НОВИНИ ДНЯ: Французький спецназ в Україні: що задумав Макрон – Le Monde  Без блокування рахунків: які обмеження для ухилянтів будуть у законі про мобілізацію  Яким буде перший місяць весни – синоптик дав прогноз на березень  Німецькі ракети можуть вдарити по Москві: Шольц зробив ще одну заяву про Taurus  Новий наступ російської армії: аналітики ISW оцінили - наскільки загроза реальна  “Закладена бомба Придністров’я”: чи наважиться Росія відкрити другий фронт з Молдовою  Чи будуть електронні повістки: що готує Рада у новому законі про мобілізаціювсі новини дня
Фоторепортажіметки: история
  • Київ 90-х. Яким його побачив Пітер Форд Київ 90-х. Яким його побачив Пітер Форд

    Колишній британський дипломат Пітер Форд працював в Україні після здобуття нею незалежності та зробив тут сотні знімків. Тепер він надрукував фотокнигу, гроші від продажу якої підуть на благодійність. Ось якою Форд запам’ятав Україну 90-х. Пітер Форд з 1996 по 1999 рік працював у Міністерстві закордонних справ Великої Британії в Києві. Увесь цей період він знімав життя українців — дещо для себе під час прогулянок, дещо як позаштатний фотограф Associated Press. Зараз Форд на пенсії та живе у Вест-Мідлендсі. Щоб допомогти Україні, він власним коштом надрукував фотокнигу з 300 світлинами свого київського періоду. Кошти від продажу підуть на благодійність. У березні в Києві відбудеться її презентація. Форд розповів Bird in Flight, якою його зустріла Україна 90-х. — Я працював у консульському відділі британського посольства до 1999 року. Потім у Грузії, Анголі та врешті-решт повернувся до Великої Британії. Зараз я на пенсії, але все ще займаюся фотографією. В Україну я більше не приїжджав. У Києві я жив недалеко від заводу «Арсенал»; пам’ятаю, навпроти був відділок міліції. Не можу сказати, що я багато подорожував у той час — побував лише у кількох селах під Києвом, Чорнобилі та у Львові. Як і всюди, тут були молоді люди, які хотіли змін, і старші, які їх боялися. Але в Україні вони ніби органічно співіснували, а не боролися одне з одним. Я побачив терпимість — якої немає, наприклад, у сучасній Росії. У Києві мені нічого було боятися. В Анголі, де я бачив 10-річних дітей з автоматами, було лячно, а в Україні — ні. Страшно було лише у Чорнобилі, куди я потрапив на один день. Не хотілося вірити, що така катастрофа може статися у сучасному світі й українцям про неї брехатимуть. Хочете дізнатися, що таке Росія? Подивіться на Чорнобиль. В Україні я подружився з багатьма фотографами. Я досі спілкуюся з кількома, які живуть у Києві. Один із них — Єфрем Лукацький. Ми кілька разів перетиналися у Києві, потім ще раз у Лондоні і стали добрими приятелями. Він навіть знімав моє весілля. Однак я спілкувався не тільки з колегами. Завдяки знанню російської я часто говорив із таксистами чи продавцями на ринку. Вони були вражені тим, що я їх розумів, і часто ділилися своїми історіями. Питали, що я тут їм, як проводжу час, чи подобається мені країна. Мені згадуються тільки доброзичливі люди. У міграційному відділі, де я працював, я вперше зустрів братів Кличків, які прийшли отримувати документи. Вони вже були зірками. Добре пам’ятаю Ірину Білик. Не можу сказати, що мені чогось бракувало в Україні: я легко пристосовуюся до всього, в тому числі до місцевої кухні. Гадаю, я зміг би жити де завгодно, де можна випити чаю. А от за традиційною українською їжею сумую, особливо за борщем. Грошей мені на все вистачало, врешті-решт це не Гонконг із його високими цінами. Я не великий шанувальник фаст-фуду, але застав і добре запам’ятав відкриття першого «Макдональдса» у Києві: тоді всі столичні багатії прийшли туди. Багато фотографій того періоду здаються мені вдалими, але знімати спорт — це завжди випробування. Тож мої світлини київського «Динамо» у матчах з британськими чи іншими європейськими футбольними командами є моєю гордістю. Їх часто публікували у британських газетах. Чим більше ми, британці, допомагаємо українцям, тим більше дізнаємося про цю країну та її чудових людей. За власні гроші я надрукував 150 примірників книги «Київ: моменти часу» зі своїми українськими фотографіями, купити її можна буде по всьому світу. Прибуток піде у міжнародну організацію Rotary Club в Україні, яка займається доставкою ліків. Книга коштуватиме £28-30. Десь £10 з кожного екземпляра буде спрямовано безпосередньо на гуманітарну допомогу, а решта доходів — на друк другого тиражу. Ці фотографії — справжнє вікно в інший час. Я пам’ятаю дружність і толерантність українців. Сподіваюся, у майбутньому війна цього не змінить.

    07.02.2023 21 8207
  • Миколаївський костел: чому ця будівля важлива для міста Миколаївський костел: чому ця будівля важлива для міста

    3 вересня в Національному будинку органної та камерної музики, розташованому в Миколаївському костелі в Києві, сталася пожежа. Вогонь знищив орган 1980 року і пошкодив інтер’єр будівлі. Усього через пару днів українські бізнесмени заявили, що зібрали більше 25 мільйонів гривень на відновлення, і ця цифра продовжує зростати, але сам інструмент уже не підлягає ремонту. Краєзнавець Семен Широчин розповідає історію Миколаївського костелу та його перетворення на Будинок музики. Згідно з попередньою версією, пожежа сталася через загоряння електропроводки всередині органу. За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, інструмент уже давно потребував ремонту, як і фасад будівлі, але процес увесь час відкладали через невизначеність щодо майбутнього органного залу. Представники католицької спільноти вважали, що орган повинен знаходитися не за вівтарем, проте перенести його до іншого місця в костелі було неможливо. У результаті вирішили, що колектив Будинку органної та камерної музики переїде до іншого приміщення, яке досі так і не побудували. Тепер згорілий інструмент не підлягає відновленню, можливо лише замовити новий орган. При цьому сама конструкція костелу, за попередніми висновками фахівців, не пошкоджена. Також міністр повідомив, що кошти на відновлення костелу мають змогу перерахувати всі охочі. Як створювали костел У Києві ще з 1842-го діяв католицький храм — Олександрівський костел на вулиці Костельній. Але до кінця XIX століття він уже не міг вмістити всіх охочих у дні великих християнських свят: католиків у місті, згідно з переписом 1897 року, було 35,5 тисячі. Тому у 1895-му католицька громада звернулася до влади з проханням про відкриття ще одного костелу, і вже за рік під будівництво виділили ділянку, а незабаром провели архітектурний конкурс. Існує думка, що в якості святого покровителя обрали Миколая, щоб здобути підтримку імператора Миколи II. Усі учасники архітектурного конкурсу пропонували будувати костел у псевдоготичному стилі — наприкінці XIX століття якраз була поширена мода на історизм і готику. У проєктах архітекторів Станіслава Шпаковського та Олександра Венсана костел був з однією вежею, а на кресленнях П. Гіппіуса і Станіслава Воловського — з двома. Незважаючи на те що першу премію отримав проєкт Гіппіуса, реалізувати вирішили ідеї Воловського. При цьому останній на момент участі в конкурсі був ще студентом і не мав практичного досвіду будівництва, через що роботу над кресленнями доручили відомому архітектору Владиславу Городецькому. Участь Городецького в цьому проєкті здається ще логічнішою, якщо згадати, що той був католиком і поляком, а костел будувала саме польська громада. Архітектурою київський костел був схожий на відомий віденський храм Votivkirche, споруджений у 1856—1879 роках за проєктом Генріха фон Ферштеля у стилі псевдоготики. Про цю подібність писали ще сучасники будівництва храму, але вона ще більше посилилася завдяки змінам, які Городецький вніс до проєкту Воловського. Так, він додав «розу» на головному фасаді й невелику вежу над середохрестям, а також збагатив декор. Але все ж Миколаївський костел має низку відмінностей від Votivkirche, зокрема він менший, нижчий і в нього немає годинника. Для порівняння: висота Votivkirche — 99 метрів, висота ж Миколаївського костелу, за різними джерелами, становить від 60 до 64 метрів. Будівництво відбувалося у 1899—1909 роках і обійшлося в 500 тисяч рублів, при цьому всі гроші — виключно пожертви. Процес зведення ускладнила близькість річки Либеді, тому для фундаменту використовували палі, винайдені київським інженером Страуссом. Були й інші інженерні нововведення. Наприклад, звід центрального нефа споруджений із залізобетону завтовшки всього 8 сантиметрів. Бетон застосовували і для створення штучного каменю в облицюванні будівлі. Статую архістратига Михаїла на фронтоні виготовив чеський скульптор Ладислав Бенеш, інші скульптури — майстерня італійця Еліа Сала. У 1933 році (за іншими даними, у 1938-му) костел закрили і якийсь час використовували для господарських потреб. Під час війни храм уцілів, але постраждав, втративши свої вітражі. У 1945-му в костелі відкрили Державний архів Київської області, а на вежах розмістили радіоантени — в такому вигляді будівля простояла більше 30 років. У 1950-х на території СРСР почали створювати будинки органної та камерної музики. Тут орган, який має в Європі в першу чергу духовне значення, став суто світським інструментом. Однак при цьому органні зали нерідко облаштовували в культових спорудах: так і храм отримував світську функцію, і орган розташовувався у приміщенні з відповідною акустикою. Подібні зали у Львові, Дніпрі, Рівному, Чернівцях, Харкові, Ужгороді та Білій Церкві також знаходяться в колишніх культових спорудах — костелах, церквах і синагогах. Облаштувати органний зал у київському костелі вирішили в 1970-х, для чого у 1979—1981 роках будівлю відреставрували: у вікнах відновили вітражі, повернули черепичний дах. Оскільки у СРСР не було налагодженого виробництва органів, інструмент для київського залу замовили в Чехословаччині на підприємстві Rieger — Kloss. Компанія, заснована ще у 1873-му братами Рігер, після Другої світової була націоналізована, а її власників і персонал, які виступили на боці Гітлера, вигнали з країни. На основі цього виробництва у Чехословаччині й виникло підприємство Rieger — Kloss, а брати Рігер оселилися в Австрії та заснували нову компанію Rieger Orgelbau. Але саме Rieger — Kloss стала основним постачальником органів до СРСР. Усього звідти привезли 46 інструментів, у тому числі й для залів в Ужгороді, Рівному, Білій Церкві, Чернівцях, Сумах, Хмельницькому та Харкові. Орган цієї ж фірми був ще в 1932 році встановлений у костелі Марії Магдалини у Львові, де зараз розташовується Львівський органний зал. До 2016-го він був найбільшим в Україні, доки в Харкові не з’явився новий німецький інструмент. Крім Чехословаччини органи замовляли у НДР та Угорщині. На території України також залишилися інструменти виробництва ФРН, Швейцарії, Естонії, Південно-Африканської Республіки і кілька українських. Орган на 3 945 труб і 55 регістрів у Національному будинку органної та камерної музики розміщувався на місці вівтаря. Він був виконаний з урахуванням габаритів приміщення і загальної стилістики костелу. Готичність простежувалася також у кріслах, спеціально виготовлених для органного залу. З 1990-х у Миколаївському костелі відновили богослужіння.

    07.09.2021 17 9371
  • Футбол — у кожен двір: Велика українська збірна Футбол — у кожен двір: Велика українська збірна

    Українська збірна з футболу показала найкращий результат на Євро за всі роки. Здається, що зараз за неї вболівали навіть ті, хто не цікавиться грою. Поки всі чекали на чергову трансляцію, учасники групи «Українська вулична фотографія» поділились знімками футболістів і вболівальників, які не змагаються ні на яких чемпіонатах і не сидять на трибунах, а просто виходять поганяти м’яча або постежити за матчем у своє задоволення. Матчі Євро-2020 виглядають по-справжньому видовищно, а збірна України вперше вийшла до чвертьфіналу, але справжній футбол живе не тільки на головних світових стадіонах і великих екранах. На знімках — такий же справжній футбол, який до того ж викликає більше радості, ніж хвилювання.

    05.07.2021 18 11075
  • Операція «Барбаросса»: нацистське вторгнення в СРСР 80 років тому Операція «Барбаросса»: нацистське вторгнення в СРСР 80 років тому

    Нацистська Німеччина здійснила найбільшу в історії наземну операцію – вторгнення на територію Радянського Союзу в 1941 році. Ця операція розв’язала жорстокий конфлікт, який коштував життя мільйонам людей.

    23.06.2021 20 11365
  • Як живе Нью-Йорк на Донеччині Як живе Нью-Йорк на Донеччині

    Величезний банер з написом "Нью-Йорк" висить над входом в ратушу, а в однойменній пекарні продають каву і круасани. Але замість галасливого горизонту Манхеттену в цьому місті домінують старий завод з виробництва фенолу та житлові будинки комуністичної епохи, а з одного боку він порізаний траншеями, виритими на пустельних вулицях. Новгородське, що раніше називалося Нью-Йорком, знаходиться на передньому краї війни України з підтримуваними Росією сепаратистами на сході Донбасу. Населений пункт був перейменований в 1951 році під час холодної війни. Тепер деякі місцеві жителі проводять кампанію за те, щоб повернути історичну назву назад, і парламент може проголосувати з цього питання вже цього тижня, пише Reuters. "Нині територія міста не охороняється", - сказав голова місцевої ради Микола Ленко, додавши, що з початку війни п'ять жителів були вбиті. "Ми сподіваємося, що ми налагодимо контакти з Йорком у Німеччині та Нью-Йорком у Сполучених Штатах", - додав він. Хоча точне походження старої назви міста невідомо, німецькі іммігранти - послідовники менонітської церкви - оселилися на території нинішньої України приблизно на рубежі XIX століття на запрошення російської імператриці Катерини Великої. Їх нащадки були депортовані після вторгнення нацистської Німеччини в Радянський Союз в 1941 році. Деякі з їхніх сімей раніше відвідували Новгородське, але це припинилося, коли у 2014 році спалахнули бойові дії. Тепер солдати, що стоять на блокпостах всього в одному кілометрі від ліній сепаратистів, патрулюють окопи на його околицях, де понад 100 будинків були пошкоджені в результаті обстрілів. Німецька колонія Нью-Йорк на правому березі річки Кривий Торець була заснована в 1892 році поруч з колишнім зимівником запорізьких козаків Кальміуської паланки, що існував у XVIII столітті. Засновниками колонії були меноніти, що переселилися з хортицьких колоній, частина населення була лютеранами. Колись промислове містечко занепало після Першої світової війни. Після встановлення Радянської влади жителі селища були вигнані в Амурську область РФ, де заснували однойменне поселення, нині ліквідоване, а селище в Україні було заселене новими жителями інших національностей. Статус селища міського типу Нью-Йорк отримав у 1938 році. У зв'язку з початком "холодної війни" Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 жовтня 1951 року селище було перейменоване на Новгородське. Секретар міської ради Тетяна Краско розповіла агентству, що Новгородське було перейменовано, тому що "громадяни Радянського Союзу вважали, що назва Нью-Йорк є ознакою капіталізму". Нещодавно Верховну Раду внесли проект постанови про перейменування смт Новгородське Бахмутського району Донецької області в Нью-Йорк. У пояснювальній записці до проекту постанови зазначено, що перейменування смт Новгородське ініційоване його жителями з метою повернення населеному пункту його історичної назви.

    19.03.2021 14 12370
  • Голограма Ярослава Мудрого: як насправді виглядав київський князь Голограма Ярослава Мудрого: як насправді виглядав київський князь

    У Софійському соборі Національного заповідника «Софія Київська» відбулася презентація призми з 3D-голограмою справжнього обличчя Ярослава Мудрого. "Побачити, як насправді виглядав Ярослав Мудрий - не просто унікальна можливість. Це важлива подія з точки зору історичного контексту та підняття питання національної ідентичності. Мова не про радянський портрет, який порівнював київського князя з російськими царями, а про найбільш реальну відтворену модель обличчя, спроєктовану на основі наукових фактів і досліджень", - сказав під час презентації міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко. За його словами, символічним є і те, що 3D-зображення показують у "Софії Київській", яка збудована з ініціативи Ярослава Мудрого. Генеральна директорка Національного заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська зазначила, що 3D-голограма справжнього обличчя Ярослава Мудрого є лише першими кроками до тієї правдивої історії, яка може пролити світло на певні історичні факти, зокрема щодо зовнішності наших тогочасних предків. "Як приклад, київські князі не носили довгих борід, що характерно було для зображення російських царів, а довгими були вуса. А нашим князям вона, так би мовити, домальовувалась і домальовується й дотепер", - додала вона. Обличчя Ярослава Мудрого реконструйовано методом історико-криміналістичної експертизи на основі моделі черепа. Авторами реконструкції є експерт-мистецтвознавець Юрій Шатайло та експерт-криміналіст Андрій Переїденко. Конструкція створена на замовлення в Данії та не має аналогів в Україні. Придбала її для заповідника фармацевтична компанія «Інтерхім».

