Міграційна криза, яка стопорить допомогу Україні. Що ти таке?

У питанні міграційної кризи треба розглядати два рівні: політичний (коротко- і середньостроковий) і довгостроковий (стратегічний).

Стратегічний аспект.

Потік мігрантів в Америці “з півдня на північ” посилюються останні 10 років. Країни, з яких стартує міграція, — Болівія, Перу, окремі райони Колумбії та Венесуела, від режиму якої люди тікають. Додаткові потоки мігрантів формують держави Центральної Америки — Гондурас, Нікарагуа, Гватемала. І, звісно, завершує це все Мексика.

Головні причини: політична нестабільність/авторитаризм; бідність і економічна нестабільність, яку додатково загострила пандемія; картелі, особливо це актуально для Мексики.

Про картелі треба сказати окремо. Мексика, яка місцями дуже успішна індустріальна країна, в інших місцях — цілими регіонами — це зони failed state. Особливо — в переважно селянських районах, які дуже постраждали після створення північноамериканської зони вільної торгівлі (не витримують конкуренцію з американською аграркою). Там чудово росте мак і кока. Клімат дає можливості виробляти речовини, бідність вербувати бійців і підрядників, а децентралізація влади і поліції у Мексиці (так, вона не завжди корисна) не дозволяє ефективно воювати з самим картелями.

Картелі зараз - це справжні приватні армії, які живляться з кримінального бізнесу. На першому місці — наркотики, далі йдуть рекет, трафік контрабанди й мігрантів, продаж нафти. Так, наприклад, картель Сіналоа грабував мексиканські нафтові компанії та перепродавав вкрадену нафту американцям. В тому числі великим системним компаніям. До речі, якщо ви любите авокадо і купуєте мексиканське — ви купуєте у картелів. Бо вони контролюють майже все виробництво авокадо в країні. Яка виробляє ¾ цих плодів.

До чого тут міграція? Значна частина північної Мексики зараз під контролем картелів Сіналоа, Нового покоління Халіско і ще приблизно 10 ОПГ. Люди, які живуть в регіонах їхнього контролю, — в першу чергу — і є тим потоком нелегалів, які пруть з Мексики в США. Крім того, картелі майже весь потік і контролюють.

Картелі використовують дуже різноманітні інструменти транспортування людей, наркотиків, зброї й інших товарів. В тому числі — тунелі. Якщо ви думаєте що тунелі — це викопані лопатами підкопи на кордоні, то ні. Часто це - багатокілометрові облаштовані світлом, вентиляцією інженерні споруди. Які будують не знедолені мігранти, а картелі північної Мексики. Для яких переправлення мігрантів — це супутній бізнес поруч з контрабандою і наркоторгівлею.

Щоб розуміти масштаб будівельних робіт: коли Ель Чапо, колишній наркокороль і голова картелю Сіналоа, тікав з мексиканської в'язниці — тунель йому прорили прямо в камеру. На 4 кілометри. За проєктом німецьких інженерів. Ель Чапо від камери до місця виходу проїхав на мопеді.

Більша частина мігрантів з півдня так чи інакше залишається в інших країнах Латинської Америки. І ніякого “прагнення за будь-яку ціну потрапити до США” — нема. Просто спроможність відносно благополучних країн регіону — Коста-Рики, Панами, Сальвадора, Колумбії — приймати мігрантів обмежена. І вони, звісно, прямують далі. А от мексиканцям з Сіналоа, Тіхуани чи Чіауау тікати крім як до США нема куди.

Якщо ти перейшов дорогу владі у Венесуелі чи Болівії, картелям у Мексиці в тебе, зрештою, одна дорога — в США. Якщо тебе втомила бідність і ти не зумів закріпитися в Колумбії чи в більш-менш успішних Панамі, Сальвадорі чи Коста-Риці — твій шлях в індустріальні міста Мексики, якщо не зумів — далі у США. А якщо ти мексиканець — то твій шлях у США.

Розв'язати проблему неконтрольованої міграції фундаментально можна, але це довго і боляче. Для цього треба впроваджувати соціальну тріаду — доступ до освіти, боротьба з бідністю, соціальні ліфти — для країн на південь від кордону. Бо саме бідність підживлює картелі й популістів, неефективні інституції не можуть з ними боротися, а люди тікають від бандитських диктатур чи диктатури бандитів. АЛЕ НЕНАЧАСІ. Бо є політичний аспект.

Політичний аспект.

Америка веде війну з нелегальною міграцією і наркотрафіком останні 40 років. Спочатку центром загрози була Колумбія, яка зуміла провести успішні реформи і значно знизити рівень своєї наркотичної токсичності. А зараз це вже Мексика, яка стала головною загрозою в 90-х.

Обидві війни вже давно стали питанням чистої політики, і в обох війнах неможливо виграти без розв'язання соціальних проблем по обидва боки кордону. І обидва питання — це привід гострого протистояння республіканців і демократів. Ні, ніхто саму необхідність міграції не заперечує. Бо без міграції ніяких США ніколи б не було. Питання в тому, як регулювати її потік.

Для демократів і їхнього виборця саме по собі питання міграційної кризи не є таким гострим. Поки що. Але республіканці, чия електоральна база сконцентрована переважно в південних штатах і останнім часом стає все більш праворадикальною, цю тему виносять на прапор дуже інтенсивно.

Республіканці й особливо республіканці-трампісти доводять, що неспроможність (часто — дуже перебільшена) контролювати потік мігрантів свідчить про слабкість держави, необхідність ізолюватися і застосовувати “сильну руку” для розв'язання проблеми.

Ну а нелегальні мігранти в риториці республіканці, звісно, головна причина фентанілової епідемії, зростання рівня злочинності та знищення “традиційних американських цінностей”. Не бідність і соціальна нерівність, які роблять вразливими десятки мільйонів “корінних” американців. Не системні проблеми з поліцією. А мігранти, які тікають від ще більш трагічних обставин.

Трамп під час свого президентства діяв як Трамп.

1. Ще до обрання спекулював вже легендарною “стіною на кордоні”. Яка, щоправда, в будь-якому випадку не розв’язала б проблему в тому числі нелегальної міграції. Бо мексиканці давно виробили механізми переправлення людей по морю і тунелями.

2. Трамп при цьому у своїх заявах понад 300 разів сказав, що за стіну має заплатити мексиканський уряд. І — хоча ця ідея цілком безумна — його виборці йому за це аплодували. Але реальність виявилася іншою. Ніхто за стіну платити крім американців не буде. Та й у Мексики вистачає проблем — вона, власне, веде нерівну війну з картелями та бідністю.

3. Після початку пандемії коронавірусу адміністрація Трампа затвердила параграф 42 кодексу федеральних законів США, що дозволяв вислати з країни будь-кого, посилаючись на епідеміологічну загрозу. В тому числі розділяти батьків і дітей і висилати дітей без батьків. Можливість просити прихисток від переслідувань була нормативно заблокована, навіть якщо людина втікала від політичних переслідувань. Всього завдяки цій нормі було вислано понад 2 мільйони мігрантів.

4. Такі норми тільки посилювали позиції криміналу, який пропонував мігрантам свої послуги. Тобто кількісно ситуація має непоганий вигляд (люди висилаються, хоча часто — прямо в пекло диктатур чи на розправу картелям), але структурно проблема стає ще глибшою.

Адміністрація Байдена після приходу до влади спробувала діяти методом “батога і пряника”. З одного боку — посилити покарання за нелегальну міграцію, з іншого — розширити інструментарій для легальної міграції.

Наприклад, було обмежено право звертатися за захистом тих, хто не просив про захист в інших країн (це мало обмежити потік з Венесуели, Куби й Нікарагуа, які переважно мають залишатися у Мексиці). Крім того, якщо людина намагалася вже потрапити у США нелегально, її право отримати прихисток блокувалося. Але потік занадто великий, і інструментарію не вистачило.

