Состоялось это событие 3 ноября, сей торжественный момент зафиксировала группа столичных блоггеров, журналистов и сомелье. Красивое число пало на бутылку из партии красного игристого брют, т.е. совсем не содержащего сахар. Вино было торжественно распито. До недавнего времени предприятие называлось «Артемовский завод шампанских вин». Теперь уже и город называется Бахмут, и вина корректно называть игристыми, потому что по правилам Евросоюза шампанское может производиться только в одноименной провинции. К чести виноделов, они давно указывают на этикетке «игристое». И здесь оно, как и в Шампани, производится классическим методом. Это значит, что процесс вторичного брожения, когда, собственно, смесь сухих вин и насыщается углекислым газом под действием дрожжей, происходит непосредственно в бутылке, а не в больших резервуарах, при так называемом ускоренном методе. Классический процесс значительно более трудоемкий и продукция его более престижна. Тем не менее, предприятие долгие годы входит в число украинских лидеров отрасли. Самые известные фотографии завода показывают выдержку вина в гипсовых штольнях, где они расположены в специальных стойках под углом горлышком вниз. На самом же деле под землей размещается все производство, от хранения исходного виноматериала (подготовленного сухого вина разных сортов) до окончательной выдержки, включая розлив, который и наблюдали гости праздника. Здесь всегда постоянная температура — от 13 до 14 °C — и подходящая влажность — от 85 до 90 %. Бахмутский район находится в Донецкой области, линия фронта до него не дошла. Близость войны показывают блок-посты на дорогах, и чаще, чем в столице, встречающиеся на улицах города военные. В остальном жизнь идет так же.

27 лет назад Приднестровская Молдавская Республика объявила о своей независимости, а в 1992 году при помощи российских войск фактически отделилась от Молдовы. Немецкий фотограф Джулия Ауц услышала о Приднестровье случайно — по радио. Приехав сюда, она поняла, что страна живет словно во временной петле, из которой нет выхода.Джулия Ауц, 29 лет: "Я услышала о Приднестровье по радио, а до этого ничего не знала о таком государстве. По радио говорили, что эта непризнанная республика существует уже 25 лет. Мне стало интересно, каково жить в стране, которую игнорирует остальной мир; каково вырасти в ней; чем занимается молодежь в свободное время; что значит оказаться между русской и европейской культурой. СМИ рассказывают о Приднестровье как о месте, где сосредоточено много военных, но для меня было куда важнее рассказать другую историю — историю повседневной жизни людей. Поначалу мне было очень сложно: здесь мало кто говорит по-английски (я едва говорю по-русски), а еще местные не привыкли видеть иностранцев. Молодежь не могла общаться со мной. К счастью, через некоторое время мне попались ребята, говорящие по-английски. Они познакомили меня со своими друзьями, а те в свою очередь познакомили со своими. Так за короткий период я обзавелась в Приднестровье новыми знакомыми, с которыми могла проводить время. Это был замечательный опыт. Средняя зарплата в Приднестровье составляет не более $150 в месяц. Экономика здесь не может нормально функционировать. В каждой семье как минимум один человек уезжает на заработки в другую страну, многие — в Россию. Дипломы местных университетов не признают за границей, молодежь мечтает уехать учиться за рубеж. Многие из моих новых знакомых ни разу не были в Западной Европе, а все их путешествия ограничивались поездками в Россию и Украину. В Приднестровье особая атмосфера нескончаемой ностальгии по советскому прошлому.Меня очаровали местные памятники — они лучшее свидетельство того, что это прошлое никуда не ушло. Из тех, с кем я общалась, большинство действительно восхищается Путиным. Похоже, эти люди хотели бы, чтобы Приднестровье вошло в состав России. Я успела заснять много парадов, торжеств и праздничных мероприятий, поэтому на фотографиях много ветеранов в военной форме. Дух армейщины и в целом здесь присутствует".

В Киеве проходят торжественные мероприятия по случаю 74-й годовщины освобождения Киева от фашистских захватчиков. На площади Победы прошел митинг-реквием, ветераны Второй мировой войны, участники АТО и чиновники возложили цветы к памятнику Неизвестному солдату и памятному знаку «Защитникам и освободителям города Киева».

Сапер – професія героїчна. І наші хлопці щодня доводять це: роблять проходи на мінних полях, ставлять мінно-вибухові загородження на підступах до наших позицій. І все це перед самісіньким носом ворога. Про решту своїх без перебільшення подвигів вони скромно мовчать. Кажуть: «Прочитають рідні – будуть хвилюватися».– У нас кожен виїзд – цікаве і оригінальне завдання, – розповідає старший лейтенант Владислав Римар, командир саперної роти. – Сам процес розмінування – як розв’язання складного ребусу. Ніколи не знаєш, що цього разу вигадав ворожий сапер. Найбезпечніший і «універсальний» спосіб знешкодження інженерних боєприпасів – підрив. Але є винятки. Наприклад, треба зробити роботу тихо. Або розмінувати важливий об’єкт. У таких випадках починаєш перебирати в голові усі варіанти закладок вибухівки із власного досвіду, розповідей колег та про які читав у підручниках.Владислав розповідає, що його підлеглі дуже часто працюють на передньому краї. Основні напрямки – поблизу Богданівки, Новотроїцького, Гранітного. Каже, що саперу життєво необхідно бути втричі уважнішим, ніж іншим військовим і дивитися слід не тільки під ноги.– Міна чи заряд можна розмістити не тільки на землі, – ділиться офіцер. – Часто їх закріплюють на деревах, із прив’язаними звисаючими риболовними гачками. Ідеш собі лісосмугою, зачепився одягом за гачок, смикнув – вибух. Крім того, постійно треба дивитися у бік ворога, адже зосереджений виключно на мінах сапер може стати легкою мішенню для стрільця.В основному доводиться мати справу із протипіхотними мінами, які встановлює ворог проти наших воїнів. Але навіть звичайну міну можна встановити так, що знешкодити її буде дуже важко, майже не можливо. До прикладу міни із фотоелементами.– У нас є свої, саперні дуелі з ворогом, – каже командир роти. – Був випадок поблизу Богданівки. Стояла звичайнісінька міна, на перший погляд. Прямо як зразок у підручнику. Але виявилося не все так просто. Під нею була встановлена друга міна. А ще – йшла розтяжка до третьої міни, замаскованої за кілька метрів праворуч. Та ми розгадали цю загадку і успішно ліквідували загрозу.Сапери кажуть, що встановлення міни – завдання творче. Фахівця обмежує лише знання своєї справи та власна уява. Кожна закладка міни розповідає історію про свого «автора». Найменша дрібниця характеризує сапера як фахівця і як особистість.

Як виглядає сьогодні прифронтова Авдіївка? Прес-служба 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців присв'ятила добірку свіжих фотографій бійцям окремих підрозділів бригади, які саме в ці дні повертаються з війни у пункт постійної дислокації: "Авдіївка. Світлини на пам'ять. Покажіть своїм рідним, де ви були".

Мероприятие по зарыблению столичных вод прошло на набережной Гидропарка

Так и не разобрались: то ли в этих странах плохо с правописанием и вообще образованием, то ли они боятся влететь на бешеные деньги за нарушение авторских прав. Патент — охранный документ, удостоверяющий исключительное право, авторство на определенный товар, изобретение, сервис и т.д. Если не успел обрести свой патент, тогда будь добр: плати его владельцу, или издевайся над его брендом, как это уже сделали на следующих фото

Сьогодні, 1 листопада, у Львові відзначили 99-ту річницю Листопадового чину й створення Західно-Української Народної Республіки. Близько тисячі студентів, представники громадських організацій, а також духовенство та активні мешканці міста пройшли урочистою ходою від Львівського національного університету імені Івана Франка до Меморіалу Українським Січовим Стрільцям на Янівському кладовищі. Там відбулось покладання квітів та віче.

Шквальный ветер, дующий над одесским заливом уже вторые сутки, обнажил городские пляжи. Погода не мешает одесситам прогуливаться вдоль кромки моря и любоваться необычными пейзажами. Никуда не спрятались и усатые завсегдатаи побережья — одесские коты. А вот большинство ночных клубов уже впали в «спячку». Фото — Александр Гиманов

На летовищі аеропорту «Київ» вперше здійснив посадку найбільший літак сімейства середньомагістральних Airbus - Airbus A321.Airbus A321 має подовжений в порівнянні з іншимі моделями фюзеляж і підвищену пасажіромісткість. Це технічний рейс авіакомпанії YanAir Airlines, але в найближчих планах здійснювати польоти на регулярних маршрутах авіакомпанії YanAir, зокрема в Тель-Авів. Як здійснював посадку А321 бачили авіаційні фотографи - споттери.