    04.03.2021 11 13918
  • Митинг 26 февраля 2014 года. Крым. Как это было Митинг 26 февраля 2014 года. Крым. Как это было

    Семь лет назад, 26 февраля 2014 года, под стенами крымского парламента в Симферополе прошел масштабный митинг, в котором участвовали пророссийские и проукраинские активисты. Последние требовали не допустить рассмотрения вопроса о назначении референдума о статусе Крыма, запланированного в тот день на парламентской сессии. На тот момент на митинге в Севастополе уже «назначили» российского «народного мэра» Алексея Чалого вместо действовавшего тогда главы города Владимира Яцубы. В Симферополе события могли бы развиваться по такому же сценарию. Однако проукраинским участникам митинга удалось добиться переноса сессии крымского парламента. Она состоялась на следующий день, 27 февраля. В захваченном российскими военными здании, под кураторством сотрудников российских спецслужб депутаты проголосовали за проведение «референдума», который впоследствии стал основанием для аннексии Крыма властями России. Митинг у крымского парламента вошел в историю как начало сопротивления крымчан российской оккупации. С 2016 года день 26 февраля внесен в календарь официальных дат Украины как «День сопротивления Крыма российской оккупации». В этой фотогалерее мы вспоминаем, как семь лет назад проходил масштабный митинг сопротивления российской оккупации в Симферополе.

    26.02.2021 19 13572
  • Київ та кияни: життя міста століття тому Київ та кияни: життя міста століття тому

    Кияни на вулицях свого міста в кінці ХІХ-го - на початку ХХ-го століття. Підбірка ретро-фото від пабліку "Клуб корінного киянина"

    05.02.2021 46 19665
  • У художньому музеї Чернігова «оживили» портрети модниць минулих століть У художньому музеї Чернігова «оживили» портрети модниць минулих століть

    У Чернігівському художньому музеї ім. Г. Галагана в межах мистецького проєкту "Мода в образотворчому мистецтві" спробували відтворити жіночі образи з представлених на виставці портретів. "Разом з партнерами – Театром мод AM Theater Models Чернігівського вищого професійного училища побутового обслуговування під керівництвом Марини Гойденко, а також фотографом Андрієм Дєрзким – ми спробували відтворити жіночі картинні образи, "оживляючи" їх і таким чином наближаючи до глядача", - йдеться у повідомленні на сторінці музею у Фейсбуці. Як зазначається, важливо було досягти візуальної схожості моделі із образом на полотні: відтворити позу, жести, вбрання у його загальних рисах. Це потребувало концентрування уваги на деталях, які часто залишаються непоміченими: зачісці, прикрасах, фасонах одягу, фактурі тканини. Над втіленням ідеї працювали майстри та учні училища – візажисти, стилісти, перукарі-модельєри та моделі. Онлайн-ініціатива музейного проєкту належить його кураторці, старшій науковій співробітниці музею Світлані Демченко. Культурно-просвітницький проєкт "Мода в образотворчому мистецтві" стартував 10 грудня 2020 року виставкою живопису та графіки. Вона включає майже 40 портретів, які відтворюють модні тенденції та деталі чоловічого й жіночого вбрання ХVIII – поч. XX ст.

    16.01.2021 14 11155
  • 30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки 30 років потому: війна у Південній Осетії та її наслідки

    Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році. Наслідки протистояння і сьогодні є відчутними для етнічних грузинів і осетинів. Південна Осетія, колишня автономна область у складі Грузії, вже кілька разів то проголошувала свою «незалежність», то голосувала за «вступ до Росії», то знову поверталася в бік самопроголошеної «незалежності», то знову просилася в Росію. Фактично Тбілісі втратив контроль над регіоном 1992 року, і він існує завдяки потужній підтримці Росії. Урешті після війни Росії проти Грузії 2008 року Москва визнала цей регіон, як і іншу сепаратистську частину Грузії Абхазію, за «незалежні держави»; крім Росії, таке визнання зробили ще три держави світу: Нікарагуа, Венесуела й Науру. Міжнародна спільнота, як і Грузія, вважає обидва регіони невід’ємними частинами Грузії, тимчасово окупованими Росією – яка, на порушення її міжнародних зобов’язань, відмовилася виводити з них свої війська.

    12.01.2021 16 12534