Режисерка, акторка, співачка і драматургиня Зоряна Починайко

Режисерка, акторка, співачка і драматургиня Зоряна Починайко: «Ми говоримо про дуже актуальні речі — ті проблеми й суперечності, якими сьогодні наповнені як соціальні мережі, так і особисті розмови». Про це повідомляють Контракти.UA.

Ми поспілкувалися з Зоряною Починайко, засновницею інтуїтивного театру «Живаго» у Львові, про нові прем’єри та про призначення її театру:

-  Зоряно, розкажіть, будь ласка, чим відрізняється ваш театр від таких, що представляє собі пересічний глядач?

-  Мені здається, пересічний глядач досі уявляє театр як певне сакральне місце з велюровими кріслами, сценою, завісою, де відбувається щось віддалене від повсякденного життя. «Театр Живаго» натомість — дещо зовсім інше. 

По-перше, ми мобільні. Це камерний театр, який фактично може прийти до глядача в будь-який простір. Наші вистави не прив'язані до традиційної театральної сцени: ми маємо переносне світло, мінімалістичний реквізит і можемо адаптувати виставу до конкретного приміщення. Тобто театр у нашому розумінні — це не стіни й не будівля, а передусім зустріч актора і глядача.

По-друге, ми переважно працюємо з авторським матеріалом і намагаємося говорити про те, що відбувається з людиною саме зараз  — як вона живе, чого боїться, чого прагне, як будує стосунки із собою, іншими людьми та світом. Тому нам важливо, щоби вистава не була просто «про щось», а щоби глядач упізнавав у ній себе і свою реальність.

По-третє, ми постійно експериментуємо з формою і намагаємось не обмежуватися класичним поняттям вистави. Наприклад, наша імпро-сатира «Як стати Іваном Івановичем» побудована у формі тренінгу особистісного росту. «Easy Recycled» — це комедія, яка відбувається у формі екскурсії музеєм сучасного мистецтва. «Сметанка суспільства»  — комедія абсурду, оформлена як кастинг до «золотого мільярду», а «Хвилина тиші» —  притча, створена на перетині електронної музики та spoken word.

Мені цікаво щоразу знаходити для конкретної історії таку форму, яка дозволяє глядачеві не просто сісти й подивитися виставу, а опинитися всередині певної ситуації, гри чи досвіду.

І, мабуть, ще одна дуже важлива річ — ми незалежна формація. А це означає максимальну свободу від необхідності відповідати певному уявленню про те, яким «має бути» театр. Ми можемо ризикувати, експериментувати, говорити про те, що нас справді хвилює, і шукати власну мову.

Тому, якщо дуже коротко, «Театр Живаго» — це театр без прив'язки до будівлі, без страху перед експериментом і з постійним інтересом до сучасної людини.

- Які прем'єри ви готуєте в новому сезоні?

- У новому сезоні ми готуємо дві вистави, і вони досить різні за формою та настроєм.

Перша — «Сметанка суспільства»,  прем'єра якої відбудеться 19 вересня. Це інтерактивна комедія абсурду, де глядачі стають учасниками своєрідного кастингу за право потрапити на борт елітної “Яхти Нової Ери”. Маршрут цієї яхти прокладає штучний інтелект, а сам кастинг перетворюється на серію абсурдних випробувань на лояльність, харизму та відповідність певним критеріям. За цією доволі комічною оболонкою насправді ховається  гостра сатира на нашу реальність — культ продуктивності, цифровий статус, штучне конструювання ненависті, конкуренцію за право бути «обраним» і поступову втрату емпатії. Мені було цікаво довести цю логіку до абсурду: що буде, якщо алгоритм отримає право вирішувати, хто достатньо цінний, щоби залишитися на борту? І фінальне рішення автономної системи виявляється дещо радикальнішим, ніж можна було очікувати.

Друга прем’єра — «Таксидермія». Точної дати показу поки не називаємо, але вона також повинна вийти в новому сезоні. Це камерний гротескний трилер — значно більш похмурий і психологічний за «Сметанку суспільства». Головна героїня Інна роками практично не виходить зі своєї квартири, але в соціальних мережах створює картинку активного, насиченого життя. Вона буквально конструює власну реальність із відретушованих фотографій та ілюзій. Одного дня на порозі з’являється Алекс — людина з її травматичного минулого. Його поява поступово руйнує герметичний світ, який Інна так старанно вибудовувала, і відкриває дуже моторошну таємницю. «Таксидермія» для мене — вистава про ізоляцію, токсичний контроль, ескапізм і про те, наскільки далеко людина може зайти, аби зберегти ілюзію безпеки. Якщо «Сметанка суспільства» дивиться на сучасний світ через сатиру й абсурд, то «Таксидермія» заходить у значно темнішу територію — туди, де за зовнішньою картинкою благополуччя може ховатися зовсім інша реальність.

- У ваших нових виставах багато хто впізнає себе?

- Гадаю, так, адже ми говоримо про дуже актуальні речі — ті проблеми й суперечності, якими сьогодні наповнені як соціальні мережі, так і особисті розмови.

Це теми, які ми всі так чи інакше проживаємо: залежність від цифрового образу себе, прагнення відповідати певним критеріям успішності, соціальна ізоляція, токсичні стосунки, контроль, страх втратити свою безпеку чи статус. Тому глядач може впізнати у персонажах не обов'язково себе буквально, але певні власні думки, страхи, поведінкові моделі або ситуації, з якими стикався.

- Розкажіть, будь ласка, про сюжет нового кліпу від проєкту MRYAKA.

- Новий кліп MRYAKA «Black Roses» — це містична історія на перетині дарк-кабаре, готики та art wave.

У центрі сюжету — героїня, яка блукає нічними руїнами й поступово стикається з потойбічними сутностями. Один із головних образів кліпу — таємнича рогата фігура. Але це не просто містична істота: для мене вона є метафорою тіньової сторони самої героїні, тієї частини себе, з якою рано чи пізно доводиться зустрітися.

Тому «Black Roses» — це не стільки буквальна історія про потойбічний світ, скільки похмура кінематографічна притча про зустріч із власною темрявою. Поступово межа між зовнішнім і внутрішнім, реальним і уявним стирається, і вже не зовсім зрозуміло, чи справді героїня зустрічає когось у цих руїнах, чи це прояв того, що відбувається всередині неї.

Музика тут також побудована на контрастах: у ній є дарк-джазові інтонації, шепіт, скет-імпровізація, напружена ритміка, так що звук та відео створюють один цілісний аудіовізуальний вимір.

- Де можна буде побачити цей кліп?

- Кліп можна буде побачити на YouTube. Прем’єра «Black Roses» відбудеться у п’ятницю, 14 серпня, о 18:00 за київським часом. Тож запрошую всіх долучитися до прем’єри — сподіваюся, ця містична подорож вам сподобається.

- Як пройшли ваші виступи у Відні?

- У липні ми були у Відні, де презентували концерт-перформанс DIZZTOPIA від MRYAKA. Це робота на стику музичного, театрального та аудіовізуального мистецтва.

Назва DIZZTOPIA утворена від слів dizzy — «запаморочливий» та utopia.  Власне, це і є центральною метафорою перформансу: людина опиняється у світі, який технологічно постійно рухається вперед, але водночас дедалі більше втрачає орієнтири. Дистопія може маскуватися під утопію, а свобода — під ілюзію вибору.

Музична частина побудована на темній кінематографічній електроніці, в якій поєднуються різні жанри. Важливу роль відіграють живий голос, тіло, пластика і відео. Усе разом створює певний ритуал — стан запаморочення, коли старі точки опори вже не працюють, а нові ще не сформувалися.

У Відні нас дуже добре прийняла публіка. Для мене було особливо цікаво побачити реакцію мультинаціональної аудиторії, адже перформанс не був повністю англомовним. Тексти пісень звучать англійською, але між треками є українські інтермедії, які є важливою частиною драматургії перформансу.

І виявилося, що ця мультимовність зовсім не стала бар'єром. Навпаки, основні теми DIZZTOPIA виявилися зрозумілими без необхідності буквально перекладати кожну репліку. Цифровізація, інформаційне перевантаження, відчуття загубленості, втрата звичних орієнтирів і пошук внутрішньої опори — це досвід, який сьогодні дуже легко впізнається людьми з різних країн.

Мені здається, це взагалі одна з важливих властивостей мистецтва: воно може говорити різними мовами, але торкатися дуже універсальних речей. І Відень для мене став хорошою перевіркою того, що DIZZTOPIA працює не лише в українському контексті, а й може бути зрозумілою міжнародній аудиторії.

- Ви були на фестивалі у Польщі. Ваші враження?

- Так, цього року ми побували на театральному фестивалі в Польщі з виставою «Тінь Мінотавра. Трагікомедія з грецьким присмаком». І враження у нас залишилися дуже хороші — передусім від самої організації фестивалю та професіоналізму команди.

«Тінь Мінотавра» — це наша сучасна інтерпретація міфу про Мінотавра, але ми переносимо його у світ TikTok, масового туризму та культури споживання. Уявіть лабіринт як туристичний атракціон: туристи з GoPro, інфлюенсери, олігархи — всі хочуть отримати селфі з чудовиськом. Але Мінотавра вже немає. Залишається Аріадна — виснажена працівниця цього «культурного бізнесу». Через трагікомедію та абсурд ми говоримо про туристичну індустрію, споживацьке ставлення до культури і про сучасне суспільство, яке готове боротися з проблемами на рівні петицій, але водночас часто не здатне вийти з власного внутрішнього лабіринту.

Для нас було цікаво показати цю виставу саме польській аудиторії, адже в ній є універсальний контекст — ми всі живемо у світі, де культура дедалі частіше стає продуктом для споживання, а людина сама перетворюється на частину цього атракціону.

А сам фестиваль «Схід-Захід» я сприймаю як дуже важливий культурний місток. Особливо зараз надзвичайно цінною є можливість зустрічатися з митцями з інших країн, показувати свою роботу, бачити їхні вистави, обмінюватися досвідом і просто говорити одне з одним.

Мені дуже сподобалися відкритість фестивалю та атмосфера творчого обміну. Такі заходи дають можливість не лише привезти український театр за кордон, а й відчути себе частиною ширшого європейського культурного процесу. І саме цей діалог між культурами, на мою думку, сьогодні особливо важливий.

- Чи можна побачити ваші вистави онлайн?  

- Так, зазвичай ми викладаємо демо-версії наших вистав у відкритий доступ на YouTube. Але це радше допоміжний інструмент — передусім для того, щоб фестивальні куратори чи організатори могли познайомитися з виставою і зрозуміти її формат, коли ми подаємося на фестивалі чи інші міжнародні проєкти.

Повноцінний театральний досвід, звичайно, важко перенести на екран. Театр для мене — це насамперед жива присутність: актор і глядач перебувають в одному просторі, між ними виникає безпосередній контакт і певна енергія, яка змінюється від вистави до вистави залежно від конкретної аудиторії. Тому відео може дати уявлення про виставу, її естетику та форму, але все-таки театр найкраще переживати наживо.

- Може плануєте створити інтернет-майданчик, на якому, придбавши квиток, можна буде побачити ваші вистави з будь-якого куточка світу?

- Поки що ми не планували створювати окремий інтернет-майданчик для перегляду вистав за квитком, хоча цілком можливо, що з часом ми до цього прийдемо.

Зараз наш основний фокус — саме театр із живою присутністю. Нам важливо зберігати цей безпосередній контакт між глядачем і виконавцем, адже багато наших вистав побудовані на взаємодії, атмосфері конкретного простору та живій реакції аудиторії.

Водночас ми відкриті до нових форматів і колаборацій. Якщо з’явиться цікава можливість створити онлайн-версію або спеціальний цифровий формат вистави, будемо готові це розглядати. Але поки для нас театр — це передусім жива зустріч.

Спілкувалася Анна Лобановська, мистецтвознавиця