Це мало б вибити базу у тих, хто заробляє чи спекулює на нелегальній міграції, але ж фундаментальні причини нікуди не поділися. Розуміючи, що нормативка часів Трампа буде нівельована, республіканці в травні прийняли закон, який передбачав два ключові обмеження для мігрантів:

1. Встановити кількісний максимум за кількістю тих, хто просить прихистку.

2. Впровадити норму, що мігрант має заповнювати заяву на прихисток ЗА МЕЖАМИ США, що технічно практично неможливо реалізувати.

Джим Джордан, голова юридичного комітету наполягав, що закон мав на меті впровадити наступну практику: людина приїздить до США, заповнює заявку на прихисток, але поки його подання не розглянуть — її або висилають зі США, або затримують. Демократи наполягали, що це тільки посилить кризу.

Офіційно параграф 42 припинив діяти 11 травня цього року. Коли інфраструктура до того була не готова. Ще до цієї події ситуація на кордоні загострилась. В очікуванні цієї події на кордоні зібралося 170 тисяч людей і ще сотні тисяч — “на валізах”. Ще у травні Байден зробив заяву, що розуміє що на кордоні “буде хаос” “певний час”.

Вам здається, що американська політика щодо кордону і регулювання міграції нагадує хаос і сповнена лицемірства? Вам не здається. Рано чи пізно ці ігри мали вибухнути. І вони вибухнули.

“Хаос на певний час” затягнувся 7 місяців, десятки тисяч людей штурмують кордон, який адекватно не регулюється. Американська державна система не впоралась. На 3200 кілометрів спільного кордону з Мексикою у США не вистачає сил і засобів контролю. Нагадаю, контролювати треба не тільки “землю”, а ще й море і те, що під землею. Можливостей поліції, національної гвардії й армії не вистачає, щоб далі регулювати потік. Гостро не вистачає центрів, які б обробляли заявки потенційних біженців. Судова система теж не вивозить. Десятки тисяч мігрантів, які отримали дозвіл через суд довести обґрунтованість свого подання на біженство, чекатимуть судового розгляду своєї справи кілька років. Так, американські ЗМІ писали про жінку, яка отримала сповіщення у травні 2023 року, що суд по її справі відбудеться у 2025 році в іншому штаті.

Загалом, ця ситуація в реальності не загрожує американській ідентичності чи стійкості держави. Вона вкрай неприємно виглядає і гостро сприймається саме тому, що внутрішні американські проблеми й зростання розколу в американському суспільстві будь-який зовнішній виклик роблять гострим.

На цьому фоні республіканці в Конгресі та республіканська влада прикордонних штатів масштаби проблеми додаткового збільшують, в першу чергу — через медіа. Крім того, на кордоні постійно відбуваються інформаційні провокації, які сіють паніку по обидва боки кордону. Бо ті ж картелі не хочуть втрачати “ринок” контрабанди людей.

Таким чином. Питання безпеки на кордоні — це де-факто питання, що переможе: “побудова стіни” і виділення коштів на додаткові сили, які мають контролювати 3200 кілометрів кордону, впровадження додаткових обмежень чи нова регуляторна політика, і більший бюрократичний контроль за потоком. Звісно, жодну внутрішню проблему це не розв’яже, але дозволить додати політичних балів тим, чия механіка “вирішення кризи” візьме гору. Не в плані ефективності, а в плані медійності.

У підсумку організаційна, економічна, соціальна проблема перетворюється в поле політичних спекуляцій. Трампісти підкреслюють, що сам по собі міграційний виклик доводить, що Америка має йти шляхом ізоляції та концентрації на собі. І саме тому наше питання прив’язане до міграційного. Бо як Америка може допомогти якійсь там Україні, якщо не може захистити свої кордони від “екзистенційної” загрози своєму існуванню? Так, для риторики трампіста Хуан і Хуаніта з Тіхуани - більша загроза, ніж Путін. В цьому — залізна логіка ультраправого популіста. А демократи втягнулися у цю історію, бо тема стала маркерною.

Наше щастя що до питання кордону не тільки ми прив'язані, а ще й і Ізраїль. І що скоріше за все ситуація знайде своє рішення саме через штучно створену "екзистенційність.

Такі справи.

Автор: Юрій Богданов, блогер