Митець Давид Багалішвілі: «Художник повинен мати свій почерк, свою манеру показати, а не підпадати під чийсь вплив»

Ми поспілкуваллся з паном Давидом про його творчі пошуки. Про це повідомляють Контракти.UA.

- Пане, Давиде, розкажіть трохи, будь ласка, про роки навчання у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва (зараз Львівська Національна академія мистецтва). Хто з викладачів міг вплинути? У кого цікаво було вчитися? Чиї методи вам близькі?

– Коли я навчався на факультеті «Інтер'єр та обладнання», там було цікаво навчатися, бо там викладався і живопис, і скульптура. Скульптуру мені викладали Садовський, Падовський та Дмитро Петрович Крвавич.

Дмитро Петрович прищепив мені своєрідний підхід до творчості, за що йому дуже вдячний. Композицію мені викладав Теодозій Михайлович Салій. Він міг настільки коректно і сутнісно пояснювати, що починало грати уяву. Ще був такий цікавий предмет "Кольорознавство", його викладала Комська (ім'я не пам'ятаю), там були настільки цікаві завдання, що неможливо було не любити цей предмет. Наприклад, задавалася композиція, яку ми мали вирішити у трьох кольорах. Або в холодній чи теплій гамі.

- А чи самі ви мали бажання викладати? 

- Я викладав в Училищі мистецтв у Сігнагі в Грузії два роки. Це дуже відповідальна та тонка робота, і не проста. Звісно, ​​до кожного студента треба було мати особливий підхід. Викладання - це настільки тонкі психологічні уроки самого педагога. Наприклад, дуже важливо було так пояснити студентам щось, щоб не руйнувати їхнє самолюбство, і щоб у них залишалося бажання вчитися далі і впізнавати більше.

- Група «Набі», фовісти та експресіоністи, напевно, близькі вам за духом? 

- Фовізм та експресіонізм… У мистецтвознавстві існує, звісно, безліч ...ізмів, але моя творчість це Давидизм (жартую). Я ніколи не прагнув вписати себе в якийсь напрямок. Художник, звичайно, повинен мати свій почерк, свою манеру показати, а не підпадати під чиїсь вплив. І дуже важливо вміти будувати композицію. Лінію, колір, повітряну перспективу в абстрактних роботах також можна показати. І завдання художника також грамотно витримати теплу чи холодну кольорову гаму.

- У яких країнах більше надихають пейзажі?

- Я не люблю спеціально писати пейзажі, тим більше з натури. Якщо у мене є краєвиди – це все плід моєї уяви.

- Вам подобається створювати тематичні цикли робіт чи вони пов'язані між собою?  

- Мені подобається емоційність... натхнення, коли приходить емоційний настрій – те, що потрібно кожному художнику, і в цей час створюються якісь тематичні роботи. Однак, у мене немає бажання писати цілі серії картин на одну тему, не хочеться зациклюватись на одній тематиці та перевантажуватись нею. Тоді робота пишеться через силу. Я часто змінюю тематику і зображую те, чого вимагає моя душа. Деколи тематику міняю радикально.

- Чи змінювалася кардинально ваша манера зображення із роками? 

- Міняти манеру – значить експериментувати. Якщо художник не експериментує, не шукає нового, він не художник.

- В одному зі своїх невеликих відео в інстаграмі ви кажете, що пишете міський краєвид різними енергіями. А можете відкрити секрет: якими енергіями?

- Це просто: по-перше, у людини час від часу змінюється настрій, а у художника це позначається на його роботах. Адже ми не можемо зимове місто або дощову погоду зображати в одній і тій же тональності. Навіть в одну і ту ж пору року, наприклад. влітку кожна картина теж пишеться по-різному. Це залежить від оточення, від якихось власних емоційних станів, від якихось радісних новин чи сумних – від багатьох ситуацій залежить.

- Розкажіть, будь ласка, як ви працювали над картиною «Незрозумілі виміри»?  

- «Незрозумілі виміри» я написав минулого року. Розмір полотна приблизно 70х110 см. Кожна людина може перебувати у незрозумілому вимірі. Тобі здається, що все навколо реально і в той же час нереально, ніби вихід із матриці. На тебе наринули спогади і від цього може стати ніяково. Твоя Віра в кращий кінець знаходиться десь зверху, а в середині причаївся диявол... Тобі потрібно докласти неймовірних зусиль, щоб подолати спокусу і йти до своєї високої мети.

- Хто вам найближчий із філософів?  

- Сократ. Людина завжди перебуває у пошуку самопізнання. Напевно, це і є сенс життя. Ми все більше вдосконалюємось у своїй професії, як нам здається. Тому нам буває приємно захоплюватися своїми досягненнями, особливо якщо приходимо до своєї мети. А навколишній світ майже завжди вимагає, щоб ти навчався нескінченно. Це і є, мабуть, загадка всесвіту.

- Розкажіть, будь ласка, про найближчі творчі плани?

- Плани ніколи не треба озвучувати з тієї простої причини, що суто психологічно, коли промовляєш про задумане, складається таке відчуття, що ти начебто вже на 50 % здійснив задумане, і це неправильно, бо тоді сила та бажання довести справу до кінця зменшується. Принаймні я так відчуваю.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця