Їжа на вивіз: українські аграрії готові нагодувати третій світ

За словами аналітика зернового ринку ІА «АПК-Інформ» Андрія Купченка, загалом минулого року за кордон було вивезено рекордну кількість зернових і зернобобових, насіння олійних культур та продуктів їх переробки (крупи, борошно, комбікорми, шроти) — 35,2 млн т.

«На сьогодні український агропромисловий комплекс — це головна галузь, що дозволяє отримувати експортну виручку. Кожна четверта гривня від експорту (25% — від загального обсягу — ред.) надходить саме від реалізації за кордон аграрної продукції», — зазначає перший віце-прем’єр-міністр України Сергій Арбузов.

Що везуть експортери

Продукцію українських аграріїв купують по всьому світу — до п’ятірки головних імпортерів входять Єгипет, Росія, Іспанія, Індія та Іран. Хітом продажу на закордонних ринках є зерно, олія, соя, ріпак та відходи олійно-жирової промисловості. Найбільшими експортерами є вітчизняні компанії «Нібулон», «Кернел-Трейд», «Хлібінвестбуд» та низка інших. А також — представництва іноземних корпорацій: «Каргілл», «Серна», «Сантрейд», «Альфред С. Топфер Інтернешнл», «Луї Дрейфус», «Інтертрейд Груп» тощо.

Уже зараз за виробництвом та продажем соняшникової олії наша країна — безумовний лідер. Кожен другий літр на світових ринках — родом з України. У 2012/2013 маркетинговому році (МР) розраховують виробити 3,6 млн т соняшникової олії, відправивши на експорт майже все — 3,25 млн т. Оскільки для внутрішнього споживання українців решти обсягу цілком достатньо — 0,45 млн т.

Хоча Україна не є світовим лідером зернового ринку, проте до десятки найбільших експортерів входить. Продаж зерна за кордон був і залишається пріоритетним напрямком українського бізнесу. За інформацією Міжвідомчої комісії при Мінекономрозвитку, в 2012/2013 МР на експорт буде продано 24,4 млн т. Насамперед, це зерно кукурудзи — її частка в загальній структурі експорту зернових культур сягає майже 60%. На другому місці — пшениця, на третьому — ячмінь. За 2012/2013 маркетинговий рік вже експортовано 21,5 млн т зернових.

До нових культур, які дозволили нам суттєво збільшити обсяги аграрного експорту, належить соя. Якщо у 1999 році її врожай становив лише 45 тис. т, то вже торік було зібрано 2,4 млн т сої, за рахунок чого Україна увійшла до десятки найбільших світових виробників та експортерів цієї культури.

Що ж до цукру, то Україна давно вже втратила основні його ринки збуту за кордоном. Собівартість цукру з буряків дорожча, ніж виробництво з цукрової тростини. Поки що доводиться шукати любителів «пісочку» в Україні, виробники підраховують свої збитки і починають закривати або виставляти на продаж цукрові заводи.

Проблеми зі зростанням

У перспективі Україна розраховує стати резервним продовольчим фондом зернових для FAO (під егідою Всесвітньої продовольчої програми та Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН). Та директор із продажу Ukrainian Agriculture Holding AG Андрій Друзяка переконаний, що інфраструктура вітчизняного зернового ринку не зможе витримати зростаючого навантаження. «Кожен етап з інфраструктурного ланцюжка — зберігання, транспортування чи перевалка в порту — є слабкою ланкою», — зазначає він.

Активізація експорту висуває на перший план проблеми, пов’язані із забезпеченням ритмічності поставок в обсягах. За оцінкою аналітика Центру транспортних стратегій Андрія Товстоп’ята, сумарна реальна потужність із перевалки зерна в морських портах України становить близько 3,3 млн т на місяць (39,3 млн т на рік). Але щойно експорт впритул наближається до таких значень (як, наприклад, у жовтні-грудні 2012 року), як одразу ж виникають серйозні перебої з поставками вагонів-зерновозів. На папері робочий парк «Укрзалізниці» становить 10 250 зерновозів (вагонів-хоперів). За фактом перевезення зернових вантажів протягом останнього маркетингового року здійснюється 8650 вагонами.

«У парку зерновозів експлуатується близько 10% вагонів, побудованих понад тридцять років тому, ще 60% хоперів перебувають в експлуатації по 25–30 років. У найближчі п’ять-сім років Україна втратить 70% зерновозів — і в 2017–2018 маркетинговий рік ми маємо всі шанси увійти з парком зерновозів у 2,6–3,1 тис. одиниць», — зазначає Андрій Друзяка.

Купувати ж хопери за рахунок власних коштів ані зернотрейдери, ані агрохолдинги не бажають. За ціни понад $80 тис. і терміну окупності у 15–20 років інвесторам з погляду фінансової ефективності бізнесу подібні вкладення нецікаві.

Великі латифундисти самостійно шукають шляхи виходу з інфраструктурного колапсу. Поки одні (наприклад, «Кернел», «Мрія Агрохолдинг») скуповують землі в портах і будують на них свої елеватори, сподіваючись, що це дозволить їм знизити залежність від залізничного транспорту, інші (HarvEast Holding) створюють власні транспортні підрозділи, а треті («Нібулон») — роблять ставку на річкові термінали і доставку сільгосппродукції до порту річкою.