. 15 Закону №481).

Як наслідок, наразі можна спостерігати низку судових спорів з цього приводу, які хоч і є виграшними для підприємців однак займають багато часу та фінансових витрат.

Висновки:

Сфера ліцензування пального є відносно новою та цікавою. Саме тому, багато аграріїв досі про неї не знають або легковажно ставляться до цих питань. Як наслідок, сотні тисяч штрафів та тривалі судові позови.

В той час як процедура отримання ліцензії є неважкою, у підприємців страждає розуміння серйозності та відповідальності цієї сфери, що зумовлює нехтування помилками в первинних документах, ігнорування вимог закону та практики, пов’язаних із технічною документацією на ємності та порушення рекомендованої процедури продовження ліцензій.

На сьогодні в реєстрі судових рішень можна знайти низку справ, у яких підприємці намагають скасувати результати фактичної перевірки чи оскаржити розпорядження щодо анулювання ліцензії з найрізноманітніших причин. Кожна ситуація, безсумнівно, унікальна, однак їх аналіз свідчить про певну закономірність та типовість. Сподіваємось, надана інформація допоможе Вам підготовитись до фактичних перевірок та уникнути штрафних санкцій у майбутньому.