Фото і Відео
Фоторепортажі
Київ 90-х. Яким його побачив Пітер Форд
Колишній британський дипломат Пітер Форд працював в Україні після здобуття нею незалежності та зробив тут сотні знімків. Тепер він надрукував фотокнигу, гроші від продажу якої підуть на благодійність. Ось якою Форд запам’ятав Україну 90-х.
Пітер Форд з 1996 по 1999 рік працював у Міністерстві закордонних справ Великої Британії в Києві. Увесь цей період він знімав життя українців — дещо для себе під час прогулянок, дещо як позаштатний фотограф Associated Press. Зараз Форд на пенсії та живе у Вест-Мідлендсі. Щоб допомогти Україні, він власним коштом надрукував фотокнигу з 300 світлинами свого київського періоду. Кошти від продажу підуть на благодійність. У березні в Києві відбудеться її презентація. Форд розповів Bird in Flight, якою його зустріла Україна 90-х.
— Я працював у консульському відділі британського посольства до 1999 року. Потім у Грузії, Анголі та врешті-решт повернувся до Великої Британії. Зараз я на пенсії, але все ще займаюся фотографією. В Україну я більше не приїжджав.
У Києві я жив недалеко від заводу «Арсенал»; пам’ятаю, навпроти був відділок міліції. Не можу сказати, що я багато подорожував у той час — побував лише у кількох селах під Києвом, Чорнобилі та у Львові. Як і всюди, тут були молоді люди, які хотіли змін, і старші, які їх боялися. Але в Україні вони ніби органічно співіснували, а не боролися одне з одним. Я побачив терпимість — якої немає, наприклад, у сучасній Росії.
У Києві мені нічого було боятися. В Анголі, де я бачив 10-річних дітей з автоматами, було лячно, а в Україні — ні. Страшно було лише у Чорнобилі, куди я потрапив на один день. Не хотілося вірити, що така катастрофа може статися у сучасному світі й українцям про неї брехатимуть. Хочете дізнатися, що таке Росія? Подивіться на Чорнобиль.
В Україні я подружився з багатьма фотографами. Я досі спілкуюся з кількома, які живуть у Києві. Один із них — Єфрем Лукацький. Ми кілька разів перетиналися у Києві, потім ще раз у Лондоні і стали добрими приятелями. Він навіть знімав моє весілля.
Однак я спілкувався не тільки з колегами. Завдяки знанню російської я часто говорив із таксистами чи продавцями на ринку. Вони були вражені тим, що я їх розумів, і часто ділилися своїми історіями. Питали, що я тут їм, як проводжу час, чи подобається мені країна. Мені згадуються тільки доброзичливі люди. У міграційному відділі, де я працював, я вперше зустрів братів Кличків, які прийшли отримувати документи. Вони вже були зірками. Добре пам’ятаю Ірину Білик.
Не можу сказати, що мені чогось бракувало в Україні: я легко пристосовуюся до всього, в тому числі до місцевої кухні. Гадаю, я зміг би жити де завгодно, де можна випити чаю. А от за традиційною українською їжею сумую, особливо за борщем. Грошей мені на все вистачало, врешті-решт це не Гонконг із його високими цінами. Я не великий шанувальник фаст-фуду, але застав і добре запам’ятав відкриття першого «Макдональдса» у Києві: тоді всі столичні багатії прийшли туди.
Багато фотографій того періоду здаються мені вдалими, але знімати спорт — це завжди випробування. Тож мої світлини київського «Динамо» у матчах з британськими чи іншими європейськими футбольними командами є моєю гордістю. Їх часто публікували у британських газетах.
Чим більше ми, британці, допомагаємо українцям, тим більше дізнаємося про цю країну та її чудових людей. За власні гроші я надрукував 150 примірників книги «Київ: моменти часу» зі своїми українськими фотографіями, купити її можна буде по всьому світу. Прибуток піде у міжнародну організацію Rotary Club в Україні, яка займається доставкою ліків. Книга коштуватиме £28-30. Десь £10 з кожного екземпляра буде спрямовано безпосередньо на гуманітарну допомогу, а решта доходів — на друк другого тиражу. Ці фотографії — справжнє вікно в інший час. Я пам’ятаю дружність і толерантність українців. Сподіваюся, у майбутньому війна цього не змінить